Вищий суд з питань інтелектуальної власності: чи потрібен він Україні

У попередні роки всі справи, які стосувались інтелектуальної власності, патентів та авторських чи суміжних прав, розглядались в Україні судами загальної юрисдикції, господарськими чи адміністративними судами. Точної статистики, скільки таких справ слухається за рік, немає. За інформацією комітету з питань інтелектуальної власності Асоціації адвокатів України, в 2016 році українськими судами було відкрито провадження у 175 справах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, виконано 75 судових рішень, до державних реєстрів внесено відомості про визнання недійсними за рішеннями судів 41 охоронного документа. І це лише справи, де стороною виступало держпідприємство «Укрпатент» чи державна служба інтелектуальної власності.

Але якщо така незначна кількість справ щодо інтелектуальної власності слухається українськими судами, чому раптом Україна вирішила створити першим окремим спеціалізованим судом саме Вищий суд з питань інтелектуальної власності? Створення цього суду не обумовлене жодним міжнародним зобов'язанням України. Це вибір політиків — створити саме такий суд. На думку юридичного радника міжнародної організації Democracy Reporting International (DRI) Миколи Гнатовського, правосуддя щодо інтелектуальної власності зі створенням спеціалізованого суду може бути якіснішим та швидшим, але чи варто витрачати на це стільки людського та фінансового ресурсу?

Відповідь на вищевказане питання шукали і ми, однак так і не знайшли підстав для таких людських та фінансових витрат. Тим паче, навіть якщо особа виявить бажання звернутися до суду для захисту вищевказаного права, суддя з відповідною спеціалізацією буде вирішувати її питання в суді необхідної інстанції. Тобто для нашого сприйняття відповідної ситуації є досить спірними мотиви та надмірні великі затрати державних коштів на створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності, коли такі кошти та зусилля могли бути вкладені в дійсний розвиток суддів І-ІІ інстанцій.

Більше того, новостворений суд з відповідною спеціалізацією є досить абсурдним у своїй правовій природі, якщо аналізувати його створення, повноваження та навіть назву.

Так, аналіз законодавчих положень щодо правового статусу Вищого суду з питань інтелектуальної власності та правових засад його діяльності свідчить, що в нашій країні фактично запроваджується дворівнева спеціалізація у сфері розгляду справ, пов’язаних із правами інтелектуальної власності: перший рівень — перша інстанція, що представлена спеціалізованим судом (Вищий суд з питань інтелектуальної власності), котрий розглядатиме всі спори у сфері інтелектуальної власності; другий рівень (в тому самому Вищому суді з питань інтелектуальної власності) — апеляційна інстанція, яка переглядатиме зазначені спори лише в межах своєї юрисдикції. Такий підхід може призвести до проблем розмежування юрисдикцій судів апеляційної та касаційної інстанцій і формування різної практики розгляду справ про захист інтелектуальної власності на стадії їх перегляду.

Більш детальний аналіз судової реформи в Україні читайте у блозі Євгенія Вандіна.