Верховний Суд розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом судді у відставці до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) про визнання протиправною відмови відповідача у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, та зобов`язання ВССУ видати позивачу таку довідку.
Обставини справи
Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили, виходячи зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року у справі № 2-рп/2020, а також враховуючи, що встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. На цій підставі, суди дійшли висновку, що з 19 лютого 2020 року у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, а тому довідку про суддівську винагороду для обчислення і перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має видати позивачу відповідач, оскільки останній, на час розгляду цієї справи, не ліквідований, так як процедура ліквідації триває, а чинним законодавством не визначений правонаступник.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд не погодився з наведеними висновками судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу ВССУ задовольнив частково, оскаржувані рішення судів скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, а саме: визнав відмову ВССУ у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці протиправною та зобов`язав ВССУ видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду, на підставі положень статей 135, 142 Закону № 1402-VIII.
Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені пунктами 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Положеннями пункту 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Виходячи зі змісту положень пунктів 24 та 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, Суд встановив, що на момент звільнення позивача у відставку розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.
Проте Рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), в якому Суд вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності судді.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці й жоден інший закон не регулює це питання, в тому числі й Закон № 2453-VI; з 19 лютого 2020 року правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюються виключно Законом № 1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.
Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує суддя, що здійснює повноваження. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус судді та гарантії його незалежності.
Згідно із частиною другою статті 31 Закону № 2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
Для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
Отже, як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.
Суд також врахував, що відповідно до частини четвертої статті 6 КАС України, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок: враховуючи, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ мав статус спеціалізованого суду, а також з огляду на положення частини першої статті 126 Конституції України, згідно з якою незалежність судді гарантуються Конституцією і законами України, суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставці для перерахунку його пенсії, за чинного законодавчого регулювання, повинна, за аналогією, визначатись з урахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Постанова Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 640/10671/22 (адміністративне провадження № К/990/12452/23).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.