Питання необхідності влаштувати неповнолітню дитину військовозобов’язаним не звільняє його від обов’язку прибути до збірного пункту для відправки на службу – Верховний Суд

Звернення військовозобов’язаного до уповноважених органів з метою вирішення питання про влаштування його неповнолітньої дитини на час мобілізації, реалізовані ним лише за 10 днів до дати відправки його до військової частини, не звільняють військовозобов’язаного від обов’язку прибути у визначені в бойовій повістці дату і час до збірного пункту ТЦК та СП, а свідчать про його намір уникнути мобілізації.

На це вказав Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 20 листопада 2024 року по справі №592/18486/23.

Обставини справи

Ковпаківський районний суд м. Суми вироком від 22 лютого 2024 року визнав чоловіка винуватим за статтею 336 КК (ухилення від призову), та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Так, чоловік отримав від начальника відділення ТЦК бойову повістку на відправку до військової частини, в якій були вказані дата і час прибуття до збірного пункту, з метою відправки його до військової частини для несення військової служби. Але у вказаний час той не з’явився.

Сумський апеляційний суд ухвалою від 18 липня 2024 року вирок районного суду змінив, постановивши виключити з мотивувальної частини посилання суду щодо визнання недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. В іншій частині вирок суду залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник вказав, що суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак не переконався в розумінні засудженим наслідків розгляду справи в цьому порядку, у відсутності сумнівів у добровільності його позиції, що призвело до порушення його права на захист у контексті права на повне дослідження всіх обставин висунутого йому обвинувачення.

Стверджує, що з показань, наданих у місцевому суді, вбачається відсутність у чоловіка умислу на ухилення від мобілізації, оскільки він вживав заходів для отримання відстрочки у зв`язку із самостійним вихованням неповнолітньої дитини (15 червня 2023 року подавав звернення до ТЦК і Сумської обласної державної адміністрації для отримання роз`яснень), а тому, на думку касатора, суд зобов`язаний був дослідити усі наявні докази у кримінальному провадженні для встановлення винуватості підзахисного. На підтвердження зазначеного посилається на зміст досудової доповіді органу пробації, де вказано, що засуджений не визнає своєї винуватості, оскільки не відмовлявся від проходження військової служби, а повідомляв про необхідність надання йому відстрочки у зв`язку із сімейними обставинами.

Позиція Верховного Суду

Як зазначив Верховний Суд, той факт, що засуджений ухилився від призову, підтверджується наданими в суді першої інстанції показаннями самого засудженого, який не заперечував факту отримання ним повістки про відправку його до військової частини та неприбуття у вказані в ній дату і час.

Стосовно тверджень захисника про відсутність у діянні умислу на вчинення кримінального правопорушення, на думку ВС, ці доводи є безпідставними з огляду на таке.

Стаття 336 КК передбачає відповідальність за ухилення від призову.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Тобто, особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір та бажання так діяти, а саме досягти мети – уникнути самого призову за мобілізацією.

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює усі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Суд першої інстанції установив, що поведінка засудженого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову.

Крім того, як слушно вказав апеляційний суд, численні звернення чоловіка до уповноважених органів з метою вирішення питання про влаштування його дитини на час мобілізації не звільняли його від прибуття у визначені в бойовій повістці дату та час до збірного пункту.

Так, ці дії щодо оформлення відстрочки були реалізовані лише за 10 днів до дати відправки його до військової частини, що свідчить про намір чоловіка уникнути мобілізації, адже ще з 24 лютого 2022 року на території України оголошена загальна мобілізація, яка триває і на цей час.

Указане підтверджує наявність умислу в діях уникнути самого призову за мобілізацією.

Також доводи касаційної скарги захисника щодо поважності причин неявки на збірний пункт у зв`язку з вжиттям заходів чоловіком для отримання відстрочки від мобілізації по догляду за дитиною є неспроможними, оскільки сторона захисту ні в судах першої та апеляційної інстанцій, ні в касаційному суді не навела жодних обґрунтованих підстав, передбачених законом, щодо наявності у чоловіка права на відстрочку, зокрема по догляду за дитиною, як і доводів про неврахування цих підстав ТЦК чи під час розгляду кримінального провадження щодо засудженого судами обох інстанцій.

Касаційні доводи захисника про те, що місцевий суд розглянув кримінальне провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, однак не з`ясував, чи правильно обвинувачений розуміє суть інкримінованих йому діянь, наслідки застосування цієї норми, та не переконався в добровільності його позиції є неприйнятними з огляду на таке.

Зі змісту журналу та аудіо-, відеозапису судового засідання вбачається, що під час роз`яснення суті обвинувачення відповідно до положень ст. 348 КПК засуджений зазначив, що обвинувачення йому зрозуміле, він визнає свою вину, а також на запитання головуючого, чи бажає він давати показання, відповів: «Так». Після цього, з урахуванням думки учасників кримінального провадження, суд постановив установити такий порядок дослідження доказів: допитати чоловіка , дослідити письмові докази, а потім допитати свідків, що підтримали усі учасники судового провадження, у тому числі сторона захисту.

Після допиту та дослідження письмових доказів прокурор відмовилася від допиту свідків обвинувачення, зважаючи на те, що засуджений не заперечував факту вручення йому повістки, а вказані свідки могли підтвердити лише цю обставину. Сторона захисту не висловлювала заперечень щодо цього, а навпаки погодилася з позицією прокурора. У зв`язку із цим суд змінив порядок та обсяг дослідження доказів, визначивши таку послідовність: допитати чоловіка і дослідити письмові докази. Цей порядок підтримала, зокрема, сторона захисту, яка вважала за можливе закінчити судовий розгляд і перейти до судових дебатів.

Отже, Верховний Суд ураховує те, що суд першої інстанції установив думку учасників судового розгляду щодо порядку та обсягу дослідження доказів. Як свідчить технічний запис та журнал судового засідання, прокурор відмовилася від дослідження низки доказів, а саме від допиту свідків обвинувачення.

Водночас, ні засуджений, ні захисник не наполягали на допиті вказаних свідків. У цьому контексті твердження адвоката про допущені судом першої інстанції порушення в частині нероз`яснення наслідків відмови від дослідження доказів є безпідставними, оскільки суд у провадженні не ухвалював у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, рішення про визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, а здійснював дослідження доказів у загальному порядку. Заразом сторона захисту не була позбавлена можливості наполягати на дослідженні тих чи інших доказів, а надалі оскаржувати судове рішення щодо відповідних обставин в апеляційному порядку.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність виключення з мотивувальної частини вироку районного суду посилання на визнання «недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються», оскільки в ході апеляційного розгляду колегія суддів правильно встановила, що під час судового розгляду було допитано чоловіка, який не заперечував факту отримання ним повістки про відправку його до військової частини й неприбуття у вказані в ній дату і час та зазначав про визнання ним винуватості у вчиненому.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що в ході судового розгляду від сторони захисту клопотань про зміну порядку дослідження доказів чи його обсягу не надходило, як і клопотань про необхідність дослідження будь-яких додаткових обставин кримінального провадження.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається зі змісту судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання призначено з порушенням визначених у законі загальних засад.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу захисника залишив без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.