Співавтор Кодексу з процедур банкрутства: Дії держави мають бути прогнозованими

До офіційного впровадження Кодексу з процедур банкрутства залишається два тижні, але дискусії навколо його положень чим далі стають гострішими, ніж під час ухвалення документу. Причому найбільші пристрасті вирують серед ключових учасників процедур банкрутства — в середовищі арбітражних керуючих. Деякі з них вважають, що цьому інституту Кодекс приділив замало уваги, і тому залишилось чимало речей, які роблять роботу арбітражного керуючого, м’яко кажучи, не зовсім комфортною.

Професійна спільнота вже серйозно обговорює питання про відтермінування введення в дію Кодексу на певний час, щоб спробувати зняти наболілі питання.

Як відомо, найбільш радикальним є законопроект №2131 «Про внесення змін до Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства», який пропонує перенести дату введення Кодексу в дію на 1 вересня 2020 року. Альтернативний проект закону №2131-1, поданого представниками фракції від «Слуги народу» — народними депутатами Тарасом Тарасенком та Олексієм Мовчаном, передбачає, що недоліки можна усунути до кінця року, а розділ V Кодексу «Продаж майна в провадженні у справі про банкрутства» повністю відповідає Конституції України та іншому законодавству України, і тому може застосовуватися на практиці вже з 1 листопада поточного року.

З проханням пояснити причину пристрастей і чи справді з введенням нових процедур в дію треба почекати, «Судово-юридична газета» звернулася до одного із співавторів Кодексу, адвоката Юліана Хорунжого.

- На Ваш погляд, які питання так схвилювали спільноту арбітражних керуючих?

- Найбільшу полеміку викликає питання, якою ж бути єдиній саморегулівній організації (СРО), утворення якої передбачене Кодексом. Гострі суперечки точаться навіть навколо того, скільки осередків потрібно СРО — в кожній області чи від апеляційних округів. На моє переконання Кодекс дозволяє робити по- всякому. Принаймні, я точно бачу дискрецію СРО вирішувати такі питання.

Складніше з питанням повноважень СРО. Чимало арбітражних керуючих хочуть, щоб їх організація була повністю незалежною, як у адвокатів. Я бачу в цьому питанні дві складові. Перша — дійсно проблемна, бо порядок здійснення контролю діяльності арбітражних керуючих у Кодексі погано прописаний. Це дозволяє Міністерству юстиції, як державному регулятору, проводити перевірки арбітражних керуючих ледь не за скаргами пішоходів. Друга складова — це делегування повноважень від Міністерства юстиції до СРО. Втім, не відомо, наскільки багато повноважень міністерство захоче делегувати арбітражним керуючим, адже крім адвокатів, які, дійсно, є абсолютно незалежною правничою професією, інші професії, котрі виконують публічну функцію, ще не мають такої самостійності від міністерства. І тут постає питання інституційної спроможності СРО з перших днів її створення забезпечити належний контроль.

До речі, відсутність контролю, можливо, для арбітражного керуючого і добре, але не вірю, щоб цим були задоволені інші учасники проваджень у справах з банкрутства. Я двома руками за делегування цих повноважень, але маю певний сумнів, що це варто робити негайно. Треба дати СРО проявити себе, показати що вона дійсно незалежна.

Так само, гостро ставиться питання механізму призначення арбітражного керуючого та припинення його повноважень. Спільнота говорить про небезпеку звільнення арбітражних керуючих за клопотанням комітету кредиторів фактично без пояснення причин та підстав. Тому практична більшість представників професії наполягає поправити ч.4 ст. 28 Кодексу з процедур банкрутства, і встановити, що лише наведені конкретні порушення є підставою для припинення повноважень.

Арбітражних керуючих також хвилює питання встановлення додаткових гарантій щодо виплати їм основної винагороди. Щоб вони не на свій страх і ризик бралися за справу, а розуміли, звідки і хто їм заплатить за проведену роботу, якщо у боржника гроші відсутні.

Таким чином, основну гостроту викликають питання гарантій діяльності арбітражного керуючого.

- Чи треба доопрацювати положення Кодексу перед тим, як їх вводити в дію?

- Цікаво, що практично не виникають суперечки стосовно статусу боржника, кредитора чи нагальних процесуальних питань.

Таким чином, якщо існують реальні перешкоди, які роблять запуск Кодексу проблемним для всієї держави, для п’яти тисяч наявних справ про банкрутство, то тоді це дійсно треба відкладати. А якщо таких реальних перешкод немає, а тільки є потреба поправити окремі моменти, то вважаю, що все це жодним чином не унеможливлює запуск Кодексу у дію.

Крім того, в Кодексі є багато позитивних моментів, які варто розпочинати вже. Зокрема, це питання, що стосуються процедур відкриття провадження у справі про банкрутство, розгляду вимог кредиторів, нових санаційних можливостей, унормування ліквідаційної процедури, та цілий комплекс заходів, спрямованих на скорочення строків розгляду справ.

Думаю, що пропозиція відтермінування Кодексу на рік не пов’язана з необхідністю виправлення якихось помилок, навіть фундаментальних.

І навіть короткотермінове відкладення Кодексу не є правильним, адже держава має бути надійним партнером для бізнесу, і якщо від імені держави було заявлено, що 21 жовтня Кодекс вступає в дію, то за принципом належного урядування і прогнозованості дій влади, про що постійно говорить Європейський суд, так і має статись.