Шкода внаслідок дефекту продукції – правові аспекти за новим нормативним актом

       Продукція, як економіко-правова, категорія є результатом праці та є річчю, яка призначена для реалізації і застосування у цивільному обороті. Попит зі сторони суб’єктів цивільного обороту на певний товар прямо визначається системою його якісних та вартісних характеристик. Динаміка правовідносин серед всіх галузей господарства, формує попит на певні групи товарів за діловою репутацією виробників такої продукції та гарантіях щодо її довгострокового і належного використання. Відповідальність виробників товарів, у переважній більшості, нині є висхідною домінантою при вирішенні закупівельних питань діяльності суб’єктів господарювання.

       На забезпечення та захист прав осіб, що придбавають товари, Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» за № 3390-VI (або надалі за текстом «Закон»). Розглянемо деякі правові особливості даного нормативного акту.

       Закон регулює відносини щодо відповідальності за шкоду, завдану потерпілим внаслідок дефекту в продукції, яка введена в обіг в Україні. Потерпілими особами за Законом визнаються споживачі або користувачі (суб’єкти підприємництва та працівники), яким завдано шкоду внаслідок дефекту в продукції.

       Розуміння дефекту продукції. 

       Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону, основним чинником для визнання продукцією дефектною є невідповідність товару певному рівню безпеки. До понятійного змісту рівня безпеки товару включено загальні вимоги на яку споживач або користувач може розраховувати під час нормального застосування товару, «виходячи з усіх обставин», зокрема пов’язаних з розробленням, обігом, транспортуванням, використанням, утилізацією, тощо. При цьому, виробники та постачальники товарів зобов’язані інформувати покупців про застереження щодо товару та надавати іншу інформацію про продукцію (перелік інформації не є вичерпним). 

       В даному аспекті, необхідно зазначити, що на законодавчому рівні діє термінологічне визначення належної якості товару, яке є більш вузьким за нормативним змістом. Так належна якість товару – це властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем (п. 13 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII).

       Відтак, констатуємо, що Закон визначає пріоритет користувачів та споживачів на загальну безпеку товарів та посилює відповідальність виробників товару, які зобов’язані вводити у обіг продукцію яке не лише відповідає встановленим стандартам, а і унеможливлює виникнення шкоди в наслідок її використання за прямим та можливим суміжним призначенням.

       Додатково, слід відмітити істотне зобов’язання виробників та продавців товарів, яке полягає у наданні інформації споживачам та користувачам про час, коли продукцію було вперше введено в обіг (п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону). З огляду на таку вимогу Закону, суб’єктам господарювання, при укладенні договорів із фактичними виробниками продукції, необхідно визначати означену дату у правочинах, з метою усунення можливих ускладнень під час реалізації товарів. При цьому, підприємцям, які постачають товар за діючими контрактами – доцільно отримати таку інформацію у виробника, у документальній формі.

       Зауважимо про важливу деталь щодо понятійного змісту дефектної продукції. У відповідності до ч. 2 ст. 5 Закону, «продукція не може вважатися такою, що має дефект, лише з тієї причини, що після її введення в обіг було введено в обіг продукцію кращої якості». Дана норма безумовно захищає виробників товарів, але її значення може невілюватись, зокрема у сфері застосування високих технологій, з огляду на відсутність чітко визначеного переліку всіх остаточних елементів поняття «рівня безпеки» товарів.

       Щодо відповідальності.

       Для притягнення до відповідальності за дефект продукції, потерпілим особам необхідно довести факт завдання шкоди. Згідно ст. 6 Закону, доведенню підлягає: (1) наявність шкоди (2) наявність дефекту в продукції, (3) наявність причинно-наслідкового зв’язку між дефектом в продукції та шкодою. Примітно, що до понятійного кола шкоди Законом не віднесено немайнову шкоду, оскільки п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону визначає, що шкода – це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект. Слід зазначити, що наступні положення Закону не обмежують потерпілих у доведенні немайнової шкоди за загальними правилами цивільного законодавства, але не в межах коментованого нормативного акту.

       З метою захисту своїх прав, відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону: «потерпілий має право вимагати від виробника надання документації на продукцію, внаслідок дефекту в якій завдано шкоду, в обсязі, необхідному для доведення обставин, зазначених у частині першій цієї статті [обставин шкоди]». З огляду на призначення та практичне застосування норми у конфліктних ситуаціях, вважаємо що вона є юридичним оксюмороном. Так, потерпілим є особа, якій фактично завдано шкоду в наслідок дефекту, а за змістом коментованої статті, така особа вимагає документи для доведення факту шкоди в наслідок дефекту. У зв’язку із такою неузгодженністью, припускаємо виникнення конфліктів на етапі досудових правовідносин між суб’єктами господарювання та споживачами або користувачами товарів.

        Звертають особливу увагу норми ст. 10 Закону, за якими, «до вимог про відшкодування шкоди застосовується позовна давність тривалістю у три роки». При цьому, як було зазначено вище, предмет шкоди за Законом прямо становлять факти ушкодження здоров’я, каліцтва або смерті. Натомість, відповідно до ст. 268 Цивільного кодексу України, вимоги про строк позовної давності про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю – не поширюються. Крім того, лякає те, що відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону, «до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону». Питання про урегулювання такої колізії є відкритим на даний момент.

       Висновки.

       Набрання Законом чинності (через три місяці з дня його опублікування) призведе до посилення відповідальності виробників та продавців товарів, що у першу чергу, працюють із кінцевими споживачами. Вирішення питання про те, чи не стане Закон черговим «інструментом в боротьбі корупції» органів із захисту прав споживачів – віддамо на розсуд часу.