ВС розтлумачив застосування штрафів на заборгованість понад розмір субвенцій

У провадженні Верховного Суду перебувала справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківвода» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, яким зобов’язано позивача сплатити штраф за порушення строку сплати суми грошового зобов’язання з ПДВ.

Позивач зазначив, що погашення заборгованості мало бути здійснено коштом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам для погашення заборгованості за спірний період згідно з установленими в законодавстві тарифами. Тому були відсутні підстави для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання з ПДВ, зважаючи на відсутність обставини щодо вини позивача, оскільки розрахунок позивача з бюджетом здійснювався на підставі договорів про проведення взаєморозрахунків відповідно до механізму погашення податкової заборгованості коштом субвенції з бюджету.

Київський окружний адміністративний суд та Шостий апеляційний адміністративний суд задовольнили позов, визнавши протиправним і скасувавши оскаржуване податкового повідомлення-рішення. Суди першої та апеляційної інстанцій вказали на відсутність вини позивача в порушенні граничного строку сплати до бюджету суми податкового зобов’язання з ПДВ, оскільки податковий орган обрав найбільш несприятливий підхід щодо необґрунтованого покладання додаткового фінансового навантаження на платника.

Головне управління ДПС у Київській області в касаційній скарзі доводило, що недоїмка утворилася внаслідок несплати позивачем поточних зобов’язань, а не у зв’язку з неперерахуванням суми субвенції. Тому сума неперерахованих цільових субвенцій з різниці в тарифах не мала жодного впливу на можливість позивача своєчасно погасити узгоджені зобов’язання, які більше, ніж удвічі перевищували суми очікуваних надходжень.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу. Оскаржувані судові рішення було скасовано. Справу було направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди попередніх інстанцій, зокрема, не дослідили розміри та механізм нарахування субвенцій за періоди 2017–2019 років, існування причиново-наслідкового зв’язку між неперерахуванням коштів субвенції з різниці в тарифах та виникненням у позивача податкової заборгованості з ПДВ станом на граничні дати сплати податкових зобов’язань, а також не оцінили відповідні докази (у контексті періодів, сум коштів).

Суд касаційної інстанції закцентував, що ПК України не закріплює можливості застосування контролюючими органами штрафних санкцій на бюджетні кошти, якими, зокрема, є субвенційні кошти відповідно до положень бюджетного законодавства. Ураховуючи необхідність забезпечення невідворотності настання визначеної законом відповідальності в разі порушення податкового законодавства (підпункт 4.1.3. пункту 4.1 статті 4 ПК України), балансу між принципами фіскальної достатності (підпункт 4.1.5. пункту 4.1 статті 4 цього Кодексу) і соціальної справедливості (підпункт 4.1.6. пункту 4.1 статті 4 цього Кодексу), нарахування контролюючими органами штрафних санкцій можливе в межах суми заборгованості, яка перевищує розмір субвенційних коштів, якщо недоїмка утворилася внаслідок несплати поточних зобов’язань, а не у зв’язку з неперерахуванням суми субвенції.

Проведення взаєморозрахунків із погашення заборгованості перед бюджетом для підприємств можливе шляхом отримання коштів субвенцій лише на підставі договору та внаслідок послідовного виконання зобов’язань учасниками розрахунків. У такому випадку оцінці підлягає встановлення наявності / відсутності відповідного нормативно визначеного механізму за кожний відповідний рік, а також існування причиново-наслідкового зв’язку між неперерахуванням коштів субвенції з різниці в тарифах та виникненням у платника податкової заборгованості з ПДВ станом на граничні дати сплати податкових зобов’язань, достатність суми цільової субвенції для погашення суми відповідного податкового боргу.

Верховний Суд дійшов висновку, що контролюючий орган має право довести наявність / відсутність вини платника, зокрема, в акті камеральної перевірки у відносинах в межах періодів з 01.01.2021 після набуття чинності Законом України від 17.12.2020 № 1117-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збору даних та інформації, необхідних для декларування окремих об’єктів оподаткування». Комплексній оцінці підлягають фактичні обставини на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів у контексті удаваного, цілеспрямованого створення платником умов, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства.

Суд касаційної інстанції застосував позицію Конституційного Суду України у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 09.02.1999 № 1-рп/99, згідно з якою «за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.».

На переконання Верховного Суду, наведене не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути визначено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті, чого не було зроблено в Законі № 1117-IX.

Тому щодо правовідносин з періодами до 01.01.2021 суд касаційної інстанції вирішив, що встановлення вини не вбачається можливим.

Суд уточнив, що склад податкових правопорушень згідно з пунктом 57.1 статті 57; пунктом 203.2 статті 203; пунктом 126.1 статті 126 ПК України взагалі не допускає можливості встановлення наявності / відсутності вини як кваліфікуючої ознаки в поведінці платника.

Постанова Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 320/13732/20 (касаційне провадження № К/990/40685/23).

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.