Чи зможуть суди звертатися до ЄСПЛ за тлумаченням Конвенції

Тетяна Анцупова

професор кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету,

доктор юридичних наук

Вчора (5 жовтня 2017 р.) Верховна Рада України ухвалила Закон «Про ратифікацію Протоколів №15 та №16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Що це означає для правової спільноти та пересічного громадянина України?

З історії.

Після закінчення у травні 2012 р. у місті Брайтоні (Велика Британія) конференції, яка була присвячена питанням майбутньої життєздатності та ефективності Європейського Суду з прав людини, комітет Міністрів Ради Європи доручив Керівному комітету з прав людини розробити проекти відповідних текстів Протоколів.

Протокол №15 до ЄКПЛ був відкритий до підписання і ратифікації державами — сторонами Конвенції 24 червня 2013 р. Зараз він нараховує 36 ратифікацій (після ратифікації Україною — 37). Умовою набуття чинності Протоколу №15 є його ратифікація усіма Договірними Сторонами (47 держав).

Протокол №16 до ЄКПЛ був відкритий до підписання і ратифікації державами — сторонами Конвенції 2 жовтня 2013 р. Тепер він нараховує 8 ратифікацій (після ратифікації Україною — 9). Умова набуття чинності — 10 ратифікацій.

Таким чином, жоден з протоколів поки не діє.

Розробка проектів Протоколу №15 і Протоколу №16 відбувалася майже одночасно. З огляду на те, що Протокол №16 не є обов’язковим для держав — сторін Конвенції і тільки 10 ратифікацій є умовою набрання ним чинності, від нього, безумовно, очікується довгостроковий ефект. Протокол №16 повністю присвячений втіленню ідеї про розширення консультативної компетенції Суду. Пропозиція поширити консультативну компетенцію Європейського суду з прав людини вперше була зроблена в Доповіді Комітету Міністрів Групою мудреців відповідно до Плану дій, ухваленому на Третьому саміті глав держав і урядів держав — членів Ради Європи (Варшава, 16-17 травня 2005 р.). У контексті розгляду питання про довгострокові перспективи ефективності контрольного механізму Конвенції Група мудреців дійшла висновку, що «було б корисно ввести систему, за якої національні суди могли звернутися до Суду за консультативними висновками з правових питань, що стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї, для того щоб сприяти діалогу між судами та підвищенню «конституційної» ролі Європейського суду з прав людини. Запити консультативних висновків, які будуть подаватися тільки конституційними судами або судами останньої інстанції, завжди будуть факультативними, і висновки, подані Судом, не будуть обов’язковими». Ця пропозиція була підтримана під час Ізмірської і Брайтонської конференцій.

Основні новації

Протокол №15 до ЄКПЛ

Скорочення строку для подання заяви до Європейського суду з прав людини.

Зазначу на початку, що під час розробки положень Протоколу №15 комітет Міністрів Ради Європи отримав позитивні висновки від:

• Парламентської Асамблеї Ради Європи — Висновок 283 (2013)
• Європейського суду з прав людини. Стосовно ст. 4 Протоколу №15 Суд зазначив, що не має зауважень, та підкреслив, що правила перехідних положень забезпечують цінну міру правової визначеності для заявників

Саме ст. 4 Протоколу №15 зменшує період, упродовж якого заява може бути надіслана до Суду, з шести місяців до чотирьох.

У пояснювальній доповіді до Протоколу №15, до п. 1 ст. 35 Конвенції зазначається, що швидкий розвиток комунікаційних технологій, а також строки аналогічної тривалості, що діють у державах — сторонах Конвенції, стали основними доводами на користь скорочення цього періоду. Але, на мою думку, така аргументація не виправдала себе до кінця, адже пропозиція про можливість подання заяви до Страсбурзького суду онлайн, по інтернету (зі збереженням при цьому традиційного способу звернення поштою) так і не була реалізована.

Перехідні положення, які містяться у п. 3 ст. 8 Протоколу, гарантують, що скорочення строку для подання заяви до Суду мають застосовуватися після закінчення шестимісячного періоду з дати набрання чинності Протоколом, для того щоб потенційні заявники повністю усвідомили нове правило. Крім того, новий ліміт часу не матиме зворотної сили і не буде застосований до заяв, стосовно яких рішення про прийнятність було прийнято до набрання чинності Протоколом №15.

Протокол №16 до ЄКПЛ

Надання консультативних висновків вищим національним судам та трибуналам з питань інтерпретації та застосування прав і свобод, визначених Конвенцією і протоколами до неї, є перспективною процедурою Європейського суду з прав людини, яка визначена у ст.ст. 1-5 Протоколу №16 до Конвенції.

Ключові питання, які виникають у зв’язку із запровадженням нової процедури, це: коло органів національної влади, які можуть запитувати консультативний висновок Суду; коло питань, щодо яких Суд може виносити консультативні висновки; строки надання консультативних висновків та їхні правові наслідки; мова «діалогу» між національними судами і Європейським судом з прав людини та деякі інші.

Параграф 1 ст. 1 Протоколу №16 встановлює три ключові параметри нової процедури. У пояснювальній доповіді до тексту Протоколу міститься їх роз’яснення.

По-перше, відповідні суди чи трибунали можуть надіслати запит, щоб Суд надав консультативний висновок. Такий консультативний висновок не є обов’язковим для них. Це положення прямо закріплюється у ст. 5 Протоколу №16. У зв’язку з цим, слід також розуміти, що за відповідним проханням суд або трибунал можуть відкликати свій запит.

По-друге, Протокол визначає внутрішні органи влади, які можуть запитувати консультативний висновок Суду, а саме: «…вищі суди чи трибунали... як визначено [Високими Договірними Сторонами] відповідно до статті 10». Таке формулювання надає можливість уникнути ймовірних ускладнень і дає певну свободу вибору. Визначення низки «вищих судів або трибуналів» належить до компетенції держав-сторін. Слід ураховувати, що цей термін потенційно може бути застосований не тільки до конституційних і верховних судів, а й вищих спеціалізованих судів держави. Обмеження вибору до рівня «вищих» судів або трибуналів узгоджується з ідеєю про вичерпання внутрішніх засобів правового захисту. Відповідно до ст. 10 Протоколу №16, держави — сторони Конвенції можуть у будь-який час змінити свою специфікацію «вищих судів або трибуналів» шляхом заявлення декларації, що надається Генеральному секретареві Ради Європи.

По-третє, коло і характер питань, які національний суд або трибунал може поставити Європейському суду з прав людини. У параграфі 1 ст. 1 Протоколу №16 використовується визначення: «…з питань, що мають принципове відношення до тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї». Аналогічне визначення міститься в п. 2 ст. 43 Конвенції, де йдеться про передачу справи на розгляд Великої Палати Європейського суду з прав людини. Щоправда в англомовному тексті Конвенції і його українській офіційній версії ці питання позначені як «серйозні» («serious»). Було висловлено думку, що існують певні паралелі між цими двома процедурами. Наприклад, перш ніж Велика Палата розглядатиме запит, він має пройти експертизу Колегії, що складатиметься з п’яти суддів відповідно до п. 1 ст. 2 Протоколу №16. Проте різні цілі процедури відповідно до Протоколу №16 і п. 2 ст. 43 Конвенції мають бути взяті до уваги. Інтерпретація визначення «питань, що мають принципове відношення до тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї» буде прерогативою Колегії при ухваленні рішення про прийняття запиту або його відхилення.

Окремою проблемою виявляється мовний режим розширеної консультативної юрисдикції Європейського суду з прав людини. Мовне питання є достатньо болісним для держав, де офіційні мови Ради Європи не є поширеними (а це переважна більшість держав — членів Ради Європи). У п. 13 Пояснювальної доповіді стосовно ст. 1 Протоколу зазначається, що Суд може отримувати запити іншими мовами, ніж англійська або французька, так само як він отримує індивідуальні заяви. Суди або трибунали можуть, таким чином, звертатися до Суду, використовуючи державну офіційну мову. Відповідно до п. 3 ст. 4 Протоколу № 16 консультативні висновки мають бути доведені до відома суду або трибуналу, які їх запитували, а також до відома Високої Договірної Сторони, до якої такий суд або трибунал належить. Таким чином, поважаючи той факт, що є тільки дві офіційні мови Суду, було визнано важливим підкреслити складність питання про мову консультативних висновків. Аутентичні тексти консультативних висновків звичайно будуть складені англійською або французькою мовами, але щоб уникнути затримок у відновленні припинених внутрішніх судових розглядів, Європейський суд з прав людини може «співпрацювати з національними владами з приводу своєчасного отримання таких перекладів». З цього приводу у Висновку щодо проекту Протоколу №16 Європейський суд з прав людини зауважив, що він «проти пропозиції», відповідно до якої має забезпечити переклади запитів та супровідних документів, які зазначені в п. 13 пояснювальної доповіді, так само як він має сумніви стосовно того, що мається на увазі під можливістю Суду «співпрацювати з національними владами з приводу своєчасного отримання таких перекладів», як зазначено в п. 23 пояснювальної доповіді. При цьому Суд аргументує свою позицію додатковим навантаженням і невизначеністю питання про оплату перекладів. Таким чином, Суд дійшов висновку, що запропонований проект Протоколу не викликає «серйозних труднощів», окрім мовного режиму, який, на прохання Суду, в остаточному проекті має бути значною мірою узгоджений з роздумами Суду з цього питання.

Невизначеність принципових питань мовного режиму може, на мій погляд, серйозно нашкодити практичній реалізації положень Протоколу №16.

В цілому можливість отримання консультації Європейського суду з прав людини з важливих питань інтерпретації Конвенції та її Протоколів вищими національними судовими органами держав ще раз підкреслює субсидіарність (додатковий характер) правового режиму Конвенції. Великі мої сподівання, що новий Верховний Суд буде застосовувати процедуру консультацій на користь ефективного розгляду складних справ, щодо яких, можливо, ще не вироблено усталеної практики Європейського суду з прав людини.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.