Якщо особа зупинила право на заняття адвокатською діяльністю, на неї не поширюються особливості повідомлення про підозру адвокату – Верховний Суд

Вступивши на державну службу або займаючись іншою діяльністю, яка є несумісною з адвокатською, особа зобов`язана зупинити адвокатську діяльність та не може розраховувати на збереження гарантій, притаманних адвокатській діяльності, оскільки погоджується підкорятися зовсім іншим правилам, які в багатьох аспектах несумісні з діяльністю адвоката.

Саме для запобігання конфлікту відповідальності передбачено зупинення права на здійснення адвокатської діяльності.

Отже, на особу, право якої на заняття адвокатською діяльністю припинено або зупинено відповідно до Закону про адвокатуру, не поширюються положення глави 37 КПК щодо особливого порядку кримінального провадження. Про це зазначив Касаційний кримінальний суд у постанові від 23 липня 2024 року по справі №199/732/19.

Обставини справи

Помічник судді Амур-Нижньодніпровського районного суду Дніпропетровська в липні 2018 року отримав від особи неправомірну вигоду в розмірі 1300 доларів США за вплив на державного виконавця при прийнятті рішення щодо зняття арешту з квартири

Вироком суд виправдав помічника за обвинуваченням у злочині, передбаченим ч. 2 статті 369-2 Кримінального кодексу на підставі п. 3 ч. 1 статті 373 КПК через недоведеність його винуватості.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що виправданий не набув статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, оскільки як адвокат був повідомлений про підозру неналежним прокурором. На цій підставі суд першої інстанції визнав всі докази, надані стороною обвинувачення, недопустимими.

Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.

Прокурор просив Верховний Суд скасувати оскаржені рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Він стверджує, що суди дійшли необґрунтованих висновків про те, що:

на виправданого поширювались положення статей 480 та 481 КПК, а тому повідомлення про підозру було підписано та вручено неповноважним прокурором;

всі надані стороною обвинувачення докази є недопустимими, оскільки отримані внаслідок реалізації процесуальними керівниками повноважень, не передбачених Конституцією України та процесуальним законом.

Оцінка Верховного Суду

Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Так, суди попередніх інстанцій встановили, що на час вчинення інкримінованих дій і на час повідомлення про підозру виправданий, хоча і мав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, однак це право було зупинено.

Вони дійшли висновку, що самої наявності у виправданого такого свідоцтва, незалежно від зупинення права на здійснення такої діяльності, достатньо, щоб на нього поширювалися гарантії, передбачені статтею 481 КПК, яка передбачає, що письмове повідомлення про підозру адвокату здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури в межах його повноважень.

Верховний Суд не може погодитись з таким висновком.

Положення статті 481 КПК відповідають гарантії пункту 13 частини 1 статті 23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Таким чином, питання полягає в тому, чи поширюються гарантії, передбачені в статті 23 Закону про адвокатуру, на всіх осіб, які отримали свідоцтво адвоката.

Це положення передбачає гарантії адвокатської діяльності. Вже сама по собі згадка «діяльності» вказує на те, що ці гарантії мають функціональний характер, тобто не є особистим привілеєм кожного, хто отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а призначені для забезпечення прав тих осіб, яких адвокат представляє, і його можливості безперешкодно і ефективно здійснювати таку діяльність.

Цей висновок випливає і з визначення в частині 1 статті 1 Закону про адвокатуру адвокатської діяльності як незалежної професійної діяльності адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту, а адвоката - як особи, яка здійснює таку діяльність.

Таке визначення адвоката і адвокатської діяльності відображено у багатьох міжнародних документах. Наприклад, рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № R(2000)21 передбачає, що для мети цієї рекомендації, адвокат визначається як «особа, яка має кваліфікацію та уповноважена згідно з національним законодавством виступати та діяти від імені своїх клієнтів, займатися адвокатською практикою, виступати перед судами або консультувати і представляти своїх клієнтів у юридичних справах». В пояснювальному меморандумі до цієї Рекомендації зазначається, що «в деяких країнах терміни «кваліфікований і уповноважений» передбачають включення до реєстру, членство або подібне приєднання до професійної організації адвокатів».

Крім того, Закон про адвокатуру чітко відрізняє адвоката від особи, яка зупинила або припинила адвокатську діяльність (див., наприклад, частину 3 статті 22, пункти 2 та 14 частини 1 статті 23), передбачаючи для них різний обсяг гарантій.

Якщо гарантія збереження адвокатської таємниці чи імунітету від переслідування за дії, пов`язані з адвокатською діяльністю, продовжує діяти і для осіб, що зупинили або припинили практику, то інші гарантії призначені саме для забезпечення адвокатської діяльності, яку особа, що зупинила таку діяльність, здійснювати не вправі (частина 5 статті 31 Закону про адвокатуру).

Таким чином, законодавство передбачає функціональні гарантії для адвоката, що призначені для забезпечення як прав осіб, яких він представляє, так і можливості безперешкодно і ефективно здійснювати адвокатську діяльність.

Вступивши на державну службу або займаючись іншою діяльністю, яка є несумісною з адвокатською, особа зобов`язана зупинити адвокатську діяльність та не може розраховувати на збереження гарантій, притаманних адвокатській діяльності, оскільки погоджується підкорятися зовсім іншим правилам, які в багатьох аспектах несумісні з діяльністю адвоката.

Саме для запобігання конфлікту відповідальності передбачено зупинення права на здійснення адвокатської діяльності.

На підставі викладеного Суд доходить висновку, що на особу, право якої на заняття адвокатською діяльністю припинено або зупинено відповідно до Закону про адвокатуру, не поширюються положення глави 37 КПК щодо особливого порядку кримінального провадження.

Суд зазначає, що підставою для визнання доказів, отриманих під час досудового розслідування недопустимими, був висновок суду першої інстанції про те, що оскільки виправданий не набув процесуального статусу підозрюваного, то всі докази були отримані внаслідок реалізації процесуальними керівниками повноважень, не передбачених Конституцією України та КПК.

Враховуючи, що рішення судів попередніх інстанцій про недопустимість доказів ґрунтується на неправильному тлумачення положень статті 481 КПК у сукупності з положеннями Закону про адвокатуру, судом першої інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при оцінці допустимості доказів, які суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, у зв`язку з чим оскаржені рішення підлягають скасуванню.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.