Особливості проведення контрольних заходів Мінкульту стосовно захисту історичної спадщини – позиція Верховного Суду

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства до  Мінкультури, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадська організація «Народна дія Львів», про визнання протиправними дій, скасування припису.

Спірні правовідносини у цій справі стосувалися незгоди Товариства із діями відповідача щодо складання припису про припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті без отримання відповідного дозволу на виконання таких робіт в межах історичного ареалу м. Львова.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили, керуючись, зокрема тим, що Мінкультури здійснило захід державного нагляду (контролю) за господарською діяльністю, пов`язаною з об`єктами культурної спадщини, проте не виконало вимоги статей 7 та 10 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо видачі розпорядчих документів на позаплановий захід та забезпечення відповідних прав суб`єкта господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, що зумовило часткове задоволення касаційної скарги Мінкультури, скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції, який підтримав суд апеляційної інстанції, щодо поширення дії Закону № 877-V на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням Мінкультури заходів охорони культурної спадщини.

При цьому Суд звернув увагу, що під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме – Закону України від 8 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини», зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

З огляду на вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку, що, приймаючи оскаржуваний припис, Мінкультури не здійснювало заходи державного контролю, не перебувало на території будівництва, а лише вживало охоронні заходи шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних.

Оскільки суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані рішення, обмежилися висновками про недотримання відповідачем вимог Закону № 877-V під час проведення заходів з охорони культурної спадщини, однак, не дослідили містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва щодо наявності обмежень, пов`язаних з історичним ареалом міста; не надали правової оцінки історико-містобудівному опорному плану міста Львова, який входить до складу містобудівної документації «Корегування генерального плану м. Львова» ІІ-стадія. Генеральний план», затвердженої ухвалою Львівської міськради 18-ї сесії 5-го скликання № 3924 від 30 вересня 2010 року; не перевірили занесення відповідних вулиць, у межах яких проводиться будівництво, до території історичного ареалу міста Львова, та/або територій, що знаходяться під охороною ЮНЕСКО, Верховний Суд скасував зазначені судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого на правовідносини, пов’язані із реалізацією Міністерством культури та інформаційної політики України повноважень щодо здійснення заходів охорони культурної спадщини, поширюється дія спеціального Закону України «Про охорону культурної спадщини»; суди, надаючи правову оцінку правомірності рішень, дій чи бездіяльності Міністерства культури та інформаційної політики України та інших центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної, не мають підстав керуватися під час вирішення спору нормами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», який не поширює дію на заходи, регламентовані Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Постанова Верховного Суду від 27 травня 2024 року у справі №380/18475/21 (адміністративне провадження № К/990/1498/24).

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.