Як відомо, в Україні досить гостро стоїть проблема невиконання судових рішень національними судами. Системна проблема невиконання судових рішень вже давно окреслена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі Юрія Іванова та у справі «Бурмич та інші проти України» (рішення Великої палати ЄСПЛ).
Проблема, пов’язана з виконанням уже винесених судами рішень, давно вийшла за рамки внутрішнього обговорення, на неї постійно звертають увагу європейські експерти.
Так, 12 вересня 2019 року Центр Разумкова провів міжнародний круглий стіл на тему: «Першопричини невиконання рішень національних судів в Україні і шляхи вирішення цієї проблеми». Результати дослідження робилися в рамках проекту Ради Європи «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини».
До участі в дискусії були запрошені представники законодавчої та виконавчої влади, науковці, державні та незалежні експерти України, представники міжнародних організацій.
Так, на презентації дослідження першопричин невиконання судових рішень в Україні завідувач кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права НаУКМА Анатолій Заєць повідомив, що кількість невиконаних судових рішень станом на лютий 2019 року в Україні становила 305 554.
«У лютому 2019 року в Україні було понад 305 тисяч невиконаних рішень. 2018 року виконали 77 тисяч судових рішень. Усього виконано менше, ніж четверта частина… Це загальнодержавна проблема, до вирішення якої потрібно застосувати адекватні заходи. Я вважаю, що у Конституцію потрібно внести норму про контроль за виконанням судових рішень за судами, а не за Міністерством юстиції», — зазначив Анатолій Заєць.
Судові рішення були розподілені на три категорії справ: рішення у соціальних спорах, рішення щодо трудових відносин та стосовно юридичних осіб, відповідальність за які несе держава, і щодо держави безпосередньо. На підставі здійсненого аналізу судової практики, а також відповідного законодавства були сформульовані основні першопричини невиконання судових рішень.
Одними з основних першопричин невиконання судових рішень назвали відсутність коштів у державному бюджеті; складне нормативно-правове регулювання, надання значної кількості пільг окремим групам громадян без закладання до державного бюджету коштів на достатньому рівні; вади судових рішень, що ускладнюють їхнє примусове виконання (наприклад, не визначення суддями конкретного розміру стягнення).
Нагадаємо, «Судова-юридична газета» вже повідомляла, що учасниками Круглого столу були сформульовані основні першопричини невиконання судових рішень та запропоновані механізми їх усунення.
Анатолій Заєць підкреслив, що сума боргу в соціальних спорах на час проведення дослідження становила 2,2 млрд грн. Для проведення аналізу цих судових рішень було відібрано 2760 рішень, з яких 2254 були ідентифіковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Щодо рішень у трудових спорах, то загальна сума боргу становить 31,7 млн грн. Експерту було надано інформацію щодо 1505 невиконаних судових рішень, з яких 1465 було знайдено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, і проаналізовано 80 судових рішень.
Останньою категорією є рішення щодо юридичних осіб, відповідальність за які несе держава, або щодо держави безпосередньо. Загальна сума боргу держави за цією категорією справ становить 4,22 млрд грн.
Отже, на сьогодні в нашій державі існує певна невідповідність між проголошеним принципом верховенства права і реальним виконанням судових рішень. В основі цієї ситуації — організаційний, мотиваційний і цільовий розрив між органами державної влади, від яких залежить виконання судового рішення.
«Проблема невиконання судових рішень багато років була внутрівідомчою проблемою, і поки українці не завалили Європейський суд з прав людини скаргами, держава належним чином на це не реагувала», — прокоментував Анатолій Заєць.
Також Анатолій Заєць вказав на недостатнє фінансове, матеріальне та інформаційне забезпечення виконавчої служби.
«Часто стягувач сам має шукати рахунки підприємств, розшукувати майно і вказувати на це виконавцям, щоб виконати судове рішення. У держвиконавців бракує силових елементів примусу, тому вони обирають найпростіші судові рішення. Суди дуже обережно застосовують забезпечувальні заходи до винесення остаточного рішення суду, на яке треба довгий час чекати. За цей час виводяться активи підприємства та спустошуються товариства», — розповів Анатолій Заєць.
Голова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайло Смокович підкреслив, що невиконання судових рішен зводить нанівець завдання правосуддя з відновлення справедливості, та зазначив, що «виконання судових рішень — це стадія судового процесу і, безперечно, від якості, ефективності й динаміки цього процесу залежить і довіра до судової влади. Проте, на жаль, нині контроль за виконанням судових рішень з боку судової системи нівельований».
За словами Михайла Смоковича, законодавцем робиться все для того, щоб суди мали контроль над виконанням судових рішень, втім, ці рішення виконуються доти, доки це не стосується державного фінансування. Коли ж рішення стосується виплат — немає грошей.
На думку Михайла Смоковича, першопричиною невиконання державою судових рішень є саме економічно необґрунтовані закони, які ухвалює Верховна Рада. Це унеможливлює ефективне виконання судових рішень, оскільки в бюджеті країни недостатньо коштів, що спричиняє їх невиплату громадянам за судовими рішеннями.
Керівник проекту ЄС «Право-Justice» Довидас Віткаускас вважає, що українцям потрібно зізнатись собі, що вони банкрути.
«Україні потрібно менше законів — більше права. Щодо справ проти державних суб'єктів, де держава є боржником, менше ніж чверть цих рішень виконані, при цьому статистика не бере до уваги ключовий фактор — час. Час іноді важливіше, ніж сума позову, якщо ми і це оцінимо — ситуація дійсно трагічна.
Якщо ми застосовуємо за аналогією той аргумент, що причина невиконання судових рішень — це відсутність фінансового забезпечення, то Україна де-факто банкрут, і якщо ми визнаємо це, треба комунікувати політикам та суспільству», — сказав він
Повертаючись до причини відсутності фінансового забезпечення, Довидас Віткаускас підкреслив, що держава на рівні міністерств не вміє планувати: «Це погане бюджетне планування. Частина стандартного, звітного бюджетного планування має передбачати можливі витрати, які можуть виходити зокрема з судових рішень. Якщо міністерство цього не може передбачити — потрібно звільняти людей, які займаються бюджетним плануванням».
Невжиття Україною ефективних заходів щодо усунення причин невиконання судових рішень призвело до ухвалення безпрецедентного рішення ЄСПЛ у справі «Бурмич проти України», в результаті якого ЄСПЛ передав 12 148 справ до Департаменту з питань виконання рішень ЄСПЛ Ради Європи. Європейський Суд визначив дворічний строк для вжиття заходів загального характеру, зокрема для створення дієвого механізму виплат у справах, які перебували на розгляді в Європейському суді, який спливає вже в жовтні 2019 р.
З відео заходу можна ознайомитися за посиланням.
Також ми писали, що відсутність коштів у держави — не головна причина невиконання судових рішень.