Велика Палата винесла рішення стосовно земельного мораторію

«Судово-юридична газета» раніше повідомляла про справу № 227/1506/18 про обмін земельних ділянок, яку Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду, оскільки вона містить виключну правову проблему.

Значення цієї справи полягало у тому, що вона стосувалася мораторію на продаж товарної сільськогосподарської землі.

27 квітня 2018 року прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом, в якому просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки на земельну ділянку, укладений відповідачами 14 липня 2016 року (далі — договір міни) у період дії заборони на відчуження, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв).

Добропільський міськрайонний суд Донецької області, відмовляючи прокурору у позові, застосував висновки Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ), зроблені у рішенні від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 та № 1075/16) (далі — рішення ЄСПЛ), а саме: втручання держави у право особи на мирне володіння майном (розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення) не є виправданим, а держава з часу введення в дію відповідного мораторію не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення.

Одночасно суд не знайшов підстав для участі у справі прокурора, оскільки останній належним чином не обґрунтував порушення інтересів держави у цій справі, де ділянками обмінювалися приватні особи.

Погодилась з цим і апеляційна інстанція.

Нагадаємо, 5 грудня 2013 року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив резолюцію, якою закликав уряд вжити заходів з метою вирішення проблем, що лягли в основу порушень, констатованих Європейським судом у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», за необхідності — шляхом перегляду законодавства про мораторії та забезпечення врахування бюджетних обмежень під час законопроектної роботи, щоб попередити випадки невиконання рішень національних судів, відповідачами, за якими є держава чи державні підприємства. 

Про це «Судово-юридична газета» згадувала у публікації «Україна в боргах: чому невиконання судових рішень залишається системною проблемою».

 Тобто практика ЄСПЧ у сукупності з вимогами Ради Європи та Земельний кодекс України суперечать одне одному.

Позиція Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про наступне:

- держава з часу введення в дію заборони відчуження не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення;

- договір міни відповідає приписам статей 203 і 715 ЦК України та не суперечить підпункту «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни;

- рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Одночасно Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Що ВП вирішила стосовно прокурора

У позовній заяві прокурор обґрунтував наявність у нього статусу позивача відсутністю у Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області повноважень на звернення до суду з позовними заявами про визнання правочинів недійсними, а необхідність захисту інтересів держави у сфері земельних правовідносин пояснив потребами у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на обмежені у вільному обігу земельні ділянки сільськогосподарського призначення, захисті та визнанні лише тих прав на ці ділянки, які набуті та підтверджені у передбачений законом спосіб.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з огляду на особливий статус земель сільськогосподарського призначення, наявність заборони їх відчуження та відсутність в органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастру) повноважень на звернення до суду з позовними заявами про визнання правочинів недійсними, прокурор обґрунтував необхідність представництва інтересів держави.

Проте, оскільки Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів стосовно відсутності законних підстав для визнання договору міни недійсним, немає підстав вважати, що інтереси держави були порушені.

Про що йдеться в рішенні ЄСПЛ

ЄСПЛ у рішенні від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, розглянув заяви Зеленчук Софії Степанівни (яка успадкувала від матері земельну частку (пай), а у 2006 році отримала документи про виділення цієї частки (паю) у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,5917 га) та Цицюри Віктора Антоновича (який успадкував від матері земельну частку (пай), а у 2008 році отримав документи про виділення її у натурі (на місцевості) як земельної ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,41 га).

Заявники стверджували, що законодавчі обмеження, накладені на них як на власників земель сільськогосподарського призначення, порушували їхні права, гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ дійшов таких висновків :

• Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників.
• Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним.
• Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу.

ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам.

Однак ЄСПЛ звернув також увагу на те, що якщо держава-відповідач необґрунтовано затягуватиме із вжиттям необхідних заходів загального характеру з метою виконання його рішення, з часом це може призвести до ситуації, коли присудження компенсації за статтею 41 Конвенції може, зрештою, стати виправданим, принаймні, для певних категорій власників землі сільськогосподарського призначення.