Визнання вини у дезертирстві не дозволяє суду обмежитись лише допитом, якщо інкриміновані обставини засуджений не підтверджує – Верховний Суд

Військовослужбовця було визнано винуватим та засуджено до 5 років позбавлення волі за ч. 4 ст. 408 КК, тобто за дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану. Зі свого боку, військовослужбовець, який добровільно в перші дні повномасштабного вторгнення пішов до ЗСУ, стверджував, що влітку 2022 року залишив військову частину через психологічний і фізичний тиск з боку командира відділення і бажання перевестися до іншої військової частини. А саме, він посилався на намагання припинити незаконні дії сержантів.

В судовому засіданні місцевого суду засуджений повідомив про повне визнання вини. Втім, засуджений не у повному обсязі підтвердив інкриміновані обставини.

При цьому суд першої інстанції не поставив повторно на обговорення сторін питання про обсяг доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого.

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати ККС у постанові від 17 травня 2024 року по цій справі № 332/444/23 вказав, що таким чином  місцевий суд порушив вимоги ч. 3 ст. 349 КПК, що, у свою чергу, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вироки судів

Заводський райсуд Запоріжжя 9 березня 2023 року призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 2 роки.

Кримінальне провадження місцевий суд розглянув, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо обставин, зазначених у формулюванні обвинувачення, виходячи з того, що обставини, що мають значення для кваліфікації і визначення інших кримінальних правових наслідків інкримінованого за ч.4 ст. 408 КК діяння, спеціальним суб`єктом якого є військовослужбовець, ніким не оспорюються.

Запорізький апеляційний суд 1 листопада 2023 року переглянув вирок райсуду і призначив військовослужбовцю покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Тобто, скасував покарання з випробуванням, а отже, військовослужбовець має відбути строк у в’язниці.

Адвокат у касаційній скарзі посилався на невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі. Зокрема, не погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність щирого каяття, адже останній свою вину визнав та постійно наголошував на бажанні служити в Збройних Силах України.

Захисник вказував, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував те, що військовослужбовець має захворювання на епілепсію, на підтвердження чого захисник додав до касаційної скарги виписку з медичної карти стаціонарного хворого від 7 липня 2021 року, що засуджений в перші дні нападу пішов захищати Державу добровольцем, а не за мобілізацією, так як стан його здоров`я не дозволяв цього.

Вказує, що захист не вбачає і не вбачав в діях засудженого дезертирства, оскільки той послідовно під час досудового розслідування та на всіх стадіях судового розгляду наголошував, що він залишив військову частину через те, що на нього здійснювався психологічний і фізичний тиск з боку командира відділення і він вимушений був залишити військову частину задля того, щоби перевестися в іншу військову частину.

Що вирішив Верховний Суд

Під час касаційної перевірки доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника, колегія суддів встановила наступне.

В судовому засіданні місцевого суду 9 березня 2023 року засуджений повідомив про повне визнання вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Однак, його заява про повне визнання вини фактично не відповідає змісту наданих суду показань, які містять заперечення як проти суб`єктивних обставин інкримінованого злочину, так і об`єктивних.

Так, обвинувачений пояснив, що 19 серпня 2022 року він залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини.

При цьому, він здав командиру батальйона зброю та набої до неї та попередив всіх командирів, від безпосереднього до старшого, про те, що залишає розташування та бажає перевестися до іншої частини, після чого його посадили в автомобіль і відвезли до міста Покровська.

Стверджує, що його дії, серед іншого, обумовлені конфліктом із сержантами через його намагання припинити незаконні дії сержантів з приводу побиття іншого військовослужбовця та вимагання від нього коштів, а також їх дії, схожі на мародерство, зокрема проникнення до чужих будинків, погрозами з боку сержантів, які він сприймав як загрозу життю, з огляду на обстановку, в якій вони були висловлені, не бажання командування припинити протиправні дії сержантів. Зазначає, що писав відповідні рапорти командуванню, проте вони залишились без уваги та відповіді.

Попри те, що засуджений не у повному обсязі підтвердив інкриміновані обставини, суд першої інстанції не поставив повторно на обговорення сторін питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження і залишив попередньо визначений порядок та обсяг дослідження доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого, чим, на думку колегії суддів, порушив вимоги ч. 3 ст. 349 КПК, що, у свою чергу, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

На зазначені аспекти не звернув належної уваги й апеляційний суд.

У касаційній скарзі захисник вказує на те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи не врахував те, що чоловік має захворювання на епілепсію. При цьому у судовому засіданні адвокат стверджував, що копію Виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 7 липня 2021 року, зі змісту якої вбачається, що тому встановлено діагноз, серед інших, терапевтом: епілепсія, стан після генералізованого епілептичного приступу, цифалгічний синдром, він подавав як під час підготовчого провадження, так і суді апеляційної інстанції.

Проте, зазначене твердження не знайшло свого підтвердження за результатами касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження.

З огляду на встановлене вище істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене судом першої інстанції при визначені обсягу та порядку дослідження доказів, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок суду апеляційної інстанції та, в порядку ч. 2 ст. 433 КПК, вирок місцевого суду підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого слід врахувати викладене й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.