Чи може чоловік, який самостійно виховує малолітніх дітей, виїхати з ними за кордон – позиція Верховного Суду

У лютому 2023 року чоловік разом із малолітніми дітьми з метою перетину державного кордону України прибув до міжнародного автомобільного пункту пропуску. Надав посадовій особі Державної прикордонної служби України такі документи:

• свій паспорт для виїзду за кордон та закордонні паспорти малолітніх дітей
• свідоцтва про народження;
• рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 20 червня 2022 року у справі №405/1239/22, яким задоволено позов про розірвання шлюбу;
• згоду матері на виїзд дітей за кордон.

Однак йому було відмовлено у перетинанні державного кордону з тих підстав, що ним не надано документи, що підтверджують підставу виїзду за кордон.

У лютому 2023 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що чоловік самостійно виховує двох малолітніх дітей і має право на перетин державного кордону відповідно до пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами, затверджених постановою КМУ від 27 січня 1995 року №57, оскільки не підлягає призову на військову службу під час мобілізації згідно зі статтею 23 Закону №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач уважає рішення відповідача протиправним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки на прикордонному контролі ним було надано уповноваженій особі всі підтверджуючі документи щодо одноосібного виховання двох дітей віком до 18 років. У свою чергу, в оспорюваному рішенні відповідач не зазначив, які саме документи повинен був надати позивач, але не надав.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 9 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення начальника інспекторів прикордонного контролю. Прикордонна служба подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Підставою касаційного оскарження відповідач визначив пункт 3 ч. 4 статті 328 КАСУ та обґрунтовує її наявність тим, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях не застосували норму права, яка підлягала застосуванню, а саме абзац 13 пункту 2-3 Правил №57, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На думку касатора, аналіз абзацу 13 пункту 2-3 Правил № 57 та статті 23 Закону № 3543-ХІІ дає підстави дійти висновку, що особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, та які підпадають під дію Правил №57, мають право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану, з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів. Однак, як уважає відповідач, надання позивачем на прикордонному контролі рішення суду про розірвання шлюбу не доводить, що він виховує дітей самостійно.

Позиція Верховного Суду

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 1 липня 2024 року по цій справі №340/735/23, суди попередніх інстанцій установили, що факт самостійного виховання позивачем своїх малолітніх дітей підтверджується належними та допустимими доказами, які відповідачем не спростовані.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими та доведеними аргументи позивача про те, що він мав право на перетин державного кордону України на підставі пункту 2-6 Правил № 57, оскільки не підлягав призову на військову службу під час мобілізації в силу приписів частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ.

Втім, упродовж судового розгляду цієї справи відповідач наполягав, що стаття 23 Закону №3543-ХІІ не регулює питання перетинання державного кордону України. Натомість це питання, на його думку, регулює абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57.

КАС ВС звернув увагу, що за змістом норми, на яку посилається скаржник, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону. При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.

Відповідач тлумачить цю норму таким чином, що уповноважена посадова особа, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон, може прийняти рішення про перетин кордону лише при документальному підтвердженні того, що громадянин не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Наполягає, що підставою для перетину позивачем 11 лютого 2023 року державного кордону України був саме абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57.

Власне, саме ці доводи наведені в обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, адже суди першої та апеляційної інстанцій не застосували вказану норму в судових рішеннях.

Тож оцінивши наведені відповідачем доводи колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

Принагідно зазначити, що з аналізу норм Правил № 57, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, вбачається, що з початком повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України у законодавця виникла необхідність урегулювання питання перетинання державного кордону України деякими категоріями громадян в умовах воєнного стану.

Зокрема, постановами КМУ від 12 березня 2022 року № 264 норми Правил № 57 доповнено пунктами 2-1, 2-2 і 2-3, а від 29 березня 2022 року № 383 - пунктами 2-5 і 2-6. Надалі, постановою Уряду від 28 жовтня 2022 року № 1212 внесено зміни в абзац другий пункту 2-1 Правил № 57 шляхом виключення слів і цифр «довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма первинної облікової документації № 157-1/о) або».

Усі ці зміни до нормативно-правового акту стосуються перетину державного кордону України в умовах воєнного стану певних категорій громадян, як от, наприклад, але не виключно: особи з інвалідністю; особи, які здійснюються постійний догляд за інвалідами; батьки, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дітей з інвалідністю; особи, які супроводжують дітей з відповідними розладами здоров`я; дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування та осіб, які їх супроводжують та інших, зокрема й військовозобов`язаних осіб, які не підлягають призову від час мобілізації.

Як зазначалося, відповідач наполягає, що підставою для перетину позивачем 11 лютого 2023 року державного кордону був абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57.

У такому аспекті видається важливим врахувати, що конструкція цієї норми складається з двох речень:

(1) виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону;

(2) При цьому в разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України особі чоловічої статі, яка супроводжує дитину, яка не досягла 16-річного віку, приймається з урахуванням приналежності супроводжуючої особи до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.

При цьому, друге речення застосовується не інакше, як у сув`язі з першим, у якому, своєю чергою, йдеться про виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, у супроводі інших осіб. І якщо супроводжуючий є особою чоловічої статі, то рішення щодо надання дозволу на виїзд за межі України такій особі приймається з урахуванням її приналежності до переліку категорій осіб, які звільнені від військової служби та мобілізації, за наявності у неї підтвердних документів.

Водночас із того тлумачення, яке наводить скаржник, видно, що він розриває перше та друге речення абзацу 13 пункту 2-3 Правил № 57.

Отже, в абзаці 13 пункту 2-3 Правил № 57 урегульовано питання перетину кордону дітьми, які не досягли 16-річного віку, у супроводі інших осіб. При цьому, як бачимо, законодавець не обмежує коло осіб, які можуть супроводжувати дитину за умови надання Держприкордонслужбі необхідних документів.

У той же час, надалі, в абзацах 14 - 18 пункту 2-3 Правил № 57 зазначено наступне.

Нацсоцслужба протягом трьох робочих днів після погодження дозволу на виїзд за межі України дітей, зазначених в абзацах першому, шостому, дванадцятому та тринадцятому цього пункту, повідомляє про це МЗС із зазначенням держави остаточного перебування дітей.

Після прибуття дітей, зазначених в абзацах першому, шостому, дванадцятому та тринадцятому цього пункту, до держави остаточного перебування особи, що супроводжують дітей, зобов`язані протягом семи робочих днів звернутися до закордонної дипломатичної установи України в державі перебування для постановки їх на тимчасовий консульський облік.

Закордонна дипломатична установа України протягом одного робочого дня зобов`язана через МЗС поінформувати Мінсоцполітики та Нацсоцслужбу про взяття дітей на консульській облік. Для виїзду дітей за межі України можуть бути сформовані групи дітей із супроводжуючими особами з розрахунку один супроводжуючий не більш як на 15 дітей / один супроводжуючий не більш як на чотири дитини з інвалідністю.

Мінсоцполітики через уповноважених представників Мінсоцполітики, Нацсоцслужби, інших центральних органів виконавчої влади, громадських об`єднань, зокрема міжнародних, та осіб, діяльність яких спрямована на захист прав дітей, може відповідно до міжурядових домовленостей проводити моніторинг умов перебування дітей за межами України, дотримання соціальних стандартів та прав у державі їх перебування та разом із закордонними дипломатичними установами України сприяти реалізації та захисту прав та інтересів дітей, які перебувають за межами України, їх батьками та іншими законними представниками.

Держприкордонслужба забезпечує безперешкодний перетин державного кордону уповноваженими представниками моніторингової групи, створеної відповідно до наказу Мінсоцполітики.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що пункт 2-3 Правил № 57 у цілому охоплює процедуру виїзд за межі України дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 18-річного віку та проживають або зараховані до закладів різних типів, форми власності та підпорядкування на цілодобове перебування (далі - діти) у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану. При цьому, в абзаці першому цього пункту вказано, що виїзд за межі України таких дітей здійснюється у супроводі законного представника або іншої уповноваженої ним особи.

Комплексний аналіз пункту 2-3 Правил № 57 свідчить, що тут йдеться про виїзд за межі України певних категорій дітей до держави остаточного перебування з супроводжуючими особами у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану та подальший алгоритм дій щодо постановки таких дій на тимчасовий консульський облік у державі перебування, а не про перетин державного кордону України військовозобов`язаним, який є батьком, що самостійно виховує дітей віком до 18 років.  

За таких обставин твердження відповідача про те, що абзац 13 пункту 2-3 Правил № 57 був підставою для перетину 11 лютого 2023 року позивачем і його двома малолітніми дітьми державного кордону України є безпідставними і такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Правил № 57. Відповідно, доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, що виразилося у незастосуванні до спірних правовідносин абзацу 13 пункту 2-3 Правил № 57 є необґрунтованими.

На тлі цього, підстави для формування Верховним Судом висновку у цій справі щодо питання застосування абзацу 13 пункту 2-3 Правил № 57 відсутні, оскільки вказана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Одночасно зауважимо, що спірним у розглядуваній справі є рішення органу Держприкордонслужби про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.

Пункт 2-6 Правил № 57 установлює, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2-8 ч. 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил (після змін пункт 2-6 наразі звучить так: «У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов’язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил – прим ред).

Перелік категорій військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, наведений у статті 23 Закону № 3543-ХІІ. За частиною першою цієї статті до таких осіб належать, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.

Ураховуючи обставини цієї справи та зміст спірних правовідносин, колегія суддів уважає, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення пункту 2-6 Правил № 57 у взаємозв`язку зі статтею 23 Закону № 3543-ХІІ.

Відтак, підстава для скасування оскаржуваних судових рішень, визначена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не підтвердилася.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.