«Голосування за кандидатів до КСУ та ВККС має бути свідомим», — заступник голови ВС Богдан Львов про попереднє погодження кандидатур до з’їзду суддів

24-25 жовтня планується провести черговий з’їзд суддів, який має заповнити свою кадрову квоту у Конституційному Суді України та у Вищій кваліфікаційній комісії суддів.

Чи мають право колективи судів попередньо погоджувати кандидатури, а голови судів — пропонувати кандидатів? Як обрати гідних? Чи потрібне електронне голосування делегатів з’їзду? На ці питання, а також про завдання, які наразі стоять перед органами суддівського самоврядування, «Право ТВ» розповів заступник Голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Богдан Львов.

Вела бесіду Наталя Мамченко
«Судово-юридична газета»

«Спочатку кандидатів треба знайти»                        

Одним з важливих питань є порядок попереднього погодження гідних кандидатур до КСУ та ВККС у колективах судів. Як відомо, наразі ця звична для судової системи процедура стала предметом жвавого обговорення серед громадських активістів.

Вибори в суддівських колективах або в органах суддівського самоврядування принципово нічим не відрізняються від будь-яких інших виборів. Чим важливіша посада, на яку обирається кандидат, тим більше вимог має висуватися до нього. Обговорення покликане виявити сильні та слабкі сторони кандидата. Кожен делегат, який братиме участь у голосуванні на з’їзді, має свідомо визначитися, чи гідна певна особа обіймати посаду. Це загальний принцип будь-яких виборів. Головне, щоб остаточний вибір був свідомим і вільним.

До того відбувається інформування, можлива агітація, знайомство, деякі кандидати можуть об’їхати кілька колективів, розповісти про свою програму, бачення майбутньої роботи. Цей перелік дій нічим не обмежений, головне, щоб вони були законними.

Кандидат може застосувати якийсь нетрадиційний підхід, який виділить його з-поміж інших і дозволить отримати додаткові голоси. Водночас, якщо у нього будуть провальні виступи, він не продемонструє навіть спроможності розмовляти із суддівською спільнотою, то на цьому голоси можуть бути і втрачені.

Чи дійсно голосування на з’їздах буває безальтернативним? Як відбувається пошук кандидатів?

Як відомо, останніми роками суддівська спільнота значно скоротилася. Кілька тисяч суддів залишили свої посади. Нові люди прийшли лише завдяки конкурсу до Верховного Суду та одного конкурсу на посади судів першої інстанції, де незначна кількість осіб прийшла з колишніх помічників та працівників апаратів судів. З огляду на це, зараз дуже складно знайти відповідальних людей, які до того ж мали б бажання залишити суддівство та працювати у ВККС, ВРП тощо. Тому все розпочинається з пошуку кандидатів: або ці люди самі можуть виявити ініціативу та запропонувати свої кандидатури (в чому я не бачу нічого поганого), або голови судів їх розшукують в своїх колективах, або висувають самі колективи.

Отже, спочатку відбувається максимально широкий пошук можливих кандидатів на всіх рівнях, потім обговорення — на першому етапі в колективі, де людина працює. Якщо колектив її підтримує, тоді обговорення переходить на рівень апеляційного округу, на регіональний рівень. Безпосередньо перед з’їздом обговорення відбувається в більш вузькому колі, коли з’ясовуються остаточні питання.

Завершальною стадією є голосування власне на з’їзді суддів, де всі можуть побачити і почути кандидата. Ми маємо розуміти, що на з’їзді суддів присутні представники всіх судів України, які до того людину могли ніколи не бачити. Чи можна вважати свідомим вибір, коли делегати з’їзду взагалі нічого не знають про кандидата та голосують з огляду на виступ тривалістю 2-3 хвилини? Мабуть, ні. Тому я є прихильником усвідомленого вибору.

На останніх з’їздах ми спостерігали ситуацію, коли кандидати знімали свої кандидатури або ж не набирали необхідної більшості голосів навіть після кількох голосувань.

Це якраз свідчення того, що вибори відбуваються демократично, і кероване нав’язування кандидатур завчасно до голосування фактично неможливе.

Якщо людина, як наприклад, ми практикуємо у господарській юрисдикції, вже пройшла обговорення, вона знає, підтримують її чи ні, як сприймається її програма. Якщо колектив рекомендує, значить, буде підтримка. Якщо долучається ще й апеляційний округ — вона почуває себе ще впевненіше. А якщо кандидат виступив перед цілою юрисдикцією, де є представники кількох апеляційних округів, і вони схвально поставилися до його виступу, то це можна вважати гарантією подальшої підтримки на з’їзді.

Можна пригадати випадки, коли самовисуванці, яких судді не знають, після оголошення своєї програми на з’їзді набирають одиничні голоси. Фактично це нульовий результат, який свідчить про марнування часу і те, що кандидат себе переоцінив.

«Звинувачувати когось в тиску — це вчорашній день»

Чим керується колектив, коли вирішує, чи підтримувати певного кандидата на з’їзді суддів?

Ми з’ясовуємо, в першу чергу, наявність кандидатів. Наприклад, зараз майбутній з’їзд має обрати трьох суддів КСУ. Крім вимог, зазначених у законі щодо досвіду та стажу, є ще й неформальні вимоги — якість цього стажу, професійний рівень, спроможність викладати рішення, в цілому рівень аналітичної думки. Все ж таки йдеться про Конституційний Суд України, а тому людина повинна мати рівень мислення вищий, ніж просто здатність розглядати побутові спори.

Додатковою перевагою є глибоке розуміння конституційного права. На жаль, серед чинних суддів це рідкість. Але за квотою з’їзду суддів до КСУ може обиратися будь-яка особа: це може бути і суддя у відставці, і науковець, і адвокат. Безумовно, делегати з’їзду за невідому особу не проголосують. Хоча, дійсно, вона може мати переваги перед іншими. Тому необхідно якомога раніше виявити кандидата, і через колектив суду або Раду суддів поширити про нього інформацію: щоб усі могли довідатися та надати позитивні чи негативні відгуки. Усе це спрямовано на те, щоб вибір був свідомим.

З’їзд суддів має обрати трьох нових суддів Конституційного Суду. Вочевидь, політичні сили можуть намагатися вплинути на цей процес. Як запобігти тиску на делегатів та які характеристики для судді КСУ є важливими?

Звинувачувати когось у тиску — це вчорашній день. На з’їзді відбувається таємне голосування. Залишившись сам на сам в кабінці, будь-який делегат може поставити позначку навпроти того прізвища, яке вважає гідним. Пред’являти цей бюлетень нікому не треба, жодним чином його дії не фіксуються, ніхто не може його проконтролювати, зобов’язати щось зробити або заборонити. Це незрілі розмови.

Переконувати чи інформувати, щоб людина зробила свідомий вибір, можна, але примусити — ні. Цей принцип працює як при електронному голосуванні, так і при голосуванні таємному. Тому примус як такий відходить на десятий план, а на перший план виходять переваги кандидатів. Крім того, я також є прихильником висування кандидатів заздалегідь.

Зараз у нас дуже неспокійні часи, постійно змінюється законодавство. Зміни до законодавства не завжди обґрунтовані економічним станом держави, дуже часто політизовані, несистемні. У таких умовах роль КСУ, безумовно, зростає. І тому там мають бути найкращі. Питання, як розшукати цих найкращих — в будь-який не заборонений законом спосіб.

Безумовно, перевага має надаватися професіоналам найвищого ґатунку, з життєвим досвідом. Молоді люди в подальшому можуть стати фахівцями, але життєвий досвід ще ніхто не скасовував. У зв’язку з цим в усьому світі до зайняття певних посад висуваються вікові обмеження: як до Президента, так і до судді. Людина може бути чудова, але суддею КСУ їй бути ще зарано.

«Чим більш відкритим буде обговорення, тим менше ризиків обрати некомпетентних людей»

Вже зрозуміло, що наступний з’їзд суддів буде надважливим в умовах майбутньої хвилі судової реформи. Які ризики наразі стоять перед ним?

Я дуже сподіваюся, що у суддів вистачить характеру відсіяти зерно від полови і обрати гідних людей. Нічого несподіваного немає в тому, що буде якесь намагання впливати. Воно вже зараз відчувається. Але чим більш відкритим буде обговорення, тим менше ризиків обрати некомпетентних людей.

Минулого разу ЗМІ опублікували списки людей, за яких проголосують делегати з’їзду суддів. Чи можуть подібні речі кинути тінь на об’єктивність прийнятих рішень?

Я знаю випадки, коли з подібних списків люди не потрапляли нікуди. Це якраз ілюстрація того, що нав’язування зі сторони не працює. Але якщо, наприклад, певна юрисдикція висуває єдиного кандидата, який пройшов всебічне обговорення і на всіх рівнях знайшов підтримку суддів, за нього виступають делегати навіть на самому з’їзді, звертаючись до колег с проханням підтримати, то, безумовно, вірогідність проходження такої людини максимально висока. І в цьому я не бачу нічого поганого.

«Кожного разу я намагаюся зробити все, щоб на відповідальні посади були обрані найкращі кандидати»

Чи правомірним є намагання вплинути на голосування з’їзду суддів шляхом проведення попередніх консультацій?

Вплинути намагається кожен. Чи намагаюсь я вплинути? Так, кожного разу я намагаюся зробити все, щоб на відповідальні посади були обрані найкращі кандидати. Найкращі не особисто для мене, як Львова Богдана Юрійовича, а найкращі як для судді, для колективу, який обрав мене головою суду, для суддів країни. І відступати від цього я не планую.

При цьому треба розуміти, що обрані кандидати не можуть ухвалювати лише ті рішення, які мені чи нашому колективу подобаються. Це нонсенс. Існує баланс інтересів. Якщо будь яку особу із судової системи доведеться притягати до відповідальності, то свідома людина, зокрема, член Вищої ради правосуддя, не зможе, навіть будучи обраним на з’їзді суддями, захищати виключно інтереси суддів. Він має виважити поведінку такого судді, врахувати збитки, які завдані суспільним відносинам, врахувати реакцію суспільства і прийняти вірне та справедливе рішення. І не факт, що це буде рішення на користь судді.

Як можемо спостерігати, наразі суддівська спільнота звинувачує членів ВРП в тому, що вони недостатньо захищають інтереси суддівства, навіть ті, кого обрав з’їзд суддів. А громадянське суспільство, навпаки, звинувачує їх в тому, що вони начебто захищають лише суддів та ігнорують вимоги громадськості. Але ми ж розуміємо, що одночасно кардинально протилежні думки не можуть бути об’єктивними. Істина все одно десь посередині.

Тобто, на Вашу думку, обрані з’їздом кандидати не мають бути виключно «адвокатами» суддівської спільноти?

Людина, яку обрав з’їзд суддів, не може дистанціюватися від подій у суспільстві. Так, ми маємо обирати об’єктивних кандидатів, які спроможні захищати суддів. Але лише в тих випадках, коли дійсно суддю варто захистити. Якщо ж суддя порушує права громадян, то, мабуть, його не треба захищати, а необхідно якомога швидше позбутися його присутності у суддівських лавах.

Наразі обговорюється питання щодо електронного голосування за кандидатів до ВРП, ВККС, КСУ за суддівською квотою. Чи підтримуєте Ви цю ідею?

Така можливість вже фактично існує, адже всі судді засвідчують справжність власного підпису цифровим підписом. Тобто, технічно це можливо.

Проте, якщо ми перейдемо до цифрового голосування, виникає інша проблема. По-перше, ще більше уваги буде потребувати ознайомлення з особистостями, які висуваються на посади, з їх діловими, моральним та людськими якостями, оскільки, працюючи в Закарпатті, людина може не знати суддю з Луганську. Не впевнений, що випадковість є найкращим елементом вибору.

Другий момент - це, безумовно, контроль за невтручанням у систему. Можливість втручання існує, і цим має опікуватися не суд, а державні установи, бо інформаційні мережі судів мають захищатися на державному рівні.

За дотримання цих умов, електронне голосування є можливим. Можна казати і про більшу репрезентативність, бо суддя не буде делегувати свої повноваження іншим, а голосування буде особистим.

Втім, з’їзд суддів це не лише голосування, а й обговорення наболілого. Суддя може в чомусь сумніватися, а насправді проблеми немає, або ж, навпаки, хтось не бачить проблему, а вона вже є. На з’їзді можна внести ясність та знайти спільне бачення для вирішення проблем.

Чи можливі перед з’їздом інформаційні вкиди для дискредитації рішень суддівської спільноти?

Якби вкиди не працювали, їх би не було. Саме тому вони продовжуються. Але професійність судді якраз і полягає в умінні не реагувати та відділяти зміст від форми.

З іншого боку, я би рекомендував, щоб особи, які бажають балотуватися на з’їзді, проявили себе якомога раніше. Можливо, після цього буде спроба поширити негативну інформацію про них. Але якщо людина дійсно достойна, донести правдиву інформацію до колег краще завчасно. В останній день це буде зробити досить важко. Можна зустрічатися з потенційними «виборцями» в суддівських колективах, можна навіть проїхати країною і, безумовно, це підвищить потенційний можливий результат на виборах.

«Більше довіри – більше повноважень. Менше довіри – менше повноважень»

З’їзд суддів – це орган суддівського самоврядування. Між з’їздами дану функцію виконує Рада суддів України. Крім того, на рівні судів формою самоврядування є збори суддів. Однак наразі очевидно, що голос суддівського самоврядування часто не чують ні у парламенті, ні у кабінетах виконавчих органів…

Тут варто звернути увагу на кілька моментів. По-перше, ніде в світі не існує ідеальної судової системи. Якби така система існувала, то всі країни її б просто скопіювали та впровадили у себе.

По-друге, зменшення впливу суддівського самоврядування на ухвалення владних рішень пов’язане з тим, що судді втратили певну частину довіри суспільства. Буде суспільство їм більше довіряти, тоді й питання технічного характеру, на зразок розподілу справ в суді, не будуть так ретельно виписувати в законі, а передадуть на вирішення суддівського самоврядування. Тобто, більше довіри – більше повноважень. Менше довіри – менше повноважень.

На жаль, ми зараз перебуваємо в стані, коли довіра до судів відносно невелика, як і до більшості державних установ, хоча іноді її рівень штучно занижується. І в таких умовах очікувати дуже широких повноважень для самоврядування було б передчасно.

Якщо ця довіра буде зростати, в першу чергу, шляхом підняття якості здійснення правосуддя, то можна буде звертатися з приводу внесення змін законодавства та розширення повноважень.

Я говорю це до того, що Рада суддів, можливо, й не була б єдиним на всю країну органом. Колись існували ради суддів спеціалізованих судів – господарських, адміністративних, і це був досить непоганий механізм. А стосовно загальних судів, було більш актуальним створення рад за обласним принципом. Тобто, ці суддівські органи мають бути ближче до суддів з метою оперативного реагування на проблемні питання.

Донедавна існувала Рада з питань судової реформи. Який орган тепер буде представляти судову влади в аспекті розробки законодавчих пропозицій та вирішення інших нагальних питань?

Поки що немає нового указу Президента про створення подібної ради. Але вже є оголошення про створення експертної групи, яка має проаналізувати судову реформу, відокремити досягнення від недоліків з метою усунення саме недоліків. Це той випадок, коли є ризик з водою виплеснути немовля. Ми в пошуках істини можемо загубити дуже гарні зміни, які вже відбулися. Я сподіваюсь, що цей комітет чи рада, якщо він буде фаховий та з максимальним залученням представників юридичної спільноти, зможе виважено визначити результати минулої реформи та майбутні кроки.

«Проблеми треба вирішувати, а не робити гучні заяви»

Нещодавно відбулася нарада керівництва судової системи з головами апеляційних судів стосовно нагальних проблем судової влади. Про що йшлося на цьому засіданні?

Це засідання скоріше мало інформаційний характер. Якщо суддя хвилюється, що буде завтра: чи буде він взагалі на посаді, чи треба буде знову проходити оцінювання – дуже важко спрогнозувати, чи буде він працювати зі стовідсотковою віддачею.

Саме тому ми дійсно практикуємо системні зустрічі з головами апеляційних та місцевих судів для того, щоб довести до них зміни, які відбуваються в суспільстві, новітні ідеї – бо часто це на рівні ідей. Якщо ідея потім буде реалізована як закон, обговорювати її буде запізно. Потрібно буде його виконувати.

Необхідно доводити інформацію до колективів судів, щоб вони могли зрозуміти, що відбувається звичайний розвиток законодавчого забезпечення. А вони, зі свого боку, мають далі відповідально працювати.

Темою останнього зібрання стала проблема заповнення кадрів в судах та роль ВККС в цьому процесі?

Ми дуже сподівалися, що після завершення другого конкурсу до Верховного Суду ВККС зосередиться на прискоренні процесу призначення суддів до судів першої інстанції. У нас є кількасот кандидатів в судді, які пройшли навчання в Національній школі суддів, склали кваліфікаційні іспити. Протягом дуже короткого часу ці близько 700 осіб могли бути призначені на посади та дещо перекрили б дефіцит. Крім того, є кількасот п’ятирічок, питання про призначення яких заслуговує на першочергове вирішення. Є кандидати в судді з резерву, які очікують призначення кілька років. І зараз ВККС, після того, як приділила багато часу конкурсам до Антикорупційного та Верховного Суду, могла б вирішити ці питання. Це було б корисно як для громадян, які очікують розгляду своїх справ, так і кандидатів, які перебувають у невизначеному стані.

Знову ж таки, відкритим залишається питання суддівської праці, коли за однакову роботу судді отримують різну винагороду, тому що одні вже пройшли оцінювання, а інші ще очікують. Є потреба прискорити оцінювання. Ці питання якраз і обговорювалися на нараді.

Вже червень і, на жаль, півтора місяці втрачено без вагомих результатів. Так, оцінювання триває, але через мінування, через певні ухвали судів: то про заборону працювати ВККС, то про зобов’язання їх працювати, робота Комісії дестабілізована і вона не працює з тим навантаженням, з яким би мала.

Сподіваюсь, що все ж таки найближчим часом ці процедури будуть прискорені.

На останньому Пленумі Верховного Суду питання кадрового дефіциту порушувалося головою Ради суддів, але його не включили до порядку денного. Чи може Пленум взагалі приймати якісь дієві рішення з подібних питань або ж це буде черговою декларацією?

Є певна процедура підготовки питань, які виносяться на Пленум ВС. Мінімум за 5 робочих днів членам Пленуму мають бути роздані матеріали, які мають бути опрацьовані, оскільки Пленум все ж таки має приймати вивірені рішення, а не ухвалювати пропозиції з голосу.

По-друге, є питання, щодо змісту цього звернення. Якщо критикувати попередню владу, то вона вже пішла. Від цього сенсу небагато. Кинути камінь в спину тому, хто йде або просто заявити, що «погано працювали»? Вимагати щось від нової влади зарано, оскільки вона ще нічого не встигла зробити.

Пленум Верховного Суду – це крайня форма реагування. Навіть, якщо й потрібно щось від нової влади, то необхідна не гучна заява, спрямована в першу чергу на розголос та на пресу, а має бути просте робоче ділове офіційне звернення, спрямоване на вирішення проблеми.

Чи планує Верховний Суд представляти свої пропозиції щодо подальших кроків судової реформи?

Верховний Суд, безумовно, буде подавати свої пропозиції. Але наскільки в нього буде свобода та безпосередність участі в такій роботі, буде залежати від того, хто буде формувати раду, комісію чи комітет. Участь громадськості, прокуратури і адвокатури, звичайно, бажана, але в жодній країні не практикують реформування судів без залучення суддів.

Сподіваюся, що здоровий глузд переможе. Необов’язково, що судді будуть тлумачити все на свою користь. Але вони мають право висловитися, адже судді є частиною нашого сучасного суспільства. І кожен з них мріє жити в кращій країні.