Санкції та обмежувальні заходи проти росії в практиці Суду справедливості ЄС

ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

професор, доктор юридичних наук,

заслужений юрист України, адвокат,

член Комісії з питань правової реформи при Президентові України,

заступник голови Галузевої експертної ради з галузі знань 08 “Право” НАЗЯВО,

член Науково-консультативних рад при Конституційному Суді України та Верховному Суді,

професор кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)

доцент кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (м. Харків, Україна)

ДРОЗДОВА Олена Валеріївна

доцентка, кандидатка юридичних наук, адвокатка,

доцентка кафедри кримінально-правових та адміністративно-правових дисциплін Юридичного факультету ПВНЗ «МЕГУ імені академіка Степана Дем’янчука», (м. Рівне, Україна)

професорка кафедри кримінального права та кримінології, міжнародного публічного права та міжнародних відносин Юридичного факультету Барселонського університету (м. Барселона, Королівство Іспанія)

Санкції та обмежувальні заходи є важливим інструментом міжнародної політики для забезпечення відповідальності за порушення міжнародного права та стабільності міжнародної системи. У зв'язку з російською агресією проти України, Європейський Союз запровадив низку економічних санкцій проти росії. Основною метою цих заходів є стримування російської економіки, особливо у сферах, що пов'язані з військовою діяльністю, а також обмеження ресурсів, які можуть бути використані для продовження агресії.

Однак, застосування таких заходів вимагає чіткої правової регламентації та захисту прав і свобод осіб, які можуть бути безпосередньо або опосередковано підпорядковані санкціям. Це призводить до численних юридичних викликів, які розглядаються на рівні судової практики Європейського Союзу. В цій публікації зосередимося на аналізі кількох важливих судових рішень, що стосуються тлумачення та реалізації санкцій проти росії, а також їхнього впливу на суб'єкти економічної діяльності.

Отже, минулого тижня в Люксембурзі було ухвалено кілька важливих і актуальних для України судових рішень щодо застосування санкцій та обмежувальних заходів проти росії.

1. Одне з таких рішень — постанова Суду справедливості ЄС (Велика палата) у справі C-351/22 (Neves 77 Solutions) від 10 вересня 2024 року. У цьому рішенні Суд постановив, що конфіскація всього прибутку від посередницької угоди, на яку поширюється заборона надання посередницьких послуг для військової техніки, дозволена. Крім того, Суд зазначив, що має юрисдикцію тлумачити заходи загального характеру рішення Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), які мали бути реалізовані в регламенті та стали основою для національного санкційного заход. Заборона на надання посередницьких послуг для військової техніки оператору в Росії, яка є підставою для національної санкції, мала бути реалізована в регламенті. Ця заборона діє навіть у випадку, якщо ці товари ніколи не були імпортовані до держави-члена ЄС. Законодавство ЄС дозволяє конфіскацію всіх сум, отриманих за надання таких послуг^[1].

Обставини справи. Neves 77 Solutions SRL (Neves), румунська авіаційна компанія, виступала посередником у транзакції між українською компанією ДП «Спецтехноекспорт» та індійською компанією з продажу 32 радіостанцій, 20 з яких були вироблені в Росії. Румунські органи влітку 2019 року повідомили Neves, що посередницька діяльність, пов'язана з цими товарами, підпадає під заборону надання посередницьких послуг, пов'язаних із військовою технікою, оператору в Росії, ухвалену Європейським Союзом у відповідь на дії Росії щодо дестабілізації ситуації в Україні.

Незважаючи на це, Neves отримала майже 3 мільйони євро від ДП «Спецтехноекспорт» за надання своїх посередницьких послуг. Це призвело до того, що румунські органи наклали на Neves штраф у розмірі 30 000 румунських леїв (приблизно 6000 євро) та конфіскували суму, отриману за ці послуги.

Румунський суд звернувся до Суду ЄС із питанням, чи застосовується ця заборона у випадку, якщо військова техніка ніколи не була імпортована до ЄС, і чи сумісні національні санкції, накладені за порушення цієї заборони, з правом власності відповідного підприємства.

Позиція Суду. По-перше, Суд підтвердив свою юрисдикцію на тлумачення заходів загального характеру рішення СЗБП, на підставі яких накладаються національні санкції. Юрисдикція Суду щодо надання єдиного тлумачення законодавства ЄС не може бути обмежена в ситуаціях, коли, як у даному випадку, відповідні обмежувальні заходи мали бути включені в регламент, щодо якого Суд у будь-якому разі має юрисдикцію.

По суті, Суд вважає, що заборона надання посередницьких послуг, пов'язаних із військовою технікою, оператору в Росії діє навіть у випадку, якщо ці товари ніколи не були імпортовані до держави-члена ЄС. Така заборона може бути легко обійдена, якщо для уникнення її дії достатньо буде транспортувати ці товари без проходження через територію ЄС.

Суд також зазначає, що законодавство ЄС дозволяє автоматичну конфіскацію всіх сум, отриманих за надання посередницьких послуг, пов'язаних із військовою технікою, оператору в Росії. Хоча це і обмежує право власності на отримані кошти, таке обмеження є виправданим для забезпечення ефективності заборони, що є пропорційним заходом з огляду на законні цілі, яких прагне Європейський Союз, а саме – захист територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України.

Отже Суд справедливості ЄС (Велика палата) постановив:

1. Статтю 2(2)(a) Рішення Ради 2014/512/CFSP від 31 липня 2014 року щодо обмежувальних заходів у зв'язку з діями росії, які дестабілізують ситуацію в Україні, з поправками, внесеними Рішенням Ради 2014/659/CFSP від 8 вересня 2014 року, слід тлумачити таким чином, що заборона на надання посередницьких послуг, викладена в цьому положенні, застосовується навіть у випадку, коли військова техніка, яка була предметом відповідної посередницької угоди, ніколи не була імпортована на територію держави-члена.
2. Статтю 2(2)(a) Рішення 2014/512, з поправками, внесеними Рішенням 2014/659, у світлі статті 17 (Право власності) Хартії основних прав Європейського Союзу, принципу правової визначеності та принципу, за яким покарання мають бути визначені законом, слід тлумачити як таку, що не виключає національний захід, який передбачає конфіскацію всього прибутку від посередницької угоди, згаданої в статті 2(2)(a), і який реалізується автоматично після встановлення компетентними національними органами порушення заборони на здійснення цієї угоди та обов'язку повідомлення про неї.

      2. Суд Європейського Союзу (Загальний суд) у рішенні у справі T-494/22 (NSD проти Ради ЄС) від 11 вересня 2024 року підтвердив обмежувальні заходи, запроваджені проти російської фінансової компанії NSD. Крім того, у своєму рішенні Суд наголосив, що національні органи, які застосовують ці заходи, повинні забезпечити, щоб втручання в право власності клієнтів компанії, на яку накладено санкції, відповідало вимогам Хартії основоположних прав Європейського Союзу.^[2].

Обставини справи. НКО АТ "Національний розрахунковий депозитарій" (NSD) — російська компанія, яка надає послуги з обліку цінних паперів та зберігання як центральний депозитарій. Вона також надає фінансові послуги, зокрема як небанківська кредитна установа, що має ліцензію на надання банківських розрахункових послуг.

У червні 2022 року NSD було включено до списку осіб, щодо яких були запроваджені обмежувальні заходи Радою Європейського Союзу у відповідь на російську агресію проти України, а її фонди та економічні ресурси були заморожені. Компанія була включена до цього списку через те, що вона відігравала важливу роль у функціонуванні російської фінансової системи та надавала матеріальну або фінансову підтримку уряду Росії.

NSD звернулася до Загального суду Європейського Союзу з вимогою скасувати акти, якими її було включено та залишено в списках осіб, щодо яких застосовуються обмежувальні заходи.

Позиція Суду. Загальний суд своїм рішенням відхилив позов NSD.

По-перше, Загальний суд зазначив, що NSD не змогла довести, що Рада ЄС помилилася, вважаючи цю компанію системно важливою фінансовою установою, яка відіграє ключову роль у функціонуванні фінансової системи росії.

Далі, Загальний суд підкреслив, що NSD надає фінансові послуги значної цінності як уряду росії, так і Центральному банку росії, а її загальний внесок у належне функціонування фінансової системи росії має особливе значення. Таким чином, ця установа надає уряду росії кількісно та якісно значну матеріальну або фінансову підтримку, що дає змогу йому продовжувати дії, спрямовані на дестабілізацію України.

Нарешті, стосовно аргументу NSD про те, що обмежувальні заходи, запроваджені проти неї, призвели до заморожування коштів та економічних ресурсів її клієнтів, які не підпадають під ці заходи, та, відповідно, до порушення їхнього права на власність, Загальний суд нагадав, що NSD не може покладатися у своїй позовній заяві на право власності, яким вона не володіє. Однак під час розгляду запиту на звільнення активів цих клієнтів у межах виключення, передбаченого Радою для цієї мети, національні органи, відповідальні за впровадження обмежувальних заходів, повинні забезпечити, що втручання в право власності клієнтів відповідає умовам, передбаченим у статті 52 (Сфера застосування та тлумачення прав та принципів) Хартії основних прав Європейського Союзу. Ці клієнти також мають доступ до правових засобів у національних судах для захисту свого права на власність, закріпленого в Хартії основних прав.

3. Рішенням Загального суду у справах T-635/22 (Фрідман та інші проти Ради) та T-644/22 (Тимченко і Тимченко проти Ради) від 11 вересня 2024 року розглянуто питання щодо економічних санкцій проти Росії. Суд підтвердив, що Рада ЄС має право встановлювати зобов'язання щодо звітування та співпраці для забезпечення ефективного виконання заходів із заморожування активів. На думку суду, необхідність протидії правовим та фінансовим схемам, що сприяють обходу обмежувальних заходів, є достатньою підставою для запровадження таких зобов'язань^[3].

Обставини справи. Імена Олени Тимченко, Геннадія Тимченко, Михайла Фрідмана, Петра Авена та Германа Хана були включені до списку осіб, організацій та установ, які підпадають під обмежувальні заходи, прийняті Радою Європейського Союзу на тлі вторгнення росії в Україну.

З огляду на зростаюче ускладнення схем обходу санкцій, 21 липня 2022 року Рада прийняла регламент, що передбачає зобов'язання щодо звітування про фонди та співпрацю з компетентними органами. Невиконання цих зобов'язань вважається порушенням заходів заморожування активів. Практична мета полягає в тому, щоб ускладнити використання складних правових і фінансових схем, які могли б зробити ці заходи менш ефективними або ускладнити для компетентних національних органів виявлення активів або економічних ресурсів, що підпадають під обмежувальні заходи.

Сторони подали позови до Загального суду Європейського Союзу з вимогою скасувати ці зобов'язання щодо звітування про їх активи до 1 вересня 2022 року та співпраці з компетентними національними органами. Вони стверджують, що ці зобов'язання не були закладені у рішенні Ради в рамках спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), і тому їх не можна вважати заходами, необхідними для реалізації такого рішення.

Позиція Суду. Загальний суд повністю відхилив позови.

У своїх рішеннях Загальний суд нагадав, що законодавство ЄС дозволяє Раді приймати регламенти для реалізації або забезпечення дії обмежувальних заходів з метою забезпечення їхньої однакової реалізації у всіх державах-членах. Міри, передбачені законодавством ЄС, не обмежуються зобов'язанням не вчиняти певних дій, і Рада мала право прийняти зобов'язання щодо звітування та співпраці, навіть якщо вони не були прямо передбачені рішенням, до якого вони відносяться.

Загальний суд також вважав, що Рада не діяла замість держав-членів при визначенні того, як мають бути реалізовані обмежувальні заходи та які санкції мають застосовуватись на їхній території. Навпаки, національні органи зберігають свої повноваження вирішувати, чи вважати участь у заходах щодо такого обходу кримінальним, цивільним або адміністративним правопорушенням і які санкції застосовувати.

Висновки. На основі аналізу наведеної судової практики Європейського Союзу можна зробити висновок, що санкції проти росії є законними та відповідають міжнародним і європейським правовим стандартам. Рішення Суду ЄС підтверджують, що обмежувальні заходи є пропорційними та виправданими в умовах забезпечення територіальної цілісності України та міжнародної безпеки. Разом з тим, правові механізми ЄС дозволяють забезпечити баланс між інтересами безпеки та правами суб'єктів, які зазнали впливу санкцій.

Особлива увага надається тому, що Суд ЄС підтвердив свою юрисдикцію в питаннях тлумачення санкційних заходів, що є важливим кроком у забезпеченні однаковості їхнього застосування у всіх державах-членах ЄС.

^[1] URL: https://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=289926&pageIndex=0&doclang=en&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=2726449.

^[2] URL: https://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=289967&pageIndex=0&doclang=en&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=3126507.

^[3] URL: https://curia.europa.eu/juris/document/document.jsf?text=&docid=289968&pageIndex=0&doclang=en&mode=lst&dir=&occ=first&part=1&cid=3135904.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.