Крадіжка у випадку зловживання довірою: постанова ККС ВС

До засудженого звернулась жінка за допомогою донести важку сумку до автобуса. Вже в автобусі засуджений почув, що цю сумку потерпіла передає своєму синові. Скориставшись цією інформацією, винна особа по прибуттю до місця призначення назвалась сином потерпілої та забрала цю сумку і, відповідно, заволоділа нею.

Апеляційним судом вирок залишено без зміни.

Натомість на вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції прокурором подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що діяння необхідно перекваліфікувати з ч. 2 ст. 185 на ч. 2 ст. 190 КК України, адже засуджений заволодів майном потерпілої шляхом обману водія автобуса.

Касаційний кримінальний суд із такими доводами не погодився.

Відмовляючи прокурору у задоволенні касаційної скарги суд послався на те, що за диспозицією ст. 190 КК України шахрайство – це заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В свою чергу обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. При цьому обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Якщо ж обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, тобто вилучення майна відбувалося таємно, то склад шахрайства відсутній, і такі дії слід кваліфікувати як крадіжку.

Із матеріалів справи випливає те, що засуджений чув, як потерпіла домовлялася з водієм автобуса передати сумку іншій особі й допоміг їй занести сумку до салону автобуса. Згідно з показаннями засудженого він також їхав цим автобусом, а тому з метою крадіжки, назвавшись сином потерпілої, забрав сумку з автобусу.

В свою чергу потерпіла добровільно не передавала своєї сумки засудженому, що є обов'язковою ознакою шахрайства. Фактично винна особа використала обставини, що об'єктивно склалися на момент крадіжки, то ж обман водія у конкретному випадку був лише способом доступу до чужого майна, вилучаючи яке у присутності сторонніх осіб і засуджений розраховував на те, що його дії не будуть сприйматися цими особами як протиправні. Оскільки обман за таких обставин не є способом неправомірного вилучення чужого майна, то вчинене засудженим суспільно небезпечне діяння не може утворювати шахрайства і, відповідно, дії останнього суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 185 КК України.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала огляд рішень Касаційного кримінального суду з 24 по 27 червня та з 1 по 5 липня.