Ипотека в наследство – возможность для снятия обременения есть

Олександр Кухарєв,

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, викладач Національної школи суддів України, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді

Поширеними на практиці є випадки спадкування прав на нерухомість, обтяжену іпотекою. У такому разі підлягає застосуванню правило слідування іпотеки, сутність якого розкривається у ст. 23 Закону України «Про іпотеку» і зводиться до такого: у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов’язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності (спеціальне майнове право) на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, за загальним правилом, іпотечне зобов’язання у зв’язку зі смертю іпотекодавця не припиняється, хоча це, безумовно, не влаштовує спадкоємців іпотекодавця.  

При цьому цивільні правовідносини, що виникають внаслідок спадкування прав на нерухомість, обтяжену іпотекою, суттєво ускладнюються через застосування не лише Закону України «Про іпотеку» та норм § 6 глави 49 ЦК України, а й положень книги 6 ЦК України «Спадкове право». Зокрема, згідно зі ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред’явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Викладене свідчить про обов’язковість оприлюднення кредитором спадкодавця своїх вимог, заявляючи в такий спосіб про свій титул. Оскільки зобов’язання з повернення кредиту спадкодавцем включається до складу спадщини, то строки пред’явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регулюються ст. ст. 1281, 1282 ЦК України. Причому кредитор, який не пред’явив свої вимоги у шестимісячний строк до спадкоємців боржника, що прийняли спадщину, позбавляється права вимоги (ч. 4 ст. 1281 ЦК України). Отже, строки визначені у ст. 1281 ЦК України – є преклюзивними, сплив яких припиняє існування права вимоги кредитора внаслідок нездійснення ним свого права. Через це такі строки не підлягають поновленню, оскільки за своєю сутністю вони є відмінними від строку позовної давності (гл. 19 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду ще у 2018 р. дійшла висновку, що у ст. 1281 ЦК України визначаються преклюзивні строки пред’явлення вимог кредиторів спадкодавця, що застосовуються також до кредитних зобов’язань, забезпечених іпотекою (постанова від 17 квітня 2018 р., судова справа № 522/407/15-ц, провадження № 14-53цс18. Подібна правова позиція використовується Верховним Судом і практика в цьому напрямі досі залишається незмінною. Хоча такий підхід не влаштовує вже іпотекодержателя – зазвичай це банк, з яким спадкодавець за життя уклав кредитний договір і передав належне майно в іпотеку.

У зв’язку з цим  на практиці виникає цілком закономірне питання – а що відбувається з іпотекою, коли кредитор спадкодавця (іпотекодержатель в іпотечному правовідношенні) не звертається з вимогою до спадкоємців боржника, хоча про смерть останнього кредитору було повідомлено? І такий стан юридичної невизначеності може тривати роками, адже, незважаючи на бездіяльність кредитора, запис про обтяження майна іпотекою є чинним у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. А це суттєво обмежує права спадкоємців, які позбавлені правової можливості розпоряджатися відповідним майном.

На мою думку, при вирішенні цього питання має бути забезпечений оптимальний баланс між інтересами спадкоємців боржника та його кредитором. Адже спадкоємець не повинен ставати «заручником» бездіяльності кредитора. Тим більше, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).

Верховний Суд став на сторону спадкоємців боржника, зазначивши, що у разі пропуску кредитором (іпотекодержателем) строку пред’явлення вимог до спадкоємця, визначеного у ст. 1281 ЦК України, останній може звернутися до суду із позовом про припинення іпотеки та скасування заборони на нерухоме майно, і такий позов підлягає задоволенню (постанова від 14 червня 2023 р., судова справа № 490/5578/21, провадження № 61-4351св23; постанова від 01 лютого 2023 р., судова справа № 390/1205/19, провадження № 61-12022св20.

У постанові від 02 лютого 2023 р. Верховний Суд наголосив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про визнання припиненими зобов’язань та обтяжень, оскільки кредитор спадкодавця з 03 квітня 2015 р. був обізнаний про смерть позичальника та у визначений ст. 1281 ЦК України строк не пред’явив до спадкоємця позичальника, який прийняв спадщину, вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором. А це позбавляє права вимоги кредитора як за основним, так і за додатковим зобов’язаннями, і є підставою для їх припинення та зняття обтяжень з предмета іпотеки (судова справа № 569/2672/21, провадження № 61-20617св23.

Важливо врахувати, що закон прямо не визначає такої підстави припинення іпотеки, як незвернення іпотекодержателя з вимогою до спадкоємця іпотекодавця у строки, визначені у ст. 1281 ЦК України. У ст. 17 Закону України «Про іпотеку» наведено вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки: 1) припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; 2) реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; 3) набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; 4) визнання іпотечного договору недійсним; 5) знищення (втрата) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; 6) з інших підстав, передбачених цим Законом.

До речі, саме до цієї норми апелюють банківські установи, заперечуючи проти задоволення позову про припинення іпотеки та скасування заборони на нерухоме майно.

Водночас на іпотечні правовідносини суттєво впливають спадкові правовідносини, які мають певні особливості і окреме регулювання у межах книги 6 ЦК України. І такий вплив виражається у припиненні основного зобов’язання, що виникло між спадкодавцем (боржником) та кредитором через нереалізацію останнім права вимоги відповідно до положень ст. ст. 1281, 1282 ЦК України. Наслідком припинення основного зобов’язання є скасування іпотеки, як зобов’язання акцесорного (додаткового). Тому у досліджуваних правовідносинах іпотека припиняється у зв’язку з припиненням основного зобов’язання, що узгоджується зі змістом ст. 17 Закону України «Про іпотеку».

Такий підхід не свідчить про звуження правових можливостей кредитора та не порушує балансу інтересів іпотекодавця та спадкоємців боржника. Законом закріплені достатні за тривалістю строки для пред’явлення кредитором своїх претензій до спадкоємців боржника. При цьому кредитор може звернутися із вимогою як безпосередньо до спадкоємців, які прийняли спадщину, так і до нотаріуса. Претензії кредиторів є підставою для заведення нотаріусом спадкової справи (підп. 2.1 п. 2 гл. 10 розд. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Слід також врахувати, що відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не позбавляє кредитора спадкодавця можливості звернутися до такого спадкоємця з вимогою про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.