ВП ВС дозволила судам розглядати колективні трудові спори

Велика Палата Верховного Суду 26 червня 2019 року у справі № 174/580/16-ц винесла рішення про скасування ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2017 року та направлення справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Нюанси цієї справи полягають у тому, що позивачем і відповідачем виступають юридичні особи, а предметом позову є стягнення заборгованості.

Первинна профспілка «Свобода праці» Державного підприємства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (після зміни назви — Професійна спілка гірничо-металургійного комплексу; далі — Профспілка) звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» (далі — ПАТ) про стягнення з відповідача на свою користь коштів на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу за березень 2016 року.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має право на отримання коштів на проведення культурно-масової, фізкультурної та оздоровчої роботи у розмірі не менше ніж 0,35% від фонду оплати, праці згідно з пунктом 8.5 колективного договору.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ відхилено. Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12 січня 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України; у редакції, чинній на час постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд вважав, що конфлікт не підлягає розгляду в судовому порядку, тим більше в порядку цивільного судочинства.

На думку апеляції, колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних — це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом із питань установлення нових або змін чинних соціально-економічних умов праці виробничого побуту; укладення або зміни колективного договору; виконання колективного договору або його окремих положень тощо.

Оскільки при трудових конфліктах відсутнє порушення прав, а має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, в такому разі застосовується примирно-третейський порядок їх вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, крім випадків, зазначених у ст. ст. 23-25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», ч. 5 ст. 20, ч. ч. 2, 4 ст. 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частин 1-3 статті 3 Господарського кодексу України (далі — ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва — підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Частиною першою статті 4 ГК України встановлено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема трудові відносини.

Статтею 1 ГПК України (у редакції, чинній на час подання позову) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 42 Закону № 1045-XIV передбачено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Роботодавці зобов`язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну й оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3% фонду оплати праці, з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері — за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань (стаття 44 Закону № 1045-XIV).

Аналогічне положення міститься у статті 250 КЗпП України.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 3 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» (далі — Закон № 137/98-ВР).

Встановлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їхніх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання.

Відповідно до статті 2 Закону № 137/98-ВР колективний трудовий спір (конфлікт) — це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).

Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом № 137/98-ВР передбачений у таких випадках:

- розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону № 137/98-ВР);

- розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону);

- оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п'ята статті 20 Закону № 1045-XIV);

- невиконання роботодавцем обов'язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частина друга, четверта статті 42 Закону № 1045-XIV).

Колективні трудові спори — це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, і порядок вирішення таких спорів визначено Законом № 137/98-ВР.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17 (провадження № 12-92гс18), і підстав для відступу від нього не вбачається.

Враховуючи, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, відтак цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.

Донедавна у судовій практиці домінувала точка зору, що колективні трудові спори є спорами непозовного провадження, і безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено. Саме тому суди відмовляли у їх розгляді. Не приймали такі позови і господарські суди, які вважали, що трудові конфлікти підвідомчі судам загальної юрисдикції.

Кривоозерський районний суду Миколаївської області в ухвалі від 25 лютого 2019 року визначив, що оскільки при трудових конфліктах має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, в такому разі застосовується примирно-третейський порядок їх вирішення.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 січня 2019 року провадження в аналогічній справі було закрито на тих підставах, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Позивачу роз'яснено, що розгляд справи віднесено до юрисдикції Господарського суду Донецької області.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції посилався на положення п. 1. ч. 1 ст. 255 ЦПК України та виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже за суб'єктним складом сторін і характером спірні правовідносини мають господарський характер. Справа підлягає розгляду в порядку господарської юрисдикції.

Проте 19 березня 2019 року ця ухвала була скасована Донецьким апеляційним судом.

Корисно буде дізнатися також, що рішення КСУ щодо позбавлення НАБУ права подавати позови про недійсність угод може викликати хвилю переглядів уже винесених рішень. Крім того, воно зачіпає повноваження інших державних органів.