Сергій Могил: «Я ніколи не мав ніяких преференцій через мої родинні зв’язки»

Сьогодні до кандидатів на посади суддів Верховного Суду прикута увага, напевне, усього суспільства. Їх біографії, статки, родинні, соціальні зв’язки є у відкритому доступі. Та особливо завзято обговорюють родинні зв’язки кандидатів, якщо у них є відомі родичі, надто в органах суддівського самоврядування, чиновники високого рангу чи політики.

Так, у поле уваги журналістів потрапив, серед інших, кандидат до Касаційного господарського суду суддя Київського апеляційного господарського суду Сергій Могил. У своїх документах він вказав, що його рідним дядьком є народний депутат Сергій Ківалов. Громадська рада доброчесності під час співбесіди на засіданні ВККС вказала, що він не може працювати суддею нового ВС, оскільки його дядьком є впливовий політик. Сергій Могил погодився прокоментувати «Судово-юридичній газеті» закиди на його адресу щодо родинних зв’язків.

— Пане Сергію, Ви вже вдруге берете участь у конкурсі до нового Верховного Суду, і вдруге звучать ті самі закиди: «Ви маєте впливового родича, а відтак, суддею бути не можете». Як Ви це прокоментуєте?

— Це твердження, м’яко кажучи, є безпідставним і абсурдним. Я ніколи не приховував, що Сергій Ківалов є моїм рідним дядьком. Скажу більше: саме він, коли я в дитинстві втратив маму, був поруч. Саме завдяки йому та моїй бабусі я отримав виховання, освіту і старт у житті ще у далеких 90-х. Хочу наголосити, що у всіх своїх деклараціях, анкетах тощо я вказував відповідну інформацію. А ті закиди, котрі мені намагається пред’явити ГРД, є абсолютно порожніми. Факт народження в тій чи іншій родині сам по собі нічого не означає і ні на що не впливає. Вони можуть говорити про політичний вплив, але в такому разі слід навести факти такого впливу. А жодного такого факту — я підкреслюю, жодного — наведено не було. І не могло бути. Подобається це комусь чи ні. Для мене завжди було принциповим довести всім, що ти сам чогось вартий у цьому житті. Так мене вчила в дитинстві мама, яка працювала слідчім прокуратури, а згодом адвокатом.

 — Але ж ГРД каже, що маючи такі високі родинні зв’язки, людина не може обіймати посаду судді Верховного Суду.

— Ні, це помилка. Ще раз повторюю: можна було б закидати кандидату родинні зв’язки, якби хтось мав хоч якийсь вплив на його кар’єрні питання. Зрозумійте: не факт родства, а факт впливу мусить бути предметом обговорення і реагування. Щодо мене особисто, то факти будь-якого впливу на мою професійну кар’єру відсутні. Я ж її не сьогодні розпочав. Працювати суддею я почав ще за часів малої судової реформи, у 2002 році. У 2007-му парламент обрав мене суддею безстроково. Згодом, маючи досвід роботи та відповідаючи вимогам судді касаційної інстанції, в 2009 році я був обраний суддею ВГСУ.

 — Ви проходили всю парламентську процедуру?

— А як же! За чинним на той час законодавством за постанови про обрання суддів голосували більшістю від складу парламенту. Тоді процедура була непроста. Якщо під час засідання профільного Комітету чи під час проведення пленарного засідання парламенту до претендента виникали будь-які запитання, його виключали зі списку проекту постанови. У 2007 та 2009 роках я проходив Верховну Раду України разом з іншим суддями. Якщо не помиляюся, у 2007-му за обрання мене суддею безстроково проголосували 250 депутатів, у 2009-му — майже 240.

 — У ВГСУ, куди Ви прийшли у 2009 році, Вас було досить швидко обрано секретарем палати. Тут не вплинули родинні зв’язки?

— Якщо Ви маєте уявлення, що таке суддівський колектив, до того ж, вищої судової ланки, то напевне, знаєте, що там говорити про якийсь-там вплив просто смішно. Це було виключно рішення колективу на зборах суддів — обрати мене секретарем палати. Так само, як і в 2014 і 2015 роках я був обраний заступником голови Вищого господарського суду України. Знову-таки, це було рішення колективу. Хочу підкреслити: обрання відбувалося за процедурою таємного голосування. Запевняю Вас, що судді ВГСУ ніколи не проголосували б за мене, якби не довіряли чи не поважали. Тим більше, якщо припустити про якийсь імовірний вплив мого дядька, то тоді, у 2014 році він хоч і хотів би, не зміг би впливати ні на які процеси.

 — Ви самі якось сказали журналістам, що вас підтримувала сім’я…

— Нещасна та людина, яка не має в житті підтримки близьких і рідних. Дякувати Богу, моя сім’я, моя не надто велика родина підтримує мене завжди, як і я їх. Звичайно ж, на запитання журналіста, який підійшов до мене під час конкурсу і запитав, чи була у мене підтримка, я відповів ствердно. А як могло бути інакше? Але не треба пересмикувати і підміняти поняття! Не слід плутати підтримку сім’ї та кар’єрні преференції. Я ніколи не отримував якихось професійних чи кар’єрних преференцій від своїх родинних зв'язків. Мною віддано судовій системі, зокрема господарській юстиції 17 років життя. Бачив, як вона трансформувалася, з якими проблемами зіштовхувалася, якою вона була раніше та якою є тепер.

На сьогоднішній день я відчуваю, що маю підтримку колег, і не лише суддів, а й працівників апарату, практичний та життєвий досвід, чітку позицію, впевненість у собі, щоб продовжувати працювати у найвищій судовій інстанції як в органі, котрий має забезпечити сталість та єдність судової практики. Чому я мушу відмовлятися від того, що люблю і вмію робити, чому присвятив частину свого життя? Тому, що комусь там щось здається? Відмовлятися від своєї професійної долі лише через те, що мій дядько є народним депутатом чи ким би там не був? Це маячня. Я проживаю своє життя, а він — своє. Бездоказові порожні розмови про те, що теоретично родич може на щось впливати, на мою думку, не відповідають ані логіці, ані здоровому глузду.