У зв’язку з нещодавно проголошеними результатами відбору суддів до Вищого антикорупційного суду суспільне обговорення рівня якості роботи, та й взагалі доцільності створення такої інституції в Україні спалахнуло з новою силою. «Судово-юридична газета» дослідила основні етапи розвитку та проблематику роботи антикорупційних судів на прикладі світового досвіду.
Цілком логічно, що першим кроком та мотивацією для створення антикорупційних судових систем є бажання, а часто навіть нагальна необхідність покращити роботу та підвищити ефективність судочинства в антикорупційному полі. Вирішальну роль цей аспект відігравав у Камеруні, Ботсвані, Хорватії, Палестині, Малайзії, Уганді та на Філіппінах. Саме такий список країн цілком легко пояснити, адже при перехідній економіці та нестабільності у розвитку судова система починає «провисати». При цьому розгляд справ щодо корупції страждає в першу чергу, адже може тривати роками. Чисельні затримки тягнуть за собою можливість здійснення тиску на свідків, підкупів, підробки доказів, а то й просто втечі підозрюваних. Через це у громади зникає довіра до судової системи та інституту влади в країні в цілому. Отже, у країнах з подібною ситуацією просто була необхідність «розвантажити» звичайні суди.
Проте не всі країни ставили собі подібну мету. Так, у Бангладеш та Кенії, наприклад, попри те, що певні призначені «спеціальні судді» можуть головувати при розгляді справ про корупцію, ці судді також повинні розглядати звичайні та інші (не пов’язані з корупцією) спеціальні справи. Критики подібної системи стверджують, що вони залишаються перевантаженими та нездатними забезпечити своєчасний розгляд справ про корупцію.
Виходячи з досвіду антикорупційних судів світу, можна сказати, що при цілком означених досягненнях в підвищенні ефективності роботи судів слід враховувати, що не варто давати громаді значних сподівань. Необхідно враховувати також технічне забезпечення, зміну організаційної структури, ресурси тощо.
Звичайно, створенню спеціалізованих антикорупційних судів передувала повна недовіра до існуючої на той момент системи. Метою був розгляд справ безстороннім і незалежним судом, вільним від корупції та неналежного впливу політиків або інших впливових діячів, наскільки це можливо. І в декількох світових прикладах ми можемо побачити факти, коли саме суддівська доброчесність стає головним фактором створення таких судів.
Тут саме варто згадати Індонезію як найбільш відомий приклад, де реформатори запровадили так звані суди Тіпікор (антикорупційні суди) через занепокоєння проявами корупції в судовій владі, що ускладнювало засудження чиновників із впливовими зв’язками та їх друзів. Відтак, розробники системи антикорупційних судів Тіпікор запровадили низку конкретних заходів для сприяння доброчесності судової влади, включаючи положення, що вимагають участі тимчасових суддів, які не є частиною судової системи.
Також до прикладу варто згадати Словаччину, де було занепокоєння щодо чисельних родинних зв’язків серед чиновників та суддів. А в Афганістані спеціальні суди були створені під тиском міжнародної спільноти як нова система, позбавлена внутрішньої корумпованості. У багатьох інших країнах антикорупційні суди критикували за те, що вони надто мало зробили для викорінення культури безкарності.
Чимало справ про корупцію зі складними фінансовими операціями або ретельно продуманими схемами можуть викликати у суддів труднощі. Саме тому метою було створення більш компетентного суду. Так, на досвіді Хорватії можна спостерігати, як для особливих за складністю справ було створено спеціальний трибунал з підвищеною компетентністю, зокрема шляхом набору до таких судів більш досвідчених суддів. Проте більшість країн не ставили за мету саме вищу компетентність нових судів, а отже, з часом почало підніматися питання необхідності проходження суддями антикорупційних судів кращої підготовки з цих та інших технічних питань.
Щодо створення антикорупційного суду в Україні, то вперше питання створення такого інституту постало в рекомендаціях Організації економічного співробітництва та розвитку як частина процесу реформації в цілому. Це мало ізолювати справи НАБУ від звичайних судів, враховуючи високий рівень їх корумпованості. Таким чином, саме проблематика суддівської доброчесності стала рушійною силою для створення нової судової інституції в Україні.
Одним з питань, що викликає чимало обговорень у кожній країні при впровадженні антикорупційних судів, є кількість суддів. І їх число у різних країнах досить суттєво відрізняється. Звісно, що при призначенні великої кількості суддів спеціалізованого антикорупційного суду розгляд відповідних справ може пришвидшитись. Це особливо актуально в країнах із дуже великою кількістю справ, які потенційно можуть бути передані до суду, що створює ризик значних затримок. Така ситуація була, зокрема, на Філіппінах.
Проте при доборі кваліфікованих кадрів у достатній кількості виникли деякі проблеми. По-перше, де знайти достатньо кваліфікованих суддів? У країнах з обмеженим кадровим резервом кількість висококваліфікованих, досвідчених суддів, що відповідали б високим вимогам антикорупційного суду, була неймовірно низька навіть для елементарного проведення чесного та неупередженого конкурсного добору.
Друга проблема, яка, вочевидь, виходить із першої — можливий перехід багатьох кваліфікованих юридичних кадрів до апаратів новостворених судів. Це актуально також для країн з низьким кадровим забезпеченням, зокрема Бангладеш, Кенії, Палестини. Це змусило розробників системи більш прискіпливо поставитись до розподілу найталановитіших суддів у системі в цілому.
Третя проблема схожа, але вирізняється з-поміж інших та є на сьогодні актуальною і для України. Суддя антикорупційного суду — взірець доброчесності та порядності, а отже, при проходженні конкурсу мають використовуватися спеціальні процедури перевірки та добору. Але що більше суддів потрібно знайти для спеціалізованого суду, то важче буде суворо застосовувати критерії доброчесності.
Таку проблему легко можна розглянути на прикладі індонезійських судів системи Тіпікор. Після розширення первісного складу спеціалізованого суду почали надходити скарги на неправомірні дії нових суддів. Очевидно, повторний конкурс і перевірка кандидатів проходили більш поверхово, адже кількість претендентів була більшою, ніж під час створення такого суду в Індонезії.
Виходячи з міжнародного досвіду, можна дійти висновку, що маючи дуже велику кількість справ про корупцію, та при цьому не знаючи значних обмежень у кадровому ресурсі, дійсно є сенс створити великий антикорупційний суд. Наприклад, на сьогоднішній день у Словаччині спеціалізований суд складається з 14 суддів та розглядає кілька категорій справ: навмисні вбивства, економічні правопорушення, в яких фігурують суми понад 6,6 млн євро, тяжкі злочини, скоєні злочинними або терористичними угрупованнями, і злочини екстремістського характеру. В Україні кількість суддів ВАС — 39, і він здійснюватиме правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо корупційних і пов’язаних з ними злочинів (ЗУ «Про Вищий антикорупційний суд»).
Виходячи з цього, цікаво буде розглянути, які ж справи розглядають у антикорупційних судах різних країн. Зокрема, у Хорватії такі суди мають юрисдикцію не лише над корупційними правопорушеннями на вищому рівні, а й над організованою злочинністю і умисними вбивствами, а також корупцією та відмиванням грошей. Спеціальний суд Непалу має юрисдикцію не тільки щодо справ про корупцію та відмивання грошей, а й щодо «державної зради». А ось щодо юрисдикції Сенегальського Суду для боротьби з незаконним збагаченням, то, як випливає з його назви, там розглядаються лише злочини, які полягають у незаконному збагаченні — використанні державних посад або зв’язків із урядом для привласнення державних коштів.
Як демонструє досвід міжнародної спільноти, результати роботи антикорупційного суду можуть кардинально різнитися. Тут, звісно, відіграють роль ряд факторів, таких як: що саме передувало прийняттю рішення про створення такої інституції (рішення влади або ж тиск суспільства, міжнародні рекомендації); рівень корупції у країні; наскільки якісно побудований механізм співпраці судів з органами прокуратури та іншими; і навіть рівень свідомості громадян.
Для прикладу, закон про створення антикорупційного суду у Словаччині було ухвалено ще у 2003 році, а сам суд запрацював лише у 2005 році. Його було сформовано повністю з нових суддів, у яких були високий рівень винагороди, особиста охорона, забезпечення захисту. У перші роки робота суду давала дійсно помітні результати, проте з часом його діяльність стала викликати незадоволення деяких політиків і суддів звичайних судів. І вже у 2009 році шляхом конституційного оскарження закон про спеціалізований антикорупційний суд було скасовано.
Інший приклад — Індонезія та суди Tiпікор, які довели ефективність роботи згаданих інстанцій. Результативність перших років роботи суду Tiпікор (2002–2009) була досить високою, що стало причиною всебічної підтримки з боку населення. Понад 250 справ закінчилися стовідсотковими обвинувальними вироками та тюремними ув’язненнями, тоді як у звичайних судак процентний показних був на 50% нижчий, а вироки — куди більш м’які. Успіх спеціалізованого суду пояснюється високою якістю процесуальної підготовки справ органами прокуратури та спеціальною процедурою формування складу суддівських колегій, які займались розглядом справ.
Проте після реформування системи у 2010 році рівень підготовки справ для передачі до суду значно знизився, як і якість відбору нових кандидатів. Ці фактори не могли не вплинути на подальші результати та показники роботи антикорупційного суду в Індонезії, проте чимало експертів посилаються на досвід саме цієї країни при наданні рекомендацій щодо функціонування Вищого антикорупційного суду в Україні.
Як саме працюватиме інститут ВАС в Україні, які помилки та успіхи міжнародного досвіду буде враховано, ми матимемо змогу дізнатися вже досить скоро.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ж саме зміниться у КПК з початком роботи Антикорупційного суду.
Також ми публікували результати конкурсу до Антикорупційного суду і Верховного Суду.