Національний банк наділений широким колом повноважень у сфері фінмоніторингу – позиція Верховного Суду

У провадженні Верховного Суду перебувала справа за позовом Товариства до НБУ про визнання протиправним та скасування рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг НБУ про накладення на позивача штрафу.

На обґрунтування своїх позовних вимог Товариство зазначило, що Комітет Нацбанку за результатами безвиїзного нагляду прийняв рішення про застосування до цього Товариства заходу впливу за порушення пункту 2 частини другої статті 8 Закону України від 6 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» у частині невиконання обов’язку забезпечити належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що надає можливість запобігати використанню послуг та продуктів суб`єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою.

Позивач вважав, що рішення НБУ не відповідає вимогам правомірності, що визначені пунктами 1, 3, 6, 8, 9 частини другої статті 2 КАС України, що зумовило втручання в його право на мирне володіння майном, передбачене частиною першою статті 1  Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили, керуючись тим, що відповідач не довів невиконання Товариством обов’язку забезпечити належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу; не вказав, які саме внутрішні документи позивача з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів не відповідають вимогам Закону № 361-IX. Також суди вказали, що нормативно-правове регулювання у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, не містить визначення терміну «ознака пов`язаності фінансових операцій», тому Товариство керувалася роз`ясненнями НБУ та у своїх внутрішніх документах самостійно визначила, що саме слід розуміти під ознакою пов`язаності фінансових операцій/переказів.

Проте Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та частково задовольнив касаційну скаргу НБУ, скасувавши рішення судів та направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, Суд керувався положеннями статей 6-8, 14 Закону № 361-IX, розділом ІV Положення про здійснення установами фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 28 липня 2020 року № 107 та додатками до нього, а також Положенням про здійснення Національним банком України безвиїзного нагляду на ринках небанківських фінансових послуг, затвердженим постановою Правління НБУ від 28 грудня 2020 року № 169 (постанова була чинною на момент виникнення спірних правовідносин та втратила чинність на підставі постанови НБУ від 14 грудня 2023 року № 162).

Верховний Суд звернув увагу, що суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи порушення позивачем вимог частини першої статті 8 Закону № 361-IX, обмежилися лише констатацією того, що НБУ в оскаржуваному рішенні не вказав перелік внутрішніх документів Товариства з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму, фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (системи ПВК/ФТ), в яких відсутні індикатори моніторингу інформації про платника та/або отримувача переказу коштів і не визначений порядок виявлення та випадки, у яких платник/отримувач, який регулярно ініціює/отримує перекази коштів, уважатиметься установою таким, який підтримує з ним ділові відносини та щодо якого необхідно здійснити заходи належної перевірки, як того вимагає пункт 10 додатку 15 до Положення № 107.

При цьому, за висновком Верховного Суду, суди залишили поза увагою те, що НБУ у пункті 1 розділу І мотиваційної частини спірного рішення вказав про здійснений ним аналіз розроблених Товариством внутрішніх документів з питань ПВК/ФТ із вказівкою на конкретні документи. Однак, відсутність певної інформації, тобто, неіснування, непередбачення чого-небудь у зазначених внутрішніх документах позивача з питань ПВК/ФТ, про що стверджує НБУ, не було предметом дослідження судів попередніх інстанцій.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що твердження судів про те, що Товариство не порушило вимог частини першої статті 8 Закону № 361-IX, є передчасним та потребує належної мотивації із посиланням на відповідні докази.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з неправильним застосуванням положень статті 14 Закону № 361-IX фактично ототожнили внесення суб`єктом первинного фінансового моніторингу обов’язкової інформації про платника і отримувача коштів, з належною перевіркою платника (ініціатора) та отримувача коштів після верифікації для визначення рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин.

Наведене у сукупності свідчить про неповноту встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та неналежне мотивування судових рішень, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування таких рішень з направленням справи на новий розгляд.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Верховний Суд додатково звернув увагу на те, що Україна відповідно до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27 червня 2014 року (ратифікована із заявою Законом від 16 вересня 2014 року № 1678-VII) прийняла на себе зобов`язання, зокрема вести боротьбу з організованою злочинністю та легалізацією (відмиванням) коштів.

Також Суд вказав, що Україна є учасником міжнародних актів у сфері боротьби з відмиванням коштів та протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, тому заходи контролю за первинними суб`єктами фінансового моніторингу мають бути особливо суворими.

Відповідно до статті 2 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму від 16 травня 2005 року (Конвенцію ратифіковано з заявами і застереженнями Законом від 17 листопада 2010 року № 2698-VI (2698-17)) кожна Сторона забезпечує свою спроможність здійснювати пошук, відстежувати, визначати, заблоковувати, заарештовувати й конфісковувати майно, законного або незаконного походження, використане або призначене для використання будь-яким чином цілком або частково, для фінансування тероризму, або доходи, одержані в результаті цього злочину, та забезпечити із цією метою співробітництво в якомога більшому обсязі.

Крім того, Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/849 від 20 травня 2015 року про запобігання використанню фінансової системи для цілей відмивання грошей або фінансування тероризму, про внесення змін до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 648/2012 та про скасування Директиви Європейського Парламенту і Ради 2005/60/ЄС та Директиви Комісії 2006/70/ЄС (Directive (EU) 2015/849 of the European Parliament and of the Council of 20 May 2015 on the prevention of the use of the financial system for the purposes of money laundering or terrorist financing, amending Regulation (EU) 648/2012 of the European Parliament and of the Council, and repealing Directive 2005/60/EC of the European Parliament and of the Council and Commission Directive 2006/70/EC), визначено, що для цілей цієї Директиви такі діяння, якщо вони вчинені умисно, повинні вважатися відмиванням грошей:

(a) конвертація або передавання власності з усвідомленням того, що ця власність отримана внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності, з ціллю приховування або укривання незаконного походження власності або надавання допомоги будь-якій особі, причетній до здійснення такої діяльності, для уникнення юридичних наслідків діяння такої особи;

(b) приховування або укривання дійсної природи, джерела походження, розташування, відчуження, руху власності, речових або майнових прав на власність з усвідомленням того, що така власність отримана внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності;

(с) придбання власності, володіння нею або її використання з усвідомленням того, що така власність отримана внаслідок злочинної діяльності або акту участі в такій діяльності;

(d) участь у вчиненні будь-якої з дій, зазначених у пунктах (a), (b) та (с), об`єднання з іншими особами для її вчинення, спроби її вчинення і надання допомоги для її вчинення, співучасть у її вчинені, сприяння її вчиненню та консультування стосовно її вчинення.

Важливість посиленого контролю у сфері фінансового моніторингу також підтверджується положеннями статті 68 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України», відповідно до якої Національний банк розміщує (публікує) в установленому ним порядку на сторінках офіційного Інтернет-представництва Національного банку інформацію, пов`язану з порушенням банком (філією іноземного банку, небанківською фінансовою установою, іншою юридичною особою, державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за якими здійснює Національний банк) законів України та/або нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, із зазначенням назви банку (філії іноземного банку, небанківської фінансової установи, іншої юридичної особи, державне регулювання та нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення за якими здійснює Національний банк), зокрема, відомості про оскарження вищезазначених заходів впливу та про відповідне рішення суду, що набрало законної сили (за наявності).

Саме з метою виконання Україною міжнародних зобов’язань та вимог законодавства у сфері фінансового моніторингу на НБУ покладено повноваження щодо нагляду за діяльністю комерційних банків та небанківських фінансових установ, зокрема, щодо забезпечення стабільного розвитку і діяльності фінансової системи в Україні, створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, створення сприятливих умов для розвитку економіки України.

На цій підставі Суд звернув увагу, що Нацбанк у такій категорії справ не має безумовного обов’язку доводити фіктивність діяльності клієнта небанківської фінансової установи або контрагента, наявність вироку суду у кримінальній справі або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, оскільки вимоги пункту 4 частини другої статті 8 Закону № 361-IX зводяться до обов’язку суб’єкта первинного фінансового моніторингу здійснювати заходи належної перевірки нових клієнтів на момент встановлення з ними ділових стосунків та виявлення ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, що не може ставитися в залежність від обставин, які можуть мати місце у майбутньому, зокрема, притягнення клієнта або його контрагента до кримінальної, адміністративної чи майнової відповідальності.

У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого забезпечення фінансової стабільності фінансового сектору має надзвичайно важливе суспільне значення, в тому числі для забезпечення і гарантування конституційних прав і свобод, оскільки неефективність фінансової системи може призвести, зокрема, до зменшення надходжень до Державного бюджету, а також до виникнення значних непередбачуваних витрат на порятунок фінансової системи у випадку кризи, що обмежує державу у її можливостях забезпечувати належним чином конституційні права і свободи, зокрема, в сфері позитивних обов`язків держави.

Постанова Верховного Суду від 9 серпня 2024 року у справі №320/12167/23 (адміністративне провадження № К/990/9428/24).

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.