Інклюзивний суд: чому держава має дбати про забезпечення особам з інвалідністю ефективного доступу до правосуддя

Залучення людей з інвалідністю до суспільного життя, надання соціальних гарантій є однією з важливих задач демократичної держави. Так склалось, що сьогодні людині з інвалідністю в Україні дуже важко вільно пересуватися містом, адже далеко не завжди приміщення, вулиці, вокзали, сквери відповідним чином обладнані. Ще гостріша ситуація з доступом громадян до приміщень органів державної влади, зокрема судів. Але ж саме там мають захищатися права людини.

9 серпня 2019 року у приміщенні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відбулося засідання робочої групи із забезпечення доступу до суду та судової процедури осам з інвалідністю та іншим маломобільним групам населення в місті Києві та семінар-тренінг на тему «Інклюзивний суд: основні поняття і шляхи розвитку».

Захід організували ВГОІ «Правозахисна спілка інвалідів», ГО «Інститут судового менеджменту» та ГС «ВГО «Національна асамблея людей з інвалідністю України». У заході також взяли участь судді КЦС ВС Сергій Мартєв, Ірина Дундар, Ганна Кривцова, секретар Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Марина Червинська та працівники секретаріату суду.

Марина Червинська зазначила, що питання забезпечення гарантованого Конституцією України рівня безпечності та комфортності суспільного буття, зокрема, для людей з інвалідністю або тих, хто через інші обставини є маломобільним, особливо гостро постає під час безпосереднього контакту людини з державою в особі її органів.

Це стосується і судів, більшість приміщень яких на сьогодні не обладнана належним чином. «На жаль, загальноприйняті стандарти комплексного безбар’єрного середовища не дотримуються не тільки на рівні району чи областей, а й у столиці», — звернула увагу секретар судової палати. Однією з причин такого становища, за її словами, є розміщення судів у непристосованих для цього приміщеннях.

Також вона зауважила необхідність спільними зусиллями всіх зацікавлених осіб звести до мінімуму потребу у зверненні до суду для осіб з інвалідністю, особливо у сфері соціального забезпечення, реалізації права на пільги тощо.

«Хочеться сподіватися, що колись відійде в історію практика захисту аж на рівні Верховного Суду таких, здавалося б, елементарних прав особи з інвалідністю, як право на пільговий проїзд у громадському транспорті», — сказала Марина Червинська та звернула увагу на постанову ВС від 20 червня 2018 року у справі № 711/6330/17-ц. Суд розглянув цю справу за касаційною скаргою ПрАТ «Черкасиавтотранс» і постановив стягнути на користь позивача 1000 грн моральної шкоди, завданої відмовою водія автобуса в пільговому перевезенні.

Право на працю людей з інвалідністю

Олег Полозюк, юрист  Національної асамблеї людей з інвалідністю України, висловився щодо термінології: «Ми не вживаємо слово «вади» стосовно людей з інвалідністю,  є сучасне слово — «порушення». Це можуть буду порушення слуху та мови, порушення зору, інтелектуального розвитку, опорно-рухового апарату, комплексні порушення психофізичного розвитку, хронічні соматичні захворювання або психоневрологічні захворювання».

«При всіх цих порушеннях відповідно до Конвенції ООН «Про права осіб з інвалідністю» особа має право на працю і тому «інклюзивність» та «інклюзивність суду» ми повинні розглядати не тільки в тому, що в установах можуть бути клієнти з інвалідністю, а й власне працівники», — зауважив Олег Полозюк.

Він зауважив, що сьогодні в Україні офіційно зареєстровано 2 млн 650 тис. осіб з інвалідністю. «Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун у своїй промові казав, що, згідно з даними міжнародної організації праці, виключення осіб з інвалідністю з ринків зайнятості обходиться економікам країн у 7% від ВВП», — зазначив він.

«Тому сьогодні актуальною є проблема трудових ресурсів, коли суспільство витрачає кошти на підготовку фахівця, а потім він отримує ушкодження здоров’я, це марнотратство не  використовувати його досвід та  навички», — підкреслив Олег Полозюк.

Заступник начальника територіального управління Державної судової адміністрації України в місті Києві Наталія Чумак зазначила, що  майже з 3 млн осіб з інвалідністю лише шоста частина працює, і тому для України це велика «розкіш» і марнотратство не використовувати потенціал людей з інвалідністю для створення власного ВВП.

Інклюзивність правосуддя

За словами Наталії Чумак, інклюзія передбачає повне включення людей з інвалідністю в будь-яку сферу діяльності, інклюзивним повинно бути все суспільство, весь простір, в якому живе звичайна людина і людина з інвалідністю, судова система також має бути інклюзивною.

Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод, закріплює право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку, безстороннім судом у встановленим законом строк. Здійснення цього права є дуже важливим елементом і є можливим лише за умови особливих зусиль з боку держави, оскільки людині з інвалідністю потрібні додаткові умови для соціальної адаптації, акцентувала вона.

Наталія Чумак  повідомила: «Щоб забезпечити доступ до будь-якого об’єкту, в тому числі до суду, потрібен комплекс заходів: транспортна, архітектурна і інформаційна доступність. Транспортна доступність — це зручний під’їзд, зручність паркування; архітектурна — це дуже широкий пласт, який також необхідно забезпечити: пандуси, відсутність сходів, порогів, універсальні туалетні кабіни; інформаційна доступність — це можливість людині з інвалідністю сприймати інформацію, обладнання приміщень необхідною навігацією та адаптація сайтів». 

Олег Полозюк зауважив, що семінар проходить у будівлі, якій понад 100 років. Утут  неможливо забезпечити повну доступність для людей з інвалідністю, не порушивши пам’ятку архітектури. Тож йому, як особі, яка пересувається на візку, довелося скористатися допомогою працівників суду. «Доступність може бути забезпечена і шляхом допомоги підготовленого персоналу», — сказав він.

Міжнародні норми

Відповідно до ст.13  Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, держави-учасниці забезпечують особам з інвалідністю рівний з іншими ефективний доступ до правосуддя, передбачаючи процесуальні та відповідні вікові корективи, які полегшують виконання ними своєї ефективної ролі прямих і опосередкованих учасників, у тому числі свідків, на всіх стадіях юридичного процесу, зокрема на стадії розслідування та інших стадіях попереднього провадження.

У п.2 Конвенції передбачено: «Щоб сприяти забезпеченню особам з інвалідністю ефективного доступу до правосуддя, держави-учасниці сприяють належному навчанню осіб, які працюють у сфері здійснення правосуддя, зокрема в поліції та пенітенціарній системі».

Тому комітет закликає держав-учасниць забезпечити рівний доступ до судових та адміністративних проваджень усім особам з інвалідністю, у тому числі доступ до будівель суду особам з фізичними порушеннями та до документів у доступних форматах. Крім того, комітет рекомендує здійснювати навчання суддів, поліції, працівників пенітенціарної служби та іншого персоналу в системі правосуддя, щодо прав, закріплених Конвенцією ООН про права осіб з інвалідністю.

Отже, держава не повинна залишати без уваги проблеми людей з інвалідністю, адже забезпечення універсального доступу до правосуддя, установлення обладнань, додаткових споруд допоможе не тільки консолідації, а й активізації соціально-економічного розвитку.

Людина з інвалідністю стикається з безліччю проблем, задля того щоб вчинити певні дії, і необладнані приміщення, в тому числі суди, перешкоджають та інколи навіть унеможливлюють доступ до приміщень. Інклюзія в умовах соціально-економічного розвитку держави повинна включати не тільки удосконалення доступу до приміщень та правильного ставлення суспільства до людей з інвалідністю, а також забезпечення соціальних прав та гарантій на працю. 

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, до чого призведе консолідація судів