Боржниця посилалася на поліграф як на доказ неотримання нею грошей у позику за наявності розписки, – що вирішив Верховний Суд

Касаційний цивільний суд Верховного Суду 29 листопада 2023 року розглянув справу №589/4601/21, в якій постало питання, чи можливо за допомогою поліграфа спростувати укладення договору позики.

Обставини справи

У листопаді 2021 року А. звернувся до суду з позовом до Б. про стягнення боргу за договором позики. Зазначав, що 19 лютого 2019 року він надав у позику Б. 250 000 доларів США, на підтвердження чого відповідачка власноруч написала боргову розписку та зобов`язалася повернути йому кошти до 1 червня 2019 року.

Просив суд стягнути з Б. заборгованість за договором позики у розмірі 338 184,93 долари США, з яких основна сума боргу – 250 000 доларів США, пеня – 70 000 доларів США, 3% річних від простроченої суми у розмірі 18 184,93 доларів США.

Б. вказала, що грошей вона не отримувала, а вказану розписку вона написала під примусом позивача. Крім того, вважала, що вимоги про стягнення пені заявлені з пропуском строку позовної давності, а від її сплати, як і сплати трьох процентів річних, вона звільняється, оскільки прострочення відбулося у період дії карантину.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області позовні вимоги А. задоволено частково. Стягнуто з Б. на користь А. заборгованість за договором позики у розмірі 250 000 доларів США, 3% річних від простроченої суми у розмірі 18 184,93 дол. США за період з 2 червня 2019 року до 3 листопада 2021 року, а всього 268 184,93 дол. США.  У решті позовних вимог відмовлено.

Також стягнуто судові витрати, які складаються з судового збору - 11 350,00 грн та з витрат на професійну правничу допомогу - 30 490,00 грн, а всього - 41 840,00 грн.

Додатковим рішенням заяву А. щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у цій цивільній справі задоволено частково. Стягнуто з Б. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 792,33 грн.

Також додатковим рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 22 травня 2023 року заяву Б. про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу та витрат за проведення психологічної експертизи у цій цивільній справі задоволено частково.

Стягнуто з А. на користь Б. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 485,50 грн та витрати за проведення психологічної експертизи у розмірі 3 105 грн. Судові витрати, понесені відповідачкою у суді першої інстанції, відшкодовані пропорційно до розміру вимог позивача, у задоволенні яких було відмовлено.

Постановою Сумського апеляційного суду від 5 вересня 2023 року апеляційну скаргу Б. задоволено частково.

Рішення Шосткинського міськрайонного суду від 8 травня 2023 року в частині вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат та додаткове рішення від 22 травня 2023 року, ухвалене за заявою А. про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання витрат на професійну правничу допомогу, змінено.

Стягнуто з Б. на користь А. 23 790,38 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, та 9 000,69 грн судового збору. В іншій частині рішення Шосткинського міськрайонного суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат, понесених А., зокрема зазначивши про не урахування необхідності пропорційного відшкодування суми сплаченого судового збору, а також принципів реальності, необхідності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, ступеня складності справи, а також часу, витраченого адвокатом на надання послуг.

Б. подала касаційну скаргу, яка обґрунтована посиланням на те, що судами попередніх інстанцій не були враховані належні, на думку заявниці, докази того, що грошові кошти у розмірі 250 000 дол. США вона не отримувала, а саме висновок за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа від 10 серпня 2022 року. Вважає, що суди попередніх інстанцій неналежним чином дослідили зміст розписки від 19 лютого 2019 року, не звернули уваги на відсутність у ній відомостей про передачу позивачем грошових коштів.

В розписці йдеться про наступне. «Я, Б, паспорт серія, виданий 13 вересня 2011 року, взяла в борг суму коштів в розмірі 250 000 дол. США у А., паспорт серія, виданий 1 листопада 1996 року. Зобов`язуюсь повернути повністю суму в розмірі 250 000 дол. США до 1 червня 2019 року. У випадку не повернення грошових коштів в установлений строк нараховується пеня в розмірі 1% від суми боргу за кожний прострочений місяць».

Згідно з висновком за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа у цивільній справі №589/4601/21 від 10 серпня 2022 року, у Б. виявлено реакції: які свідчать, про те, що Б. не отримувала грошові кошти у розмірі 250 000 дол. США від А. за розпискою від 19 лютого 2019 року; які свідчать, про те, що Б. отримала від А. за весь період відносин не більше 2 000 дол. США; які свідчать, про те, що Б. написала розписку за вимогою А.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів ВС дійшла наступних висновків.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК свідчить, що по своїй суті розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (зокрема, постанова Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц).

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Встановивши, що Б. на підтвердження факту отримання від А. у борг грошових коштів у розмірі 250 000 дол. США написала власноручно розписку, у якій зобов`язалася повернути отриману у позику суму коштів до 1 червня 2019 року, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що між сторонами спору виникли правовідносини, які ґрунтуються на договорі позики. З огляду на дійсність такого договору, не оспорення сторонами його умов у встановленому законом порядку, а також враховуючи встановлений судами попередніх інстанцій факт невиконання відповідачкою своїх обов`язків з повернення грошових коштів у встановлений договором строк, висновки судів щодо наявності підстав для стягнення суми неповернутого боргу є законними, обґрунтованим та справедливими.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано відхилив доводи відповідачки щодо неотримання нею усієї суми боргу, належно оцінивши зміст розписки, підтвердження позичальницею факту отримання грошових коштів саме у борг у сумі 250 000 дол. США від позивача, а також взяття на себе зобов`язання з повернення таких коштів у визначений сторонами строк. Наданий відповідачкою висновок за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа від 10 серпня 2022 року суди попередніх інстанцій правильно вважали недостатнім доказом на спростування факту відсутності між сторонами позикових зобов'язань за розпискою від 19 лютого 2019 року.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17, який наведений заявницею як підстава для касаційного оскарження, при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати: достатність поданих експертові об`єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили та оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивовано в судовому рішенні.

Частинами першою та другою статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 89 ЦПК України.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку поданим сторонами доказів у їх сукупності та з урахуванням правильно встановленої правової природи спірних правовідносин дійшли обґрунтованого висновку, що наданий відповідачкою висновок за результатами проведення психологічної експертизи із застосуванням поліграфа від 10 серпня 2022 року не спростовує як факт отримання позичальницею коштів, так і наявності утвореної заборгованості у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором позики.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17,від 24 травня 2023 року у справі № 759/17745/18.

В частині доводів касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для нарахування трьох процентів річних на підставі положень статті 625 ЦК України, колегія суддів зауважує наступне.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що передбачені пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підстави звільнення позичальника від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення, у разі прострочення у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, не стосуються сум, які підлягають нарахуванню на підставі статті 625 ЦК України.

Звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, передбачене положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та стосується лише періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення. Водночас, у справі, яка переглядається в касаційному порядку, три проценти річних нараховані на підставі статті 625 ЦК України за період з 2 червня 2019 року по 03 листопада 2021 року. Розмір таких нарахувань заявницею не оспорюється.

З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій правильно визначились із характером спірних правовідносин, встановили обставини справи та надали належну правову оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності та дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог А.

Посилання касаційної скарги на відсутність правових підстав для втручання у договірні відносини між адвокатом та клієнтом в частині визначення гонорару та зменшення понесених нею витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, є необґрунтованими.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04, § 268).

Колегія суддів зауважує, що заявлений до відшкодування відповідачкою розмір судових витрат на професійну правничу допомогу був зменшений судом першої інстанції не у зв`язку з необґрунтованістю його розміру, а згідно з правилами розподілу судових витрат, визначених у частині другій статті 141 ЦПК України, пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено (пункт 2 частини другої статті 141 ЦПК України). Водночас, судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені позивачем у суді першої інстанції, були обґрунтовано зменшені судом апеляційної інстанції, з урахуванням доводів заяви відповідачки. Касаційна скарга не містить обґрунтувань щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при визначенні розміру таких витрат.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та наданої правової оцінки доказам у їх сукупності, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційні скарзі.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.