Заборона виконання рішення суду… рішенням суду

Андрій Авторгов,
приватний виконавець

Як відомо, забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які покликані гарантувати за його позовом реальне виконання рішення.

Разом з тим, і це ні для кого не є таємницею, що іноді заходи забезпечення позову застосовуються судами абсолютно не з тією з метою, з якою це право їм було надано законодавцем.

Можна спостерігати, як процесуальні кодекси постійно доповнюються нормами про те, у який спосіб забезпечення позову судом НЕ допускається.

На жаль, в процесуальному законодавстві відсутня пряма норма про заборону забезпечення позову шляхом зупинення виконання (заборони виконання) рішення іншого суду, яке набрало законної сили, хоча спроби внесення таких змін були.

Так, свого часу до ВРУ вносився законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо обмежень при забезпеченні позову)» (реєстр. №9248 від 5 жовтня 2011 року), яким пропонувалося доповнити процесуальні кодекси положенням про заборону забезпечення позову шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали чинності, чи заборони вчинення дій, спрямованих на виконання рішень суду, що набрали законної сили.

Проти внесення таких змін тоді виступив Верховний Суд України, зазначивши, що дії суду щодо заборони виконання судових рішень, які набрали чинності, є завідомо протиправними, правомірне зупинення виконання рішення, що набрало законної сили може бути здійснено тільки шляхом оскарження його в порядку, передбаченому законами України, а тому, на думку ВСУ, запропоновані законопроектом зміни є зайвими, оскільки дублюють існуючі вимоги Конституції України, а також норми процесуального законодавства щодо порядку перегляду судових рішень та обов’язкового їх виконання.

Слід зазначити, що в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» було чітко зазначено про те, що недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення  виконання судових рішень, що набрали законної сили. Така позиція знаходила своє відображення у судовій практиці при здійсненні як цивільного, так і господарського судочинства (Постанова ВГСУ від 26 липня 2016 року у справі №910/29237/15; Постанова ВГСУ від 9 листопада 2015 року у справі №907/636/15).  До слова, в Постанові від 9 листопада 2015 року ВГСУ зазначив, що «...суд не може заборонити органам державної влади (зокрема й органам Державної виконавчої служби) та/або органам місцевого самоврядування здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження». 

Більш того, існують рішення як Вищої кваліфікаційної комісії суддів (№2044/дп-13 від 20 червня 2013 року; №1663/дп-13 від 6 червня 2013 року), якими було притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддів за вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення виконання рішення іншого суду, так і рішення Вищої ради юстиції (N851/0/15-12  від 21 червня 2012 р.), якими за таки ж дії було внесено подання до Верховної Ради України про звільнення судді за порушення присяги.

Разом з тим хибна практика заборони виконавцям вчиняти дії, спрямовані на виконання рішень судів, що набрали чинності, продовжує існувати.

Так, практикуючі юристи пам’ятають резонанс, який викликали ухвали судів, якими заборонялось «…Державній виконавчій службі України та будь-яким її правонаступникам та органам Державної виконавчої служби та їх правонаступникам стягувати кошти з ПАТ КБ «ПриватБанк» (Ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2016 року у справі №202/1828/16-ц; ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року у справі №201/5111/15ц).

При цьому вищевказані ухвали про забезпечення позову (!) з посиланням в них на статті 151-153 діючого на той час ЦПК були постановлені під час розгляду скарг на дії державного виконавця, незважаючи на те, що в ЦПК України взагалі відсутня норма, яка надавала б суду повноваження вживати заходи забезпечення скарги на дії державного виконавця.

Приведу і зовсім недавні приклади винесення (постановлення) судами ухвал про забезпечення позову, якими суд забороняв виконувати рішення іншого суду.

Ухвалою Господарського суду м. Києва про забезпечення позову від 24.07.2017 р. у справі №910/12006/17 заборонено ТОВ «К» та іншим особам, зокрема посадовим (службовим), вчиняти дії, спрямовані на стягнення коштів або зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі при примусовому виконанні органами Державної виконавчої служби України, за наказом Господарського суду Закарпатської області від 03.06.2016 р. №5/58.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2017 року №201/17447/17 про забезпечення позову заборонено приватному виконавцю вчиняти будь-які дії в рамках виконавчого провадження щодо примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2017 р. у справі №916/1674/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва про забезпечення позову від 22 грудня 2017 року у справі №826/17258/17 заборонено приватному виконавцю здійснювати заходи примусового виконання рішень та вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні, що відкрито на підставі ухвали Солом'янського районного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у справі №760/16468/17 про забезпечення позову.

З огляду на все вищевикладене вважаю, що як Міністерство юстиції, так і новостворена Асоціація приватних виконавців України мають відповідним чином реагувати на такі випадки шляхом звернень до Вищої ради правосуддя зі скаргами на дії суддів, які допускають забезпечення позову шляхом зупинення чи заборони виконання судових рішень, які набрали законної сили.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.