Судова практика щодо визнання права на проживання та реєстрацію без згоди власників зводиться до наступного: право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є. Із припиненням права власності особи втрачається і право користування жилим приміщенням у членів її сім`ї.
Частиною 1 статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім`ї власника квартири, які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника квартири член його сім`ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині 2 статті 64 ЖК України, а саме: дружина наймача (власника), їхні діти і батьки. Членами сім'ї наймача (власника) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем (власником) і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом.
Отже, ознака спільного проживання в даному випадку є обовязковою умовою розуміння сім`ї.
Верховний Суд, розглядаючи справу №731/34/17, вирішував питання: чи мають право на проживання у квартирі особи, які не є членами сім`ї власника і щодо яких власник не бажає дати згоду на реєстрацію місця проживання?
Маємо ситуацію: чоловік і жінка після одруження та народження спільної дитини почали жити в будинку батьків чоловіка. Останні надали згоду на реєстрацію місця проживання лише свого сина. Через кілька років подружжя розлучилось, однак жінка та дитина продовжували жити у спірній квартирі.
Власники квартири — відповідачі у справі — мешкають за іншими адресами, не у спірній квартирі.
В позовній заяві позивач (жінка) стверджує про наявність у неї права на реєстрацію в зазначеній квартирі, оскільки вона там постійно проживає зі згоди власників та довгий час проживала зі своїм колишнім чоловіком. Відповідачі апелювали, посилаючись на положення ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, та вказували на право розпоряджатися своєю квартирою на власний розсуд. Один з відповідачів наголошував, що він ніколи не заперечував проти проживання позивачки у своїй квартирі, однак надавати дозвіл на реєстрацію у власній квартирі особі, яка не є членом родини, не бажає.
Суди першої та апеляційної інстанції залишили позовну заяву без задоволення. Позивачами не було доведено, що вони протягом часу проживання в спірній квартирі (з 2002 року) були чи є членами сім`ї власників квартири в житлових правовідносинах, що між позивачами та власниками було досягнуто згоди про самостійне право користування квартирою чи укладено договір найму жилого приміщення.
Важливою підставою для відмови в задоволенні позову стала наявність іншого приватизованого приміщення у позивачів.
Верховний Суд погодився з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій і визначив, що при вселенні позиваки та її неповнолітнього сина між нею та власниками квартири було обумовлено, що самостійного права користування спірною квартирою вони не набувають. За таких обставин підстави для визнання за позивачами права на користування жилим приміщенням та для реєстрації позивачів у спірній квартирі без згоди власників відсутні.
Верховний Суд наголошує: наявність у позивача іншого приватизованого приміщення є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання права проживання та реєстрації без згоди власників.
За особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член його сім`ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання у приватизованому нею жилому приміщенні.
«Доводи заявника про те, що фактично для визнання права на проживання у житловому приміщенні пріоритетне значення має сам факт проживання в ньому, який не заперечують і самі власники, не заслуговують на увагу, оскільки визнання права проживання автоматично породжує право на реєстрацію місця проживання. Як встановлено, власники категорично заперечують щодо реєстрації», — говориться в рішенні Верховного Суду.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про рішення ВС у справі, яка стосувалася права володіння спірною квартирою.
Крім того, ВС визначив критерії неупередженості при розгляді кримінальних справ.