Ухвалюючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд має право відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.
Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду.
За укладеним договором на виконання комплексу робіт позивач як генеральний підрядник виконав будівельні роботи, які відповідач прийняв без зауважень, проте оплатив частково.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за виконаний комплекс робіт, штрафу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені, а також просив здійснювати нарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення суду.
Суди попередніх інстанцій визнали обґрунтованими та доведеними вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за виконані роботи, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки відповідач належить до підприємств державного сектору економіки. Окрім того, суди дійшли висновку про можливість одночасного нарахування 3 % річних та пені на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до повного виконання рішення суду.
Натомість Велика Палата ВС вказала, що зміст ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.
Використовуючи в абз. 1 ч. 10 ст. 238 ГПК України (ч. 10 ст. 265 ЦПК України) сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.
Вказівка в судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам зазначених норм ГПК України та ЦПК України, принципу верховенства права в частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.
З огляду на викладене, на переконання Великої Палати ВС, зазначення судом першої інстанції в рішенні про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду є помилковим і таким, що не відповідає приписам ч. 10 ст. 238 ГПК України.
Також, як звернула увагу ВП ВС, нарахування пені або відсотків у порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) ґрунтується на тих самих нормах матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов’язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період, протягом якого зобов’язання не виконується.
Передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами ч. 10 ст. 238 ГПК України (частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов’язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги. Окрім того, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГПК України строк нарахування пені на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності.
Постанова ВП ВС від 5 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) – за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.