Який факт покладений в основу визначення збільшення грошового зобов’язання: рішення ВС

Товариство, платник податків, оскаржувало в суді податкові повідомлення-рішення ДФС в частині донарахування ПДФО та подальшого застосування штрафних (фінансових) санкцій, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податків та зборів, у тому числі з ПДФО.

Рішення окружного адміністративного суду постановою апеляційного адміністративного суду залишено без змін. Товариству у задоволенні позовних вимог відмовлено з мотивів доведеності податковим органом складу податкових правопорушень, покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Товариство подало касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги позивач доводить порушення судами попередніх інстанцій положень підпункту «г» 164.2.17, пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, згідно з яким перелік додаткових благ є вичерпним, податковим органом до об’єкту обчислення помилково віднесені суми неповернутої фінансової допомоги, сама ознака якої в розумінні пункту 14.1.257 ,пункту 14.1 статті 14 цього кодексу відсутня, вказує на неправильне визначення розміру цих сум та неправомірне включення безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (позики) до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку згідно з підпунктом 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України.

Верховний Суд зазначив, що судові рішення попередніх інстанцій не відповідають вимогам закону. А саме — вимогам частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись положеннями пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України, якою встановлена ставка податку у 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, положеннями підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, за якими податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу, пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, яким тимчасово до набрання чинності рішення Верховної Ради України про завершення реформи Збройних сил України встановлюється військовий збір, обов`язком товариства, як податкового агента відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій, згідно з положеннями підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнали суми отриманої безповоротної фінансової допомоги додатковим благом і обклали ці суми податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18%.

Вирішуючи спір по суті суди попередніх інстанцій виходили з того, що неповернення фінансової допомоги Товариству позичальниками, які померли, та невчинення жодних дій щодо повернення фінансової допомоги доводять, що вказана допомога є додатковим благом, а податковим агентом в даному випадку є позивач, який виплатив позику та зобов`язаний утримати податок від суми такого доходу за його рахунок, що не було зроблено.

Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на те, що відсутність суб’єктів отримання додаткового блага унеможливлює виконання позивачем обов’язків податкового агента. В основу визначення, збільшення грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб податковим органом покладений факт надання та неповернення позики, без врахування положень загально-правового принципу виникнення та припинення загальної правоздатності фізичних осіб.

Судами попередніх інстанцій не були досліджені долучені до матеріалів справи докази, не встановлений склад податкових правопорушень в розумінні статті 109 Податкового кодексу України, в розрізі спірних податкових повідомлень-рішень як стосовно збільшення грошових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб (не встановлено, яким фізичним особам визначений цей податок), так і стосовно застосування штрафних (фінансових) санкцій, що доводить порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок недослідження зібраних у справі доказів та є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також Верховний Суд визнав, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача була частково задоволена, а рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані з направленням справи на новий розгляд.

Із рішенням по справі №620/3905/18 можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення ВС щодо висновків податкового органу, що не відповідають критеріям юридичної значимості.