Заступник голови Комітету ВР з питань правової політики пояснив своє ставлення до скасування адвокатської монополії

«Законопроект № 1013 (щодо скасування адвокатської монополії) надає нам можливість регулювати питання представництва в цивільному, господарському та адміністративному процесах на рівні процесуальних кодексів, і там вже вирішувати, яким чином таке представництво буде відбуватись», — так пояснив своє голосування за включення до порядку денного сесії скандального законопроекту про внесення змін до Конституції заступник голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики Андрій Костін.

«Комітет Верховної Ради України з питань правової політики більшістю голосів схвалив всі висновки щодо включення до порядку денного сесії Верховної Ради України законопроектів щодо внесення змін до Конституції України, які були запропоновані Президентом України. Багатьох колег адвокатів і юристів хвилює питання конституційних змін щодо так званої «адвокатської монополії». Аналізуючи законопроект, яким зі статті 131-2 Конституції України пропонується прибрати виключне право адвокатів на представництво інших осіб в суді, я виходив з того, що таке право не відноситься до конституційного рівня регулювання і має вирішуватись на рівні звичайного законодавства тобто в процесуальних кодексах і профільному законі.

Вже зараз судова система і її користувачі — юридичні особи публічного права намагаються вирішити питання забезпечення права на представництво в суді після 1 січня 2020 року, яке імперативно вимагає від них залучати тільки адвокатів для судових процесів. Я ніколи не вважав і не вважаю зараз, що це є доцільним з точки зору ефективності використання бюджетних коштів.

Ми добре пам’ятаємо історію законопроекту про адвокатуру 9055, який, на мою думку, був дуже прогресивним з точку зору розвитку адвокатського самоврядування і професійних гарантій адвокатів, але не міг і не зміг би врегулювати питання так званих адвокатів-«держслужбовців», які саме покликані були представляти інтереси юридичних осіб публічного права після 1 січня 2020 року. Тоді ж в дискусії щодо способів самопредставництва юридичних осіб взагалі в кінці кінців перемогла позиція, за якої в процесуальних кодексах право на самопредставництво юридичної особи було звужено до керівника, або іншого члена виконавчого органу, залишивши за межами реалізації цього права штатних працівників юридичних осіб. Вважаю, що і це питання було надмірним регулюванням. Адже крупні юридичні особи (наприклад, банки або інфраструктурні компанії), які щоденно мають десятки справ у судах, не можуть в принципі скористатися правом на самопредставництво, тому що неможливо керівнику бути присутнім одночасно на кількох судових засіданнях. Таким чином самопредставництво юридичних осіб, яке гарантоване процесом, взагалі перетворилося на фікцію. Всі ці питання вже неодноразово висвітлювалися у професійній і діловій спільноті, але їх неможливо було коректно вирішити в звичайному законодавчому процесі в ситуації, коли таке регулювання було закріплено на рівні Конституції.

Законопроект № 1013 (щодо скасування адвокатської монополії) надає нам можливість регулювати питання представництва в цивільному, господарському та адміністративному процесах на рівні процесуальних кодексів, і там вже вирішувати яким чином таке представництво буде відбуватись. Можливо, що юридичні особи публічного права, або взагалі будь-які юридичні особи зможуть реалізовувати своє право на самопредставництво силами власних працівників, можливі й інші варіанти, але все це вже буде вирішуватися на рівні процесуальних кодексів, якщо законопроект отримає позитивний висновок Конституційного Суду України і буде прийнятий конституційною більшістю Верховної Ради України.

Наразі дискусія з цього питання набирає обертів, іноді вона є дуже емоційною, але, на мою думку, це є ще однією нагодою «звірити годинники», тому що питання виключного представництва в суді, яке ймовірно буде вирішуватися на рівні процесуальних кодексів, — це не тільки питання адвокатської спільноти, це не тільки питання ефективної роботи системи правосуддя в цілому, це ще й питання довіри суспільства до кожного представника адвокатської професії і до адвокатури в цілому. Є час і є можливість, а кінцевий результат залежить від того, чи зможе кожний клієнт кожного адвоката відкрито заявити: «Я пишаюсь тим, що в суді мене представляв адвокат!» — підкреслив Андрій Костін.