Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 20 березня 2019 року розглянув справу №521/8368/15-ц, яка стосувалася права володіння спірною квартирою.
Зокрема, ВС зазначив, що ситуація, за якої добросовісний набувач втрачає майно і змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
З матеріалів справи відомо, що особі_1, який помер, на праві власності належала квартира. За рішеннями судів було задоволено позов про визнання особи_3 спадкоємцем четвертої черги. На підставі вказаного заочного рішення та заяви представника особи_3 (особи_8) у вересні 2013 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яка відкривалася після смерті особи_7.
Того ж року особа_8, діючи від імені особи_3, уклала з особою_4 договір купівлі-продажу квартири, посвідчений державним нотаріусом.
Пізніше за фактом шахрайського заволодіння квартирою відкрито кримінальне провадження і внесено дані до ЄРДР. Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні було спростовано факт постійного проживання особи_3 зі спадкодавцем особою_7 та встановлено, що не встановлені особи разом із особою_3 заволоділи рядом житлових об'єктів, в тому числі і спірною квартирою.
Прокур м. Одеси в інтересах держави подав позов, у якому просив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом щодо особи_3, скасувати прийняте державним нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності, на підставі якого винесено запис про реєстрацію за особою_3 права власності на квартиру, та скасувати запис, за яким особа_4 отримала право власності на цю квартиру за договором купівлі-продажу, і визнати право власності на спірну квартиру за територіальною громадою.
Малиновський районний суд м. Одеси та апеляційний суд Одеської області позов прокуратури м. Одеси задовольнив.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що рішення суду, на підставі якого особі_3 видано свідоцтво про право на спадщину за законом, скасовано, а відтак є підстави для визнання вказаного свідоцтва недійсним відповідно до ст. 1301 ЦК України.
Задовольняючи вимоги про витребування квартири з особи_4 та особи_5 у власність територіальної громади суди виходили з того, що захист прав територіальної громади м. Одеси, яка на час укладення договору купівлі-продажу між особою_3 та особою_4 ще не була її власником, може здійснюватися шляхом пред'явлення віндикаційного позову із застосуванням аналогії закону.
Задовольняючи вимоги про витребування вказаної квартири у власність територіальної громади з володіння особи_4, суд виходив з того, що спірна квартира вибула з володіння (охорони) єдиного можливого власника — територіальної громади м. Одеси, поза її волею, тому вимоги про витребування квартири у власність територіальної громади з володіння особи_4 та особи_5, відповідно до статті 388 ЦК України, підлягають задоволенню.
У червні 2017 року особа_4 подав касаційну скаргу, яка вмотивована тим, що він є добросовісним набувачем.
Одеська місцева прокуратура направила заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржувані рішення без змін.
ВС встановив, що згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо, відповідно до статті 388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.
Судді ВС підкреслюють, що тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном.
Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями.
Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.
Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
ВС зазначає, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу.
Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
Судді ВС також підкреслюють, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов'язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.
Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної квартири в особи_4 та особи_5, як добросовісних набувачів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи обставини справи, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги особи_4.
Своєю постановою ВС скасував рішення Малиновського районного суду м. Одеси й ухвали апеляційного суду Одеської області в частині задоволення позовних вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння особи_4 та особи_5 і відмовив у задоволенні позову прокуратури про витребування у власність територіальної громади м. Одеси з володіння особи_4 та особи_5.
Нагадаємо, що «Судово-юридична газета» писала про купівлю квартири за підробленими документами, де заявником до ЄСПЛ виступив добросовісний набувач.