Практика Верховного Суду щодо передачі земельної ділянки у власність за давністю користування

Земельний кодекс України встановлює, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п'ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених ЗК України. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється у порядку, встановленому цим Кодексом.

Проаналізувавши практику Верховного Суду щодо питання передачі земельних ділянок за давністю користування, можна зробити висновок, що умовами умовами набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю є:

• добросовісність користування;
• відкритість користування;
• безперервність користування протягом 15 років;
• відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на цю земельну ділянку.

При цьому добросовісність користування полягає у невчиненні особою перешкод власнику земельної ділянки у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 15 років. Коли мова йде про відкритість, варто розуміти, що користування має бути очевидним для інших осіб.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Це підтверджується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №729/608/17. Так, особа просила визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку площею 0,19 га за набувальною давністю, посилаючись на добросовісне відкрите та тривале (понад 30 років) володіння та користування нею. Як докази давності позивачем були надані квитанції про сплату податку за землю за 2012, 2013 та 2014 роки (позов було подано у червні 2017). Велика Палата Верховного Суду погодилась з думкою районного та апеляційного судів, що надані докази не охоплюють визначений законодавством період та не підтверджують факт користування спірною земельною ділянкою протягом 15 років.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

При розгляді справи 742/2916/15-ц Верховний Суд вирішував питання давності користування земельною ділянкою особою, яка, за її словами, безперервно, з 1993 року користувалася нею та сплачувала необхідні платежі. Касаційний цивільний суд погодився з позицією апеляційної інстанції та врахував, що на земельній ділянці, яку використовував позивач для вирощування сільськогосподарських культур та на яку просив визнати право власності, розташована водонапірна вежа, яка згідно зі статтею 113 ЗК України має зону санітарної охорони, відтак, діяльність у межах цієї зони має певні обмеження, що є перепоною для набуття земельної ділянки у власність.

При цьому строк, який застосовується для набувальної давності на земельну ділянку, обчислюється починаючи з 1 січня 2002 року та має становити не менше 15 років.

Як зазначив Верховний Суд, аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, перелічених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118,123 ЗК України).

Таким чином, норма щодо набувальної давності лише надає право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Верховний Суд визначив, що у випадку, коли орган місцевого самоврядування не надав дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення та передачі у власність спірної земельної ділянки, можна говорити про невизнання законним власником факту добросовісності користування земельною ділянкою, що є необхідною умовою для визнання права власності за набувальною давністю.

Нагадаємо, механізм безоплатної передачі у власність земельної ділянки із земель комунальної власності полягає в наступному:

1. Громадянин подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність. При цьому Земельний Кодекс України чітко встановлює цільове призначення, в межах якого має використовуватися земельна ділянка: для ведення фермерського чи особистого селянського господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

2. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки у власність розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

3. У випадку ненадання уповноваженими органами відповіді за клопотання, громадянин має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без отримання такого дозволу.

4. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

5. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

6. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Як зазначив прем’єр-міністр України Олексій Гончарук: «В принципі, норма закону, яка встановлює, що кожен громадянин України має право на безоплатну передачу земельних ділянок та дає перелік розмірів цих ділянок для окремого цільового призначення, не завжди реалізовується на практиці. Цієї землі менше, ніж необхідно для кожного громадянина. Я, наприклад, ніколи не користувався і не маю наміру користуватися цим правом. І є багато громадян, які навіть не зверталися до відповідних органів. В кожному конкретному випадку треба підходити індивідуально. Ми зі свого боку, як держава, повинні забезпечити дві речі: по-перше, відсутність «накладок» земельних ділянок, по-друге: зробити так, щоб  інформація була максимально доступною і ніхто нею не маніпулював. Також має завершитися процес децентралізації, тобто межі громад істотно зміняться».

Отже, маючи декларативну норму в законодавстві щодо можливості передачі земельної ділянки за давністю користування, на практиці в органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування відсутній обов’язок передачі землі такому користувачу.

Процедура отримання земельної ділянки для осіб, які протягом п’ятнадцяти років її обробляли, та для осіб, які фактично на момент звернення до відповідних органів не мають до спірної ділянки жодного відношення, є ідентичною.

«Судово-юридична газета» назвала основні моменти підготовки земельної реформи.

Крім того, існує думка, що агрохолдинги також побоюються майбутнього ринку землі.