Верховний Суд висловився щодо наявності стану необхідної оборони

Якщо не доведено, що в момент завдання удару ножем у стегно потерпілого засуджений потерпав від будь-яких протиправних дій останнього та не був у стані необхідної оборони, то завдання засудженим удару в ногу зі значною силою у місце скупчення важливих для життя кровоносних судин, в результаті якого настала смерть потерпілого, слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК. Про це зазначив Касаційний кримінальний суд у постанові від 7 травня 2024 року по справі №332/875/23.

Обставини справи

Обвинувачений, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, діючи умисно, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з потерпілим, маючи умисел на заподіяння останньому тілесних ушкоджень, завдав йому одного удару ножем в стегно, чим заподіяв поранення з ушкодженням великих кровоносних судин, що призвело до розвитку гострої крововтрати, яка перебуває в прямому причинному зв’язку із настанням смерті потерпілого.

Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав винуватою та засудив особу за ч. 2 ст. 121 КК.

У касаційній скарзі засуджений стверджує, що він захищав своє життя від протиправних дій потерпілого, який здійснив на нього напад, та хотів лише його зупинити, а тому діяв у стані необхідної оборони. Також адвокат вказував, що засуджений перевищив межі захисту, тому його дії слід кваліфікувати за ст. 124 КК, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони.

Позиція Касаційного кримінального суду

Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. В обґрунтування позиції ККС зазначає, що засуджений у суді першої інстанції частково визнав винуватість у скоєному та пояснив, що з метою заспокоїти потерпілого, який вдарив його молотком, та захистити себе, він завдав удару ножем в ногу потерпілому. При цьому вважав свої дії самозахистом.

Суд критично оцінив показання засудженого про відсутність у нього умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень та про наявність в його діях ознак необхідної оборони, зазначивши, що доказів нападу потерпілого на обвинуваченого та тяжких тілесних ушкоджень в останнього, суду надано не було.

При цьому з висновку експертизи вбачається, що у потерпілого наявні легкі тілесні ушкодження (синці в області плечей, синець з садном в області гомілки), які утворились від дії тупих предметів. Місцевий суд дійшов висновку, що засуджений в момент завдання удару не потерпав від будь-яких дій потерпілого, тому не був в стані необхідної оборони, та він не міг не розуміти, що такий удар завданий зі значною силою ножем, який проник у тіло потерпілого на глибину майже 11 см у місце скупчення важливих для життя кровоносних судин, може призвести до тяжких тілесних ушкоджень, що можуть спричинити смерть людини.

Фактичні обставини кримінального правопорушення, свідчать про відсутність такого акту суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілого, який би за своїми об’єктивними ознаками міг створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди засудженому, що своєю чергою могло викликати у нього невідкладну необхідність у заподіянні шкоди потерпілому.

Водночас подальша поведінка засудженого (не надав допомогу потерпілому, не викликав карету швидкої медичної допомоги після поранення, а залишив стікати кров’ю), підтверджує вчинення засудженим злочину за викладених у вироку обставин, та його умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого.

З огляду на викладене, суд розцінив позицію засудженого про перебування у стані необхідної оборони, як спосіб уникнути кримінальної відповідальності за скоєне. В ході апеляційного розгляду не знайшли свого підтвердження факти вчинення потерпілим дій, які могли б бути розцінені засудженим як посягання на його охоронювані законом права та інтереси, а також створення реальної загрози заподіяння тяжкої шкоди, які б давали підстави для застосування ножа і нанесення ним удару, а тому суд дійшов до обґрунтованого висновку, що обставини для виникнення стану необхідної оборони у засудженого були відсутні.

ККС вказує, що зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженим дії, які суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.