Застосування статті 383 КАСУ щодо забезпечення виконання судового рішення: проблемні питання

Після судової реформи чинні процесуальні засоби забезпечення виконання судового рішення сьогодні викликають ряд питань у правозастосуванні статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно порядку визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання рішення суду.

Проблемна ситуація: судове рішення у справі набрало законної сили. Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, оскаржив його в касаційній інстанції. Суд касаційної інстанції, КАС ВС, відкрив касаційне провадження та виніс ухвалу про відмову в зупиненні виконання судового рішення.

У зв’язку з тим, що відповідач не виконує судове рішення, особа-позивач подала до суду першої інстанції заяву в порядку статті 383 КАСУ.

Після призначення складу суду для розгляду заяви в порядку статті 383 КАСУ на адресу особи-позивача надійшов лист, в якому суддя повідомив, що відсутність справи (оскільки вона знаходиться в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду) перешкоджає розгляду такої заяви, і зазначена заява буде розглянута після повернення справи з касаційної інстанції.

За приписами ч. 1 ст. 375 КАСУ суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Тобто законодавець надає право, а не обов’язок зупиняти виконання оскаржуваних судових рішень.

Відтак, за приписами статті 375 КАСУ ухвала про відмову в зупиненні виконання судових рішень по справі Верховного Суду, передбачає залишення у дії рішення судів попередніх інстанцій навіть на час розгляду справи у касаційній інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАСУ особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такого рішення суду або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 5 статті 383 КАСУ передбачено, що в разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання.

Норми законодавства не передбачають можливості відкладення розгляду заяви в порядку статті 383 КАСУ на час вирішення справи в суді касаційної інстанції при наявності ухвали Верховного Суду про відмову в зупиненні виконання судових рішень по справі, а лише зобов’язують особу-позивача, на користь якої ухвалене рішення, вказати відповідно до п. 6 частини 2 цієї статті відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження

Крім того, Консультативна рада європейських суддів (КРЄС) у Висновку № 13 (2010) «Щодо ролі суддів відносно інших функцій держави та інших суб'єктів у виконанні судових рішень» вказала на те, що «Відтермінування процедури виконання рішення не повинно мати місце, окрім як з підстав, передбачених законом» (п. 13).

Втім, при застосуванні статті 383 КАСУ виникають питання, відповіді на які однозначно не сформулювала судова практика.

Зокрема, підпунктом 6 пункту 6 статті 383 КАСУ передбачено, що в заяві зазначаються відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження. Відтак, виникають питання:

1) Чи може суд першої інстанції розглядати заяву (ст. 383 КАС України) про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такого рішення, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням, якщо матеріали адміністративної справи знаходяться в касаційній інстанції, яка постановила ухвалу про відмову в зупиненні виконання судового рішення на клопотання однієї зі сторін?

2) Чи достатньо для розгляду заяви, поданої в порядку статті 383 КАСУ, надати до суду рішення, яке набрало законної сили, ухвалу Верховного Суду про відмову в зупиненні виконання судового рішення та докази невиконання суб’єктом владних повноважень судового рішення?

3) Чи має право суд першої інстанції залишити заяву за ст.383 КАСУ без розгляду до вирішення питання в касаційній інстанції, посилаючись на відсутність адміністративної справи, про що письмово повідомити заявника, без ухвалення процесуального рішення (постановлення ухвали) (при наявності ухвали Верховного Суду про відмову в зупиненні виконання судового рішення)?

Окрім того, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень — відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 КАСУ.

Так, згідно положень ч.ч.1-3 ст.249 КАСУ суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Відповідно до ч. 2 ст. 293 КАСУ ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 КАСУ. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Тобто окремо можуть бути оскаржені в апеляційному порядку виключно ухвали, можливість оскарження яких прямо передбачена в процесуальному законі, і цей перелік є вичерпним.

Нормами ст. 294 КАСУ не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви, поданої на підставі ст. 383 КАС України.

Така правова позиція зазначена в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, а саме: «відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції посилався на те, що положеннями статті 294 КАСУ не передбачено можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАСУ». Таку правову позицію підтримала Третя колегія суддів Другого Сенату Конституційного Суду України в ухвалі від 01.04.2019 № 87-3(ІІ)/2019 у справі № 3-65/2019 (1361/2019).

Втім, існує й інша судова практика, згідно з якою суди апеляційної інстанції розглядають апеляційні скарги про задоволення заяви, поданої на підставі ст. 383 КАСУ. Крім того, після прийняття постанови апеляційною інстанцією такі рішення сторони намагаються оскаржувати і в касаційній інстанції.

Отже, питання: чи підлягає апеляційному оскарженню окрема ухвала суду про відмову у задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАСУ, якщо положеннями Кодексу не передбачено право на апеляційне оскарження ухвали про задоволення заяви про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень?

На ці та інші питання ми попросили надати відповідь суддів різних інстанцій.

Тетяна Анцупова,

суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

1) Чи може суд першої інстанції розглядати заяву (ст. 383 КАС України) про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такого рішення, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням, якщо матеріали адміністративної справи знаходяться в касаційній інстанції, яка постановила ухвалу про відмову в зупиненні виконання судового рішення на клопотання однієї зі сторін?

Т. А.: Суд першої інстанції може звернутись до суду касаційної інстанції та витребувати матеріали адміністративної справи.

2) Чи достатньо для розгляду заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, надати до суду рішення, яке набрало законної сили, ухвалу Верховного Суду про відмову в зупиненні виконання судового рішення та докази невиконання суб’єктом владних повноважень судового рішення?

Т. А.: Вичерпний перелік інформації, яка зазначається в заяві, міститься в статті 383 КАС України. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 383: «6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження».

Згідно з ч. 3 ст. 383 на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом.

3) Чи має право суд першої інстанції залишити заяву за ст. 383 КАС України без розгляду до вирішення питання в касаційній інстанції, посилаючись на відсутність адміністративної справи, про що письмово повідомити заявника, без ухвалення процесуального рішення (постановлення ухвали) при наявності ухвали Верховного суду про відмову в зупиненні виконання судового рішення?

Т. А.: Про повернення заяви без розгляду суд має постановити ухвалу. Відповідно до абз. 2 ч. 5 ст. 383 КАСУ у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.

Олександр Сасевич,

суддя Львівського окружного адміністративного суду

Щодо можливості апеляційного оскарження ухвал, постановлених в порядку судового контролю відповідно до ст. 383 КАС України

 За правилами ст. 293 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені таким чином:

• окремо від рішення суду повністю або частково;
• або ж заперечення на такі ухвали включаються до тексту апеляційної скарги на рішення суду.

Перелік ухвал, які підлягають оскарженню окремо від судового рішення є вичерпним, закріпленим у ст. 294 КАС України, та розширеному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, можливість апеляційного оскарження окремо від рішення суду передбачена для ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі (для прикладу, про залишення позовної заяви без розгляду, про закриття провадження у справі тощо), для ухвал, які постановляються після ухвалення судового рішення (про внесення виправлень у судове рішення, про заміну сторони виконавчого провадження тощо) та для інших категорій ухвал (для прикладу, про забезпечення позову, призначення експертизи тощо). В даному контексті особливо важливим є забезпечення можливості апеляційного оскарження ухвал, постановлених після ухвалення судового рішення у справі, зокрема ухвал щодо судового контролю. Адже заперечення на такі ухвали з об’єктивних причин не можуть бути включені до тексту апеляційної скарги на рішення суду.

Так, судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Нормативно закріплено 3 спеціальні способи здійснення судового контролю, а саме:

• зобов’язання суб’єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення (ст. 382 КАС України);
• накладення штрафу за невиконання судового рішення (ст. 382 КАС України);
• визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду (ст. 383 КАС України).

Оскільки судовий контроль встановлюється після ухвалення судового рішення у справі, то йухвали, прийняті в порядку судового контролю, повинні були б оскаржуватися в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Проте станом на сьогодні передбачена можливість апеляційного оскарження ухвал, постановлених відповідно до ст. 382 КАС України (п. 25 ч. 1 ст. 294 КАС України), а от можливість апеляційного оскарження ухвал, постановлених відповідно до ст. 383 КАС України не закріплена.

Слід також зазначити, що в попередній редакції КАС України, яка діяла до 15.12.2017, усі три спеціальні способи судового контролю регламентувалися однією статтею 267 КАС України, в якій, зокрема, була передбачена можливість апеляційного оскарження постанови, прийнятої за результатами розгляду питання про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені суб’єктом владних повноважень — відповідачем на виконання такої постанови суду або на порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. У чинній редакції КАС України способи судового контролю «розділили» на дві статті (ст. 382 та 383 КАС України) та виключили можливість апеляційного оскарження ухвал, постановлених в порядку останньої.

Як видається, з метою забезпечення уніфікованого підходу до розгляду питань в порядку судового контролю в адміністративному судочинстві та для гарантування учасникам процесу права на апеляційне оскарження ухвал, постановлених в порядку ст. 383 КАС України, необхідно внести зміни до п. 25 ч. 1 ст. 294 КАС України. Її чинна редакція звучить так: «окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 25) накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 цього Кодексу». Пропоную закріпити у вказаній нормі можливість апеляційного оскарження всіх ухвал, постановлених в порядку судового контролю, як тих, що передбачені ст. 382, так і ст. 383 КАС України.

Олександр Кравець,

суддя Одеського апеляційного адміністративного суду

Враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, ухвала суду про відмову у задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАС України, не підлягає апеляційному оскарженню, адже вказане прямо не передбачене положеннями КАС України.

Упродовж десяти днів з дня отримання заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб’єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених цим судовим рішенням, що відповідає вимогам коментованої статті, така заява підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду.

Дискреційні повноваження суду при розгляді зазначеної заяви мають узгоджуватися з вимогами щодо якості закону (доступності, передбачуваності, чіткого визначення меж дискреційних повноважень) відповідно до рішень у справах «Vogt v. Germany» (§ 48), «Ґроппера радіо АГ» та інші проти Швейцарії» (§ 68), «Реквеньї проти Угорщини» (§ 34).

Якщо така заява не кореспондується з установленими в коментованій статті положеннями, то суд своєю ухвалою, прийнятою в порядку письмового провадження, повертає її заявнику. Для оскарження вказаної ухвали застосовується загальний порядок: в апеляційному порядку — за правилами глави 1 «Апеляційне провадження» розділу ІІІ «Перегляд судових рішень» Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підходів, відображених у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Plakhteyev and Plakhteyevav. Ukraine», «Брумареску проти Румунії», «Верітас проти України» (§ 28), «Воловік проти України» (§§ 53-62), «Волосюк проти України», «Гурепка проти України» (§§ 57-62), «Ґолдер проти Сполученого Королівства», «Занд проти Австрії», «Мушта проти України», «Науменко проти України», «Перетяка та Шереметьев проти України», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (§ 62), «Пономарьов проти України» (§§ 47, 52), «Праведна проти Росії», «Радчіков проти Росії», «Рябих проти Росії», «Сокуренко і Стригун проти України» (§§ 24-29), «ТОВ «Базальт-Імпекс» проти України», «Трегубенко проти України», «Устименко проти України», «Хуліо Воу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії» та ін.; у касаційному порядку – згідно з положеннями глави 2 «Касаційне провадження» розділу ІІІ «Перегляд судових рішень» Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Brualla Gómez de la Torre v. Spain» (§ 35), «Bulanov and Kupchik v. Ukraine», «Guérin v. France» (§ 37), «Helmers v. Sweden» (§ 31), «Levages Prestations Services v. France» (§ 45), «Lizanets v. Ukraine», «Miragall Escolano and others v. Spain (§ 37), «Monnell and Morris v. the United Kingdom» (§ 56), «Osu v. Italy», «Pérez de Rada Cavanilles v. Spain» (§ 45), «Vorobyeva v. Ukraine», «Zheltyakov v. Ukraine», «Zvolský and Zvolská v. the Czech Republic (§ 51), «Андрієвська проти України», «Брумареску проти Румунії», «Верітас проти України» (§ 28), «Волосюк проти України», «Гурепка проти України» (§§ 57-62), «Ґолдер проти Сполученого Королівства», «Занд проти Австрії», «Каруна проти України», «Мельник проти України» (§§ 22-31), «Мушта проти України», «Науменко проти України», «Перетяка та Шереметьев проти України» (§§ 33-42), «Праведна проти Росії», «Радчіков проти Росії», «Рябих проти Росії» (§ 52), «Сокуренко і Стригун проти України» (§§ 24-29), «ТОВ «Базальт-Імпекс» проти України», «Трегубенко проти України», «Устименко проти України», «Християнська демократична народна партія проти Молдови (№ 2)» (§ 25), «Христов проти України» (§ 35), «Хуліо Воу Жиберт та Ель Хогар і ля Мода проти Іспанії» та ін.

P.S.

Інші судді — співрозмовники видання висловили з цього приводу таку думку: «Поки не працює «Електронний суд», потрібно витребувати справу в КАС ВС, мотивуючи обмеженими строками, встановленими ст. 383 КАСУ». Що стосується можливості апеляційного оскарження, то позиція співрозмовників була наступною: всі процесуальні ухвали, передбачені в КАСУ після ст. 361, підлягають апеляційному оскарженню, як і касаційному, крім випадків наявності розумних сумнівів після апеляційного перегляду.

І хоча нормами ст. 294 КАСУ прямо не передбачена можливість апеляційного оскарження ухвали про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАСУ, проте, зважаючи, що ухвала про повернення зазначеної заяви підлягає оскарженню, ухвала про відмову в задоволенні такої заяви також може бути оскаржена в апеляційному порядку.