Як складають ціну нашій честі?

Володимир АЛЄЙНІКОВ,
Кандидат на посаду судді Касаційного
кримінального суду у складі
Верховного Суду України

Я майже 18 років працюю суддею районного суду, за цей час розглянув тисячі справ, значна частина з яких була резонансними. Помилявся — але намагався бути чесним із собою та нелицемірним й відвертим з людьми, які приходять до суду. Й так сподобив здатність усвідомлювати правду, й саме це дозволило мені суттєво покращити якість та справедливість судових рішень. Тому й вирішив взяти участь у конкурсі до Верховного Суду, адже саме там необхідне служіння як праву, так й правді.

Але раптом 12 квітня 2017 року я отримав негативний висновок Громадської ради доброчесності. Інакше кажучи, там мене визнали не гідним посади судді Верховного Суду України саме за критеріям доброчесності та професійної етики. Цей вердикт мене не те, щоб засмутив — радше здивував. 

У йому Рада зосередилась на одному епізоді моєї діяльності, датованому позаминулим роком. Й справді, тоді під моїм головуванням розглядалась кримінальна справа про обвинувачення колишнього депутата Миколаївської міської Ради у хабарництві. Під час розгляду цієї справи сторонні для судочинства особи, хибно розуміючи зміст своїх прав та нехтуючи своїми, навіть — людськими — обов'язками, та ще й використовуючи "права" у своєму розумінні на шкоду іншим, поставили обвинуваченого у таке становище, що він не зміг  належним чином побудувати та висловити свою позицію у суді.

Суд же, маючи віру у добросовісність цих осіб, спочатку чесно та відверто роз'яснив їм зміст їх дійсних прав та  обов'язків у найпростішій формі, а потім змушений був винести ухвалу, якою зробив присутнім у залі стороннім для судочинства особам попередження про неприпустимість порушення прав інших осіб.

А далі — за Достоєвським: "Той, хто не правдив з собою, і власній брехні дослухається, до того доходить, що жодної правди ані в собі, ані навкруги не сприймає, а відтак входить у неповагу і до себе, і до інших. Той, хто собі бреше, поперед інших й образитись може. Адже образитись часом дуже приємно, чи не так? І розуміє ж людина, що ніхто не образив її, і що вона сама собі образу навигадувала і збрехала для краси, сама перебільшила, щоб картину створити, до слова причепилася, і з горошинці зробила гору, — знає сама це, однак найпершою ображається, ображається до приємності, до відчуття великого задоволення”

І "збрехали" — вигадали й вирок, який судом не виносився, й ухвалу, яка судом не ставилася, та вирішили, що вигаданий ними ж вирок є занадто м'яким, а вигадана ними ухвала — не відповідає закону. Й "до слова причепились" — вихопили з контексту цитати. Й "перебільшили, щоб картину створити". Й "збрехали для краси", "з горошиці гору зробили".

Й, звісно, образились — "Адже образитися часом дуже приємно".

Та саме ця образа "стороннього спостерігача" й стала єдиною підставою для негативного висновку Громадської Ради Доброчесності.

Я дивувався, заперечував... але раптом відчув вдячність Громадській Раді Доброчесності за те, що вони таким чином, попри брехливі слова, насправді надали високу оцінку моїй діяльності. Високу — бо фактично, ставлячись до мене з прискіпливістю, що межує з упередженістю, встановили, що майже за 18 років моєї суддівської діяльності я не "насудив" собі добра або привілеїв, не ображав людей, що прийшли до суду за вирішенням їх долі, та єдиною "плямою" на моїй доброчесності є те, що я не пристав на брехню, та саме цим "порушив" сумнівні права осіб, які є сторонніми до судочинства.

Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь. 

Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.