Про ?авторитетне? правозастосування

У теперішній час як ніколи актуальним залишається питання авторитету судової влади, зокрема у випадках коли один й той же суд в аналогічних справах чомусь приймає різні за змістом рішення.

Особливо гостро це питання постало у розпал фінансової кризи, коли зобов’язання взяті на себе громадянами стали масово не виконуватись, а суд залишився єдиним органом влади, на якій ще можна сподіватись у вирішенні спорів та конфліктів.

Проте, навіть Верховний Суд України (на який донедавна було покладено обов’язок узагальнення судової практики, та надання судам роз'яснення з питань застосування законодавства) іноді приймає діаметрально протилежні рішення у аналогічних правовідносинах.

Так, на приклад, статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

         Таким чином, за ЦК України у договорі позики між фізичними особами передбачити процент за користування грошима (позикою) можна, а дана умова, зокрема, ілюструє таку характеристику договору позики, як оплатність.

         Але, це була б не Україна, якщо б все було так просто …

         Виявляється, з цього питання можуть бути дві протилежні думки,… та не аби кого, … а найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції.

Так, в ухвалі від 8 липня 2009 року (http://www.reyestr.court.gov.ua /Review/4418969) з посиланням на Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ВСУ зазначив, що надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів є фінансовою послугою, а тому має здійснюватись лише фінансовими установами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. В інших випадках надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів не допускається.

         Проте, дещо пізніше, в ухвалі від 9 грудня 2009 року (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7462332) (щоправда, у складі іншої колегії суддів) ВСУ вже не погодився з рішеннями судів  першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовували свої рішення (про відмову у стягненні процентів за позикою) тим, що позикодавець не є фінансовою установою чи фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, а тому відповідно до ст. ст. 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. 1048 ЦК України не мав права надавати позику з одержанням від позичальника процентів від суми позики. Тим самим Верховний Суд України змінив свою думку на протилежну !

         Зважаючи на викладене, прогнозувати судову перспективу подібних справ доволі важко, як і пояснити клієнтам та колегам на які авторитети слід орієнтуватись при застосуванні норм права.