Відшкодування збитків: розбіжності у правовому регулюванні

Законодавство не містить однозначного розуміння правової природи та складу збитків. На прикладі збитків яскраво виявляються розбіжності між правовим регулюванням одних і тих самих інститутів Цивільним та Господарським кодексами, а також іншими нормативними актами.

Неоднозначне розуміння категорії збитків стало підставою для звернення зацікавлених осіб до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частині другій статті 3, статті 8, частині першій статті 64, частині третій статті 152 Конституції України положення статті 22 Цивільного кодексу України.

Другий сенат Конституційного Суду України протягом всього 2019 року розглядає цю справу.

Звернення стало наслідком розбіжностей у позиціях судових органів щодо визначення збитків та порядку їх відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у справі №920/715/17 виходила з того, що збитки — це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Поняттю «збитки» надається різне тлумачення відповідними законодавчими нормами

Цивільний (ЦК) та Господарський (ГК) кодекси регулюють питання збитків приблизно однаково, проте з деякими відмінностями.

Тобто стаття 22 Цивільного кодексу говорить що втрати (збитки) виникають внаслідок знищення або пошкодження речі або внаслідок відновлення своїх порушених прав. Ну і, звичайно, — упущена вигода (за термінологією ГК «втрачена вигода», у Земельному кодексі — «неодержані доходи»). Інших випадків зазначена норма не розглядає.

Натомість 225 стаття ГК дещо ширше ніж ЦК охоплює це питання, оскільки до збитків тут включаються додаткові витрати, у тому числі штрафи і санкції, та моральна шкода. (Тобто, господарське законодавство фактично відносить моральну шкоду до збитків). Остання не входить до складу цивілістичних збитків. Так, наприклад, у статтях 611 та 1076 ЦК ці категорії розділені між собою. У разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

Кодекс цивільного захисту України оперує іншим поняттям — «матеріальні збитки».

Якщо виходити із прямого змісту вищезазначених норм, то можна дійти висновку, що збитками вважається:

а) грошова вартість втраченого майна та додаткові витрати на його відновлення,

б) неодержаний прибуток.

Правова природа збитків має певні особливості:

а) збитки не є майновою шкодою (ч. 2 ст. 393 ЦК; статті 1166, 1161, 1162, 1165 ЦК України);

б) збитки не завжди пов’язані з майном (у корпоративних відносинах, у податковому праві де вони виступають як економічна категорія та скоріше є втраченою вигодою; збитки можуть виникнути внаслідок припинення права (стаття 467, стаття 477, стаття 497 ЦК або стаття 57 Водного кодексу));

в) відшкодування збитків не є відповідальністю (ст.ст. 216, 229, 237 ГК).

В ст.16 ЦК не передбачена відповідальність за порушення цивільних прав та інтересів, а відшкодування збитків не визнається безпосередньою мірою цивільної відповідальності.

Крім того, сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (стаття 552 ЦК). Подібне розмежування між збитками та відповідальністю міститься і в статті 554 ЦК.

За якими принципами здійснюється відшкодування збитків

Сторонам при зверненні до суду варто обов’язково розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Правове значення у розмежуванні основного боргу і збитків полягає у тому, що на відміну від збитків, для стягнення основної суми боргу не є обов’язковим встановлення вини боржника.

Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю. В одних випадках позивачі у своїх позовних вимогах враховують цю обставину, в інших — ні.

Іншими словами, звернення з вимогою про оплату поставленого товару є примусом до виконання договірного обов’язку, а відтак не є мірою цивільно-правової відповідальності. 

Звісно у разі заподіяння позивачеві збитків внаслідок несплати непоставленого товару позивач мав право також вимагати їх стягнення з відповідача.

Новелою нового ЦК України (ст. 22) стало пряме закріплення принципу повного відшкодування збитків (у ЦК УРСР він закріплювався опосередковано), якщо інше не встановлено договором або законом:

- по-перше, принцип повного відшкодування безпосередньо закріплений за порушення окремих договірних зобов’язань лише в кількох статтях (статті 883, 886, 906, 991, 1192 ЦК);

- по-друге, у переважній більшості статей ЦК встановлюється відповідальність за порушення окремих видів договірних зобов’язань у формі відшкодування збитків без спеціальних застережень щодо їх виду чи розміру (статті 766, 768, 773, 776, 779, 803, 830, 836, 848, 849, 852, 858, 869, 872, 849, 878, 889, 891, 923, 922, 935, 923, 952, 939, 1009, 1043, 1073, 1128);

- по-третє, у кількох випадках у ЦК передбачається відшкодування збитків за порушення окремих видів договірних зобов’язань в обмеженому розмірі (статті 554, 900, 906, 924, 951, 988, 1142);

- по-четверте, у численних випадках у ЦК взагалі не передбачається відшкодування збитків за окремі види порушень договірних зобов’язань.

ЦК України законодавчо встановив загальним правовим наслідком недійсності правочину обов’язок однієї сторони відшкодувати іншій стороні завдані таким правочином збитки (ст. 216). Співставляючи норму ст. 216 та ст. 22 ЦК, можна вважати, що під збитками законодавець має на увазі усі види збитків (реальні збитки та упущена вигода), які мають відшкодовуватися у повному обсязі.

Крім того, виникла дилема розмежування стягнення збитків у договірних та позадоговірних відносинах.

Ще 01.04.1994 р. Президія Вищого арбітражного суду України видала роз'яснення № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", в п. 1 якого зазначила: "Слід розрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 ЦК України)". Вказане роз'яснення не втратило чинності, а отже продовжує застосовуватись господарськими судами при вирішенні спорів, пов'язаних із стягненням збитків та відшкодуванням шкоди.

Але виявилося, що не все так просто. Ані ст. 22 ЦК України, ані ст. ст. 224- 225 ГК України не встановлюють виключного правового зв'язку поняття "збитки" із зобов'язаннями, підставою виникнення яких є правочин. Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що чинне законодавство хоча однозначно і не надає, проте й прямо не забороняє потерпілій стороні вимагати стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаного прибутку) в деліктних правовідносинах.

Цієї думки дотримувався і Вищий господарський суд України, який в постанові від 15.06.2006 р. у справі №44/174-05 підтримав рішення судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з правопорушника позадоговірних збитків.

Матеріальні збитки, завдані внаслідок пошкодження майна під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, органами управління та силами цивільного захисту не відшкодовуються (стаття 79 Кодексу Цивільного захисту України).

У випадку, передбаченому статтею 432 ЦК, замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути застосоване разове грошового стягнення.

Упущена вигода

Складовим елементом збитків є упущена вигода, яка має різну назву у різних нормативних актах.

Так, в ст. 22 ЦК мова йде про упущену вигоду, а в ст. 224, 225 ГК — про неодержані доходи, втрачену вигоду, неодержаний прибуток. Всі ці терміни є рівнозначними.

Редакція ст. 22 ЦК дозволяє особі (за ГК — управненій особі) вимагати відшкодування витрат, фактично вже нею понесених, та присудження коштів для покриття майбутніх витрат для виправлення недоліків речі, її ремонту тощо.

Натомість норми ГК України не дають гарантій відшкодування збитків у формі майбутніх витрат на відновлення порушеного права, адже ч. 2 ст. 224 ГК України дозволяє стягувати з порушника лише ті витрати, які «зроблені управненою стороною».

В ст. 22 ЦК України упущена вигода, як різновид збитків може застосовуватися не лише в зобов’язальних правовідносинах (так було за ст. 203 ЦК УРСР), але і в інших правовідносинах.

В ГК можливість включення неодержаних доходів до збитків має місце не лише за умови неналежного виконання зобов’язання, а й за умови недотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У статті 1043 ЦК законодавець дивним чином протиставляє один одному збитки та упущену вигоду. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.

Зменшення розміру збитків

При стягненні збитків законодавство передбачає застосування принципу співмірності. Судом може бути зменшена сума збитків, яка підлягає стягненню.

Так, до спадкоємців переходить обов’язок відшкодування збитків (стаття 1231 ЦК), щоправда у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.

Зменшується розмір збитків і у разі порушення зобов'язання з вини кредитора (стаття 616 ЦК).

Натомість у статті 233 ГК міститься протилежне правило. У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій (а не збитків). При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Такі положення містить і стаття 550 ЦК, згідно з якою зменшений може бути лише розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Раніше ми розповідали про рекодифікацію Цивільного кодексу України та скасування Господарського кодексу.