Про суд у деталях: касаційний перегляд судового рішення

Тетяна Шевченко,

суддя-спікер Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

У попередньому дописі наголошувалося, що звернення до суду касаційної інстанції має бути досить відповідальною та кропіткою роботою юристів. І велика за обсягом касаційна скарга – не завжди означає «якісна скарга».

Дійсно, кількість сторінок касаційної скарги зовсім не дорівнює її переконливості і не гарантує наслідку у виді відкриття касаційного провадження та її задоволення.

Потрібно виходити з принципу jura novit curia (з лат. – «суд знає закони»). Тому не слід переобтяжувати касаційну скаргу переписуванням великої кількості статей кримінального і кримінального процесуального кодексів та посиланням на численні рішення Європейського суду з прав людини.

У таких випадках, читаючи касаційну скаргу та вирішуючи питання щодо її прийнятності, суддя вимушений, як старатель, вишукувати часточки «золота» сенсу у «піску» слів, тобто відокремлювати доводи касаційної скарги, які відповідають вимогам процесуального закону. 

Значно важливішим є те, щоб зміст скарги точно відповідав тим вимогам закону до її форми та змісту, про які йшлося у попередньому дописі.

Якщо вашу скаргу прийнято до розгляду Касаційним кримінальним судом у складі Верховного Суду і ви готуєтесь особисто підтримати її у судовому засіданні або спростувати доводи касаційної скарги іншої сторони, необхідно ретельно підготуватися до виступу у суді касаційної інстанції.

У тому разі, коли ви хочете бути почутими, насамперед, згадайте, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Як уже зазначалося, до його повноважень не входить встановлення фактичних обставин справи. Це означає, що не слід переконувати касаційний суд у недостовірності доказів. Судді з більшим інтересом слухатимуть про використання судом першої чи апеляційної інстанцій недопустимих доказів або про неправильну оцінку доказів з точки зору їхньої достатності. І тому  варто залишити всі театральні та ораторські таланти для судів нижчих інстанцій – судів факту. Пʼять хвилин суто конкретної розмови про недоліки судових рішень із вище зазначених питань здатні принести вам успіх та убезпечити від зауважень суддів із проханням говорити «по суті».

Щодо меж касаційного перегляду. Слід нагадати, що відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того або іншого доказу.

Частиною 2 цієї норми передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов’язаний прийняти таке рішення. Однак це не означає, що суд касаційної інстанції зобов’язаний перевіряти касаційне провадження у повному обсязі, як про це було зазначено у КПК 1960 року (до змін 2001 року), наприклад, у статтях 363, 394.

Стаття 363 КПК 1960 року передбачала, що при розгляді справи в касаційному порядку суд перевіряє законність та обґрунтованість вироку за наявними у справі і додатково поданими матеріалами. Суд не зв’язаний доводами касаційної скарги чи поданням і перевіряє справу в повному обсязі щодо всіх засуджених, в тому числі й тих, які скарг не подали і щодо яких не принесено касаційного подання.

Але у КПК 1960 року не згадувалося про принцип диспозитивності, натомість на суд, як і на прокурора, і на слідчого, покладався обов’язок вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують та обтяжують його відповідальність.

Зовсім інша ситуація сьогодні. Частина 3 ст. 26 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їхній розгляд сторонами та віднесені до їхніх повноважень цим Кодексом. Тому й сторони як у касаційних скаргах, так і під час надання пояснень у суді касаційної інстанції не повинні звертатися до суду з проханнями, які є поза межами його компетенції.

Окремо слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 434 КПК України, касаційний розгляд полягає у вислуховуванні доводів сторін, проведення судових дебатів та реплік законом не передбачено. Тому дещо дивним виглядає намагання учасників касаційного розгляду прокоментувати виступ представника опонента вже після свого власного виступу.

Не впливає на результати касаційного розгляду й те, що сторони висловлюють під час свого виступу доводи, які відсутні у касаційній скарзі. Вони не можуть братись до уваги судом.

Дійсно, у деяких, можна сказати, виключних випадках, касаційний суд, переглядаючи судові рішення за доводами касаційних скарг, може вийти за їх межі із дотриманням вимог закону (ч. 2 ст. 433 КПК України). Але це не означає, що недоліки касаційної скарги можна усунути, заявляючи у виступі в суді зовсім інші доводи, ніж ті, що зазначені у скарзі та доповненнях до неї.

Як правило, суд виходить за межі касаційної скарги, коли до цього наштовхує її зміст. Наприклад, коли у касаційній скарзі йшлося про недоведеність винуватості, а суд, погоджуючись в цілому з її доводами, вважає за необхідне акцентувати увагу ще на інших порушеннях закону, які встановив, перевіряючи провадження за доводами скарги.

Або якщо суд не погоджується з доводами захисту про необхідність скасування судових рішень, а натомість вбачає необхідність звільнення особи від покарання у зв’язку зі збігом строку давності.

Також ч. 2 ст. 433 КПК України застосовується у разі необхідності виправлення судових рішень у частині зарахування строку попереднього ув’язнення, в тому числі і щодо особи, яка не подавала касаційної скарги.

Отже, сподівання на те, що недоліки касаційних скарг можна виправити під час участі сторін у суді касаційної інстанції, є марними. До речі, дуже слушно про необхідність активної роботи сторін протягом всього кримінального провадження, а не тільки у суді касаційної інстанції, йдеться у постанові ККС ВС від 28 січня 2020 року у справі № 456/2742/15-к (провадження № 51-1528км18), з якою можна ознайомитися за посиланням.

Тільки добросовісна професійна робота адвокатів і прокурорів у судах всіх інстанцій може сприяти тому, що буде прийнято законне та обґрунтоване рішення у справі.