Приватний виконавець має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження – Велика Палата Верховного Суду

Відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

Приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.

У разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на частину п`яту статті 130 ГПК України, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду 18 грудня 2024 року у постанові по справі №921/357/20.

Історія справи

ТОВ «Г» звернулось до господарського суду з позовом до ПрАТ «Т» про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань. Господарський суд позов задовольнив частково. На виконання рішення господарського суду видано наказ.

У січні 2023 року до господарського суду ПрАТ «Т» подало скаргу на дії приватного виконавця з вимогою про визнання неправомірною та скасування постанови про арешт коштів боржника.

Скаргу обґрунтовано тим, що приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти ПрАТ «Т». Однак Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постановою від 11.10.2022 включила ПрАТ «Т» до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, що свідчить про відсутність у приватного виконавця законних підстав для винесення постанов про накладення арешту.

Господарський суд скаргу ПрАТ «Т» на дії приватного виконавця про визнання неправомірною та скасування винесеної ним постанови про арешт коштів боржника залишив без розгляду на підставі пункту 5 ч. 1 статті 226 ГПК. Вказана ухвала в апеляційному порядку учасниками справи не оскаржувалася.

У березні 2023 року до господарського суду надійшла заява адвоката – представника приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив з посиланням, зокрема, на положення статей 126, 129 та ч. 5 статті 130 ГПК стягнути з ПрАТ «Т» на користь приватного виконавця витрати на професійну правничу допомогу у сумі 100 000 грн.

Господарський суд додатковою ухвалою заяву приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених ним під час розгляду скарги ПрАТ «Т» на дії приватного виконавця, задовольнив частково, стягнув з ПрАТ «Т» на користь приватного виконавця 50 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками першої інстанції.

ПрАТ «Т» подало касаційну скаргу до Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду вирішив, що є підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц, стосовно застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії / бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Чинне законодавство не містить заборони на користування професійною правничою допомогою учасниками справи під час звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного (приватного) виконавця. Відсутні подібні обмеження щодо використання правничої допомоги і суб`єктами оскарження.

Згідно зі статтею 344 ГПК (аналогічні за змістом положення статті 452 ЦПК) судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Отже, відшкодування судових витрат має відбуватись на будь-якій стадії судового провадження, зокрема і на стадії судового контролю за виконанням судових рішень.

На підставі аналізу статей 339, 343, 344 ГПК Велика Палата Верховного Суду висновує, що приватний виконавець як суб`єкт, чиї дії можуть бути предметом оскарження, має право на відшкодування судових витрат, понесених ним під час здійснення судом відповідного судового провадження, на загальних підставах.

Водночас приписи статті 343 ГПК не охоплюють усі можливі випадки процесуальних рішень, якими може завершуватися провадження за скаргою сторони виконавчого провадження.

Так, особа, яка звернулася зі скаргою на дії / бездіяльність виконавця, має право заявити відповідне клопотання про припинення розгляду її скарги (залишення скарги без розгляду, відмову від скарги тощо), що у результаті унеможливлює подальший її розгляд (за винятком випадків подання такої заяви неуповноваженою особою) та призводить до ухвалення судового рішення, не передбаченого статтею 343 ГПК.

У разі відсутності спеціальної норми, яка регулює певні випадки завершення провадження на стадії судового контролю за виконанням судового рішення, суди мають керуватись загальними нормами, що регулюють розподіл судових витрат.

Отже, положення статті 344 ГПК повторюють загальне правило розподілу судових витрат та визначають, що за наслідками розгляду скарг у порядку судового контролю за виконанням судових рішень судові витрати також підлягають розподілу, а правила цього розподілу визначаються нормами, що регулюють розподіл судових витрат (зокрема, статті 129, 130 ГПК) та стосуються всіх видів судових витрат на будь-якій стадії процесу.

Протилежний підхід призводив би до ситуації, коли законодавець, не обмежуючи суд можливістю завершити розгляд скарги у законний спосіб, хоч і не обумовлений статтею 343 ГПК України, разом з тим позбавив би сторону такого провадження права на відшкодування судових витрат за відсутності будь-яких підстав для цього.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 8.06.2022 у справі № 357/380/20).

Згідно із частинами 1-4 статті 126 ГПК (тотожні приписи статті 137 ЦПК) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Стаття 129 ГПК (аналогічні положення статті 141 ЦПК) регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

ВП ВС акцентує увагу, що положення статей 126, 129 ГПК є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як стаття 129 ГПК, так і стаття 130 ГПК містяться в главі 8 «Судові витрати», яка є частиною розділу I «Загальні положення» ГПК України, що вказує на те, що правила зазначених статей стосуються усіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.

Згідно з положеннями статті 130 ГПК (статті 142 ЦПК) розподіл витрат проводиться судом і в тому випадку, коли судове рішення по суті спору не приймається (у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду).

Відповідно до ч. 5 статті 130 ГПК у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Приписи ч. 5 статті 130 ГПК є проявом реалізації правила відшкодування судових витрат у випадку, коли судове вирішення спору по суті не відбулося і відсутня сторона, на користь якої ухвалене судове рішення.

Оскільки норма ч. 5 статті 130 ГПК не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості / необґрунтованості, то таку оцінку слід проводити суду у кожній справі окремо, відповідно до встановлених обставин перебігу спірних правовідносин. Така позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №905/460/21.

Таким чином, у цій справі приватний виконавець має право заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій ПрАТ «Т». Приватний виконавець повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку зі зверненням зі скаргою на дії приватного виконавця і у подальшому - із залишенням її без розгляду. Тобто стягнення зі скаржника компенсації понесених приватним виконавцем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення скарги без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій ПрАТ «Т».

Отже, у разі закриття провадження за скаргою або залишення скарги без розгляду на стадії судового контролю за виконанням судових рішень, державний (приватний) виконавець, посилаючись на ч. 5 статті 130 ГПК, може заявити вимоги про компенсацію понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій особи, яка оскаржувала його рішення, дії чи бездіяльність.

У цій справі приватному виконавцю потрібно було довести, які саме необґрунтовані дії ПрАТ «Т» були вчинені під час розгляду скарги та в чому вони проявлялися.

Суди мали перевірити доводи приватного виконавця щодо необґрунтованості дій ПрАТ «Т», пов`язаних із поданням скарги та її розглядом, зокрема, але не виключно: чи діяв скаржник недобросовісно та пред`явив необґрунтовану скаргу; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний скаржник мав на меті протиправну мету ? порушення прав та інтересів приватного виконавця тощо.

Приватний виконавець, звертаючись до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правничу допомогу, серед іншого, зазначив положення частини п`ятої статті 130 ГПК. Надалі, подаючи відповідь на заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, вказав, що необгунтованість дій ПрАТ «Т» полягає в тому, що:

• представник ПрАТ «Т» обізнаний в усіх справах підприємства, оскільки здійснює юридичний супровід останнього понад 10 років;
• підприємство вчиняло тотожні дій в межах інших справ під час виконання зведеного ВП.

Приймаючи оскаржувані судові рішення в цій справі, господарські суди погодились із твердженнями приватного виконавця, що на постійну необґрунтованість дій ПрАТ «Т» вказують такі події в межах виконавчого провадження ЗВП:

• адвокат є представником ПрАТ «Т» з 2012 року. У приватного виконавця перебувають на виконанні виконавчі провадження щодо боржника ПрАТ «Т» з 11.07.2019. У період з 11.07.2019 та донині постійно відбуваються звернення та судові спори щодо оскарження дій/бездіяльності приватного виконавця;
• постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 прийнято відмову ПрАТ «Т» від скарги в суді апеляційної інстанції на дії приватного виконавця від 18.07.2022 у справі № 921/1191/15-г/7, визнано нечинною ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 23.08.2022 у справі № 921/1191/15-г/7, закрито провадження у справі № 921/1191/15-г/7;
• ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 2.03.2023 у справі №921/357/20 залишено без розгляду скаргу від 18.01.2023 ПрАТ «Т» на дії приватного виконавця про визнання неправомірною та скасування винесеної ним постанови про арешт коштів боржника;
• ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 01.03.2023 у справі № 921/171/17-г/16 залишено без розгляду скаргу ПрАТ «Т» на дії приватного виконавця.

У межах цієї справи суди попередніх інстанцій виснували про необґрунтованість дій скаржника на підставі процесуальних дій, вчинених ПрАТ «Т» в межах інших справ.

Однак оскаржувана ухвала суду першої інстанції не містить встановлених обставин щодо того, які дії ПрАТ «Т» є необґрунтованими під час розгляду скарги саме в цій справі. Суди фактично обмежились зазначенням вчинених процесуальних дій в інших судових справах, аналізом доказів понесених приватним виконавцем сум судових витрат та не оцінили підстави подання ПрАТ «Т» заяви про залишення скарги без розгляду.

Отже, необґрунтованість дій скаржника у цій справі не доведена приватним виконавцем, який звернувся з заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу, та не встановлена судами першої та апеляційної інстанцій в межах розгляду цієї справи, що свідчить про неправильне застосування судами приписів статті 130 ГПК.

Зважаючи на викладене, у задоволенні заяви приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат потрібно відмовити.

Щодо заяви приватного виконавця про зловживання процесуальними правами

Як було зазначено у відзиві та поясненнях приватного виконавця, останнім заявлено прохання визнати вислови та міркування представника ПрАТ «Т» у касаційній скарзі такими, що виявляють неповагу до суду, є проявом зловживання наданими процесуальними правами і не відповідають дійсності, та постановити окрему ухвалу.

Відповідно до приписів частин першої, другої статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (у тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Разом з тим постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 1.02.2022 у справі № 750/3192/14).

Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що під час розгляду касаційної скарги ПрАТ «Т» не було встановлено підстав для постановлення окремої ухвали.

За наведених обставин клопотання приватного виконавця про постановлення окремої ухвали підлягає залишенню без задоволення.

З огляду на мотиви, викладені в цій постанові, відсутні підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/9100/19-ц про застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії / бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу ПрАТ «Т» потрібно задовольнити, рішення судів попередніх інстанцій – скасувати. Заяву приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат залишити без задоволення.

Оскільки ВП ВС задовольнила касаційну скаргу ПрАТ «Т», скасувала рішення судів попередніх інстанцій та відмовила у задоволенні заяви приватного виконавця про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, судовий збір, сплачений за подання апеляційної та касаційної скарг, на підставі статті 129 ГПК України покладається на приватного виконавця.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.