Чим відрізняється крадіжка від знахідки: позиція ККС ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу №761/31918/14-к за скаргою прокурора та відмежував крадіжку від знахідки. ВС вказав, що якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію забутості речі її власником.

Обставини справи

У даній справі було встановлено, що 6 жовтня 2014 року особа_1 перебуваючи в приміщенні піцерії, таємно викрав мобільний телефон і після цього вийшов з приміщення через запасний хід, однак пізніше був затриманий працівниками міліції.

Рішення судів

Шевченківській районний суд м. Києва 27 лютого 2015 року визнанав невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення особу_1, за ч. 2 ст. 185 КК України (крадіжка), та виправдав у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року вказаний вирок місцевого суду щодо цієї особи залишено без змін.

Суди посилались на те, що одним із основних доказів сторони обвинувачення є протокол огляду місця події від 6 жовтня 2014 року, однак при його складанні було істотно порушено права особи_1, якому не були роз’яснені його права та обов’язки. Також він не був забезпечений перекладачем, хоча він потребував його послуг, оскільки є громадянином Грузії і українською мовою не володів. Цей протокол особа_1 не підписав, а факт відмови від підписання не був зазначений у протоколі та не засвідчений підписами понятих.

Окрім того, суд визнав недопустимим доказом протокол огляду предмету від 8 жовтня 2014 року, відповідно до якого на момент огляду мобільний телефон знаходився в поліетиленовому пакеті, зав’язаному чорною ниткою та скріпленому печаткою «Для довідок», хоча під час огляду місця події телефон не опечатувався.

При цьому версія особи_1  про те, що він не вчиняв крадіжки мобільного телефону, а знайшов його, стороною обвинувачення не спростована.

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд провадження, мотивуючи це тим, що суд апеляційної інстанції не вжив усіх заходів для виклику і допиту свідка особа_4, не застосував примусовий привід до цього свідка, а також здійснив розгляд провадження за відсутності потерпілого.

Висновок ВС

Верховний Суд встановив, що, розглядаючи апеляційну скаргу та залишаючи її без задоволення, апеляційний суд усупереч вимогам статей 370, 419 КПК України належним чином не зазначив мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

При цьому, повторно дослідивши докази, які за переконанням сторони обвинувачення були не повністю досліджені судом першої інстанції, апеляційний суд не перевірив належним чином твердження сторони обвинувачення про безпідставність визнання недопустимими доказами показань свідків особи_3 та особи_4.

Судді ВС зазначили, що апеляційний суд належно не оцінив показання особи_1. Майно фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте). Особа_1 знав, кому належить це майно, мав підстави припускати, де знаходиться власник речі, й усвідомлював, що він може за нею повернутися. Таким чином, такі дії слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.

Судді Верховного Суду зазначають, що якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, в таких випадках слід констатувати презумпцію забутості речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.

На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що:

а) воно вибуло з володіння власника;

б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо;

в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим;

г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника;

д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.

Виходячи із викладеного, ВС задовольнив касаційну скаргу прокурора, скасував ухвалу Київського апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Також «Судово-юридична газета» писала про крадіжку у випадку зловживання довірою.