Матеріальна відповідальність працівників: позиція ВС

Фабула справи №626/1833/15-ц: позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення 38 129,77 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Відповідач працював на посаді тракториста-машиніста у позивача (в селянському фермерському господарстві), і з ним було укладено договір про повну матеріальну відповідальність. 27.04.2015 відповідач згідно наряду проводив посів соняшнику, але самовільно залишивши місце роботи, поїхав до тракторної бригади і по дорозі не впорався з керуванням транспортним засобом і в'їхав у перешкоду (паркан), чим спричинив пошкодження сівалки. Для ремонту сівалки було придбано запчастини на суму 36 440,77 грн. Внаслідок вказаних дій відповідачем було розсипано (знищено) насіння соняшнику та добрива на суму 1 689,00 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, залишаючи без змін судові рішення про стягнення з відповідача завданої матеріальної шкоди лише в сумі 1 156,13 грн (розмір, що не перевищує середнього місячного заробітку відповідача), зазначив, що  матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Верховний суд також зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Ст. 134 КЗпП України визначено випадки, коли відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Повна матеріальна відповідальність настає у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; шкоди, завданої працівником, який був у нетверезому стані.

Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом міністрів України.

Однак у цьому випадку робітник обіймав посаду тракториста-машиніста і не належить до категорії працівників (за займаною посадою і виконуваною роботою), з якими СФГ мало право укладати письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, оскільки посада тракториста-машиніста відсутня у Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженому постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС №447/24 від 28 грудня 1977 року.

З постановою Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про новели проекту Трудового кодексу.