Особа не може ухилятися від сплати земельного податку, з огляду на невиконання обов’язку оформити права на земельну ділянку: Верховний Суд

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив постанову про відмову у задоволенні позову фізичної особи до Департаменту земельних правовідносин про визнання дій протиправними.

Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно правомірності дій відповідача щодо формування та видачі даних про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, на яких розміщений придбаний позивачем об’єкт нерухомого майна, на підставі яких орган Державної податкової служби нараховував земельний податок.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов, керуючись тим, що при наданні довідки (витягу) оцінки вартості землі Департамент земельних ресурсів повинен був перевірити правомірність та обґрунтованість вказаних у них даних, які впливають на вартість грошової оцінки земельної ділянки, та упевнитися у сформованості земельних ділянок, зокрема шляхом присвоєння цим ділянкам кадастрового номеру.

Позиція Верховного Суду

Разом з тим, Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та, переглядаючи цю справу у касаційному порядку, з’ясовував правомірність дій Департаменту земельних ресурсів щодо формування у 2019-2020 роках довідок (витягів) про нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням того, що ці земельні ділянки не були сформовані як об`єкти права власності або користування, їм не було присвоєно кадастровий номер, а також не здійснено державну реєстрацію за позивачем чи іншими особами права користування цими земельними ділянками.

За твердженням позивача, вказане свідчить про те, що ці земельні ділянки не перебувають та не можуть перебувати у його користуванні, а тому є неправомірним формування відповідачем довідок (витягів) про їх нормативну грошову оцінку на вимогу податкового органу для нарахування розміру земельного податку.

Верховний Суд керувався положеннями статті 377 ЦК України, яка визначає, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

До того ж Суд врахував, що згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

На підставі зазначеного, Верховний Суд дійшов висновку, що земельна ділянка може бути об`єктом права власності або користування за умови її формування у встановленому порядку з визначенням меж та присвоєнням кадастрового номеру. Виключення становлять ті земельні ділянки, право власності або користування на які виникло до 2004 року; останні вважаються сформованими як об`єкт цивільних прав незалежно від присвоєння кадастрового номера. При цьому право власності або користування на земельну ділянку, розташовану під об`єктом нерухомого майна, переходить разом із переходом права власності на відповідний об`єкт.

На підставі аналізу статей 182 та 334 ЦК України та положень частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Суд дійшов висновку, що обов`язок платника податку сплачувати плату за землю покладається на власників та землекористувачів з дня виникнення у них права власності або користування земельною ділянкою. Тобто, фізична особа – власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, якщо інший порядок переходу права власності або користування земельною ділянкою окремо не визначений у договорі або законі.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач є власником нежилого приміщення та, за інформацією із Міського державного кадастру, під вказаною будівлею, для її використання та обслуговування обліковуються дві земельні ділянки зі встановленою площею.

Суди також встановили, що інформація до Державного земельного кадастру про земельні ділянки була внесена на підставі технічної документації з встановлення зовнішніх меж земельних ділянок, розробленої відповідно до чинного станом на 2004 рік законодавства.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що з урахуванням положень пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» вказані земельні ділянки вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру.

Суд також звернув увагу, що пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов'язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.

У свою чергу, відповідно до статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр – це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Аналогічні положення визначені у статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Державний земельний кадастр має забезпечувати необхідною інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи та організації, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю та цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

При цьому Суд врахував, що із позовом у цій справі особа звернулася у вересні 2020 року, тоді як земельну ділянку з присвоєнням їй кадастрового номеру оформила лише у квітні 2021 року, а тому не можна визнавати протиправними дії відповідача щодо формування спірних довідок у 2019-2020 роках.

З урахуванням статті 19 Конституції України та вимог частини другої статті 2 КАС України Суд зазначив, що не можуть бути визнані протиправними дії суб`єкта владних повноважень, який станом на момент їх вчинення використав відомості із офіційних державних реєстрів, керувався положеннями чинного законодавства, а також здійснював такі дії у межах покладених на нього повноважень та у встановленому порядку.

У контексті цієї справи Верховний Суд звернув увагу, що положення частини третьої статті 13 Конституції України (якою передбачено, що власність зобов`язує та не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству) у сукупності з положеннями статей 20 та 26 Закону України «Про землеустрій» (відповідно до яких землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі; замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема землевласники і землекористувачі) означає, що особа, яка набула у власність об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці комунальної власності, зобов`язана була здійснити дії щодо належного оформлення відповідної земельної ділянки, присвоєння їй кадастрового номера та реєстрацію права користування.

Постанова Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №260/3056/20 (адміністративне провадження №К/990/18940/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.