В контексті дослідження питання провокації хабаря важливо встановити, чи мали до проведення спеціальної операції органи розслідування надійну інформацію щодо злочинної діяльності особи, щодо якої проводиться така операція. Надійність інформації має оцінювати виходячи з сукупності факторів, у тому числі надійності інформатора, підтвердження повідомлення інформатора іншими обставинами, встановленими з незалежних джерел тощо.
Також в контексті доводів про провокацію важливо встановити, чи діяла особа, стосовно якої захист стверджує про провокацію, до певного часу за власною ініціативою чи під контролем і в співпраці з органом розслідування.
Про це зазначила Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові по справі №991/722/21 від 21 листопада 2023 року.
Обставини справи
Оскарженим вироком екс-генерального директора Державного спеціалізованого підприємства засуджено за частиною 4 статті 369 Кримінального кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією всього майна, крім квартири.
Суд визнав доведеним, що у березні 2020 року засуджений запропонував на той час голові Державного агентства з управління зоною відчуження (ДАЗВ), неправомірну вигоду за призначення йому премій за 4 квартал 2019 року і за підсумками роботи за 2019 рік, а у квітні 2020 року передав їй неправомірну вигоду в розмірі 210 000 грн.
Дії засудженого суд кваліфікував як пропозицію надання та надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, за вчинення такою особою в інтересах того, хто пропонує та надає таку вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища.
Позиція адвокатів
Захист вважав, що в цій справі була провокація з боку НАБУ за допомоги їх агента – на той час голови ДАЗВ. В обґрунтування цього захист посилається на кілька доводів:
У той же час сторона захисту була позбавлена можливості доводити провокацію, оскільки їй не був забезпечений доступ до результатів безперервного спостереження в кабінеті екс-голови ДАЗВ і до листування у месенджерах, внаслідок того, що сторона обвинувачення не забезпечила збереження цього листування на телефоні екс-голови ДАЗВ, повернувши їй телефон після того, як зробила вибірку лише необхідних для обвинувачення фрагментів; некваліфікованими або навмисними діями знищила це листування на телефоні засудженого, а суд відмовив у призначенні технічної експертизи телефону засудженого для відновлення інформації.
Також не було доступу до документів в розпорядженні СБУ, які передували рапорту від 10 березня 2020 року і до документів в розпорядженні НАБУ, зокрема, до журналів реєстрації відвідувачів приміщення НАБУ.
Суд також порушив презумпцію невинуватості засудженого, оскільки умовою перевірки заяв про провокацію вважав визнання засудженим інкримінованих дій.
Стороні захисту не було забезпечено можливості дослідити записи, зроблені під час НСРД, і представити їх належним чином під час судового розгляду, оскільки формат цих записів не дозволяв їх відтворення за допомогою програмного забезпечення, доступного стороні захисту і суду.
Оцінка Верховного Суду
Касаційний кримінальний суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Щодо перевірки заяви про провокацію
Чи була заява про провокацію небезпідставною
Суд відзначає, що сторона захисту послідовно стверджувала, що засуджений був спровокований вести розмови про передачу хабаря поведінкою екс-голови ДАЗВ, яка діяла під контролем органу розслідування. Захист послався на ряд обставин, які, на його думку, свідчать, що вона створила ситуацію, яка провокувала засудженого до вчинення злочину, який він не мав наміру вчиняти і не вчинив би без провокації.
Щодо відсутності наміру вчинити злочин захист зазначав, що премія, за виплату якої засуджений, за версією обвинувачення, запропонував хабар, була передбачена його контрактом. Виконання умов контракту засудженим було підтверджено контрагентом, і сторона обвинувачення не стверджувала, що засудженим не були виконані умови контракту. Така ситуація не давала засудженому підстав для сумніву у тому, що контрагент також виконає свої зобов`язання за контрактом. Виплата премій іншим особам за схожими контрактами доводила обґрунтованість його очікувань. За таких обставин виникнення в засудженого мотиву запропонувати хабар, щоб отримати виплату, на яку він мав ніким не оспорюване право, вимагало переконливих доказів.
Щодо провокативної поведінки екс-голови ДАЗВ захист посилався на її повідомлення засудженому, що «більше такі премії, які виплачувались раніше, не будуть призначатись», на її постійні нарікання на великі розміри премій і впевненість, що особи, які їх отримували, «ділилися» з керівництвом, висловлені під час розмов з засудженим, а також на те, що вона змінила склад комісії, яка визначала розмір премії, і очолила її. Захист вважав, що у сукупності така поведінка давала засудженому зрозуміти, що для отримання обумовленої контрактом премії недостатньо виконати умови контракту, а потрібно поділити премію з нею, і тим самим спонукала його до передачі хабаря.
Суд погоджується з тим, що ці та інші обставини, на які посилався захист, prima facie свідчать про те, що у цій справі питання провокації не було відверто необґрунтованим. Тому, як і суди попередніх інстанцій, ВС буде вважати цю справу такою, що піднімає питання провокації злочину і вимагає ретельної перевірки всіх обставин, які важливі для вирішення цього питання.
Чи була здійснена перевірка заяви про провокацію
ЄСПЛ, на практику якого посилалися і суди попередніх інстанцій, вважає, що коли обвинувачений небезпідставно заявляє, що органи розслідування створили ситуацію, яка спровокувала вчинення ним злочину, суди мають щонайменше вдатися до ретельного вивчення питання, чи не підбурювали органи обвинувачення до вчинення злочину. Для цього вони мають дослідити, зокрема, підстави, чому операція була розпочата, у тому числі, чи були об`єктивні підозри щодо причетності обвинуваченого до кримінальної діяльності або його схильності вчинити злочин, ступінь залученості поліції до злочину та характер будь-якого підбурювання або тиску, якому був підданий обвинувачений та інші обставини. Обвинувачений має отримати можливість доводити свою позиції відносно кожного з пунктів, важливих в цьому аспекті.
Також ЄСПЛ зазначав, що право на справедливий судовий розгляд включає право на відкриття всіх важливих доказів, що перебувають у володінні сторони обвинувачення, як на користь, так і проти обвинуваченого. Хоча ЄСПЛ визнавав, що можуть існувати обмеження на це право, якщо вони суворо необхідні у світлі вагомих протилежних (countervailing) суспільних інтересів, - таких як національна безпека, необхідність тримати в секреті методи розслідування або захист фундаментальних прав інших осіб, - однак труднощі, що спричиняються стороні захисту обмеженням його прав, мають бути достатньо збалансовані процедурами, яких додержуються національні органи.
ВС відзначає, що суди попередніх інстанцій не відкинули посилання сторони захисту на провокацію як неприйнятне і провели аналіз відповідних доводів.
У той же час один з доводів сторони захисту в касаційній скарзі зводиться до того, що їй не була забезпечена можливість довести або спростувати факти, які могли б свідчити про провокацію злочину: а саме обставини, які могли дати відповідь на питання, чи була пропозиція надати хабар зроблена засудженим неспровоковано або ця пропозиція, якщо вона була, зроблена у відповідь на явну чи завуальовану вимогу надати хабар.
ВС погоджується, що вирішення цього питання вимагало дослідження широкого кола обставин, для доведення та спростування яких сторони мають отримати якнайширші можливості. Тому Суд розгляне, чи було забезпечено стороні захисту достатні можливості для доведення своєї позиції і спростування позиції обвинувачення.
Суд вже згадував вище вимогу статті 6 Конвенції забезпечити обвинуваченому можливість доводити свою позиції відносно будь-якого аспекту, важливого в контексті заяви про провокацію, і отримати доступ до всіх важливих доказів, що перебувають у володінні сторони обвинувачення. Таке право сторони захисту випливає з вимог статті 6 § 1 Конвенції, яка вимагає, що сторона обвинувачення має відкрити стороні захисту всі істотні докази на користь і проти обвинуваченого, які є в її розпорядженні, а також з положень статті 6 § 3 (b) Конвенції, яка гарантує заявнику «достатній час і можливості для підготовки захисту». Це право також гарантується статтями 22 КПК та 290 КПК.
Одна з обставин, яку оспорювала сторона захисту під час провадження, - це стверджувана стороною обвинувачення зустріч 5 березня 2020 року в кабінеті екс-голови ДАЗВ, під час якої засудженим була висловлена пропозиція надати їй половину обумовленої контрактом премії у якості хабаря за погодження виплати цієї премії. Сторона захисту стверджувала, що зустрічі 5 березня 2020 року насправді не було, а вимога надати хабар була висловлена головою ДАЗВ 18 березня 2020 року під час розмови у кафе.
Також сторона захисту доводила, що екс-голова ДАЗВ діяла під контролем органу розслідування, коли вчиняла дії, які захист вважає провокативними. Для спростування факту зустрічі 5 березня 2020 року сторона захисту вимагала надати їй доступ до ряду матеріалів.
Для того, щоб визначити, чи порушило відсутність доступу право сторони захисту на справедливий суд, Суд має з`ясувати, чи була зустріч 5 березня 2020 року настільки важливою обставиною в контексті обвинувачення, що обмеження можливості її оспорювати порушило права захисту.
Значення факту зустрічі 5 березня 2020 року для справи
Суд зазначає, що від відповіді на питання, чи була пропозиція хабаря з боку засудженого неспровокованою або ця пропозиція була результатом вимоги з боку екс-керівниці ДАЗВ , у вирішальному ступені залежав остаточний висновок про винуватість засудженого.
Факт неспровокованої пропозиції з боку засудженого 5 березня 2020 року підтверджується показаннями екс-голови ДАЗВ. На підтвердження цієї версії сторона обвинувачення надала результати НСРД, на яких зафіксовані розмови засудженого і екс-керівниці 18 березня 2020 року і в інші дати, а також докази передачі ним хабаря.
Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що зі змісту розмови 18 березня 2020, зокрема зі слів «ти просто тоді написав, що там 50 на 50», у сукупності з іншими висловлюваннями засудженого та його керівниці та визнаним судом доведеним факту передачі хабаря 8 квітня 2020 року можна зробити висновок, що до 18 березня 2020 відбулася ще одна розмова, де питання хабаря вже обговорювалося.
Однак Суд не вважає, що цей висновок дає можливість відповісти на ключове питання справи: від кого виходила ініціатива обумовити призначення премії наданням хабаря. Показання екс-голови ДАЗВ є єдиним доказом того, що пропозиція хабаря з боку засудженого не була спровокована відповідною вимогою з її боку.
Суд зазначає, що подальші події, на які посилаються суди попередніх інстанцій події, включаючи інкриміновану передачу хабаря, узгоджуються як з версією екс-голови, так і з версією засудженого, тому не дають переваги одній з двох протилежних позицій.
Навіть залишаючи осторонь питання достатності єдиного доказу цієї важливої обставини справи, відсутність інших підтверджень цієї обставини перетворює питання достовірності цього свідка і її показань в один з центральних пунктів судового розгляду. Тому докази, що підтверджують або спростовують достовірність цих показань мають важливе значення у цій справі.
За таких обставин захист вправі розраховувати на можливість піддати достовірність цих показань найприскіпливішій перевірці, ставлячи під сумнів правдивість свідка, його здатність правильно сприймати і відтворювати обставини, про які він повідомляє, відповідність таких показань іншим обставинам тощо. Така можливість передбачає не лише можливість сторони захисту надати докази, які вона має в своєму розпорядженні, але й отримати доступ до доказів, які знаходяться у розпорядженні сторони обвинувачення.
Чи були у сторони захисту інші можливості довести обставини, важливі для її позиції
Суд, вирішуючи питання щодо надання доступу до матеріалів, який вимагала сторона захисту, мав також прийняти до уваги, чи існували у сторони захисту інші способи доводити або спростовувати обставини, важливі в контексті її позиції.
Суд відзначає, що сторона обвинувачення представила суду фрагмент обміну повідомленнями у месенджері між засудженим і екс-керівницею ДАЗВ за 25 березня 2020 року, з якого можна зробити висновок про те, що цей месенджер був один з каналів спілкування між ними. Сторона захисту стверджувала, що листування не обмежувалося лише цим фрагментом і містило інформацію, яка у сукупності з іншими обставинами справи доводила підбурювання з боку голови ДАЗВ до розмов, що стосуються отримання нею хабаря від засудженого.
Сторона обвинувачення не надала будь-яких пояснень, чому фіксація переписки обмежилася лише цим фрагментом. Крім того, сторона обвинувачення, не зафіксувавши повну інформацію про це листування, не забезпечила також збереження цієї інформації іншим чином, наприклад, вилучивши цей телефон і убезпечивши його від доступу сторонніх осіб.
Залишаючи осторонь питання достовірності фрагменту спілкування, довільно вирваного з контексту стороною обвинувачення, Суд вважає, що слід було прийняти до уваги також те, що сторона обвинувачення не забезпечила збереження цього ж листування на телефоні засудженого.
Таким чином, своїми діями сторона обвинувачення створила та/або сприяла створенню обставин, через які обмін повідомленнями між засудженим і екс-головою ДАЗВ в повному обсязі став недоступним для сторони захисту.
Суд раніше зазначав, що у випадку неможливості допиту свідка суди мають забезпечити стороні адекватні можливості, які могли б компенсувати невигідне становище, у якому вона опинилась через таке ускладнення. Суд вважає, що цей принцип має також застосовуватися, mutatis mutandis, до інших ситуацій, коли сторона через ті чи інші обставини обмежується у використанні можливостей для з`ясування важливих обставин справи. Наслідки поведінки сторони, яка своїми діями унеможливила або значно ускладнила дослідження важливих доказів судом, має тлумачитися на користь протилежної сторони, щоб не заохочувати сторону до використання таких прийомів (див. наприклад, частину 5 статті 197 КПК).
Тому втрата стороною захисту внаслідок дій сторони обвинувачення можливості представити суду повний обмін повідомленнями безумовно мала бути прийнята до уваги при вирішенні клопотань про доступ до матеріалів.
Доступ до матеріалів у володінні НАБУ
З метою спростувати сам факт зустрічі 5 березня 2020 року, а також зміст розмови під час зустрічі, якщо така була, сторона захисту вимагала доступ матеріалів кримінального провадження № 52020000000000128 від 19 лютого 2020 року (далі – провадження № 128), в рамках якого проводилися НСРД щодо екс-голови ДАЗВ, результати яких згодом і були використані проти засудженого. Зокрема, захист вимагав доступ до записів НСРД, яке проводилося в кабінеті екс-очільниці, оскільки за її словами, саме там засуджений зробив обговорювану пропозицію.
Сторона захисту послалася на те, що це провадження № 128 було розпочато 19 лютого 2020 року за заявою керівниці, де вона стверджувала про отримання нею пропозиції неправомірної вигоди від ряду службових осіб високого рангу. 20 лютого вона була допитана, а вже 24 лютого 2020 року було отримано дозвіл на проведення НСРД.
Захист вважав, що НСРД розпочалося безпосередньо після отримання дозволу слідчого судді і, враховуючи безперервність записів в кабінеті, наявність чи відсутність зустрічі 5 березня 2020 року мала бути зафіксована на цих записах.
Суд першої інстанції ухвалою від 29 червня 2021 року відмовив стороні захисту в такому доступі, пославшись на те, що у провадженні № 128 триває досудове розслідування, а тому доступ до цих матеріалів може визначатися лише слідчим або прокурором.
Суд не вважає, що у контексті забезпечення права на справедливий суд доступ до матеріалів, важливих для перевірки версії про провокацію, може визначатися виключно стороною обвинувачення. Як зазначав ЄСПЛ, процедура, коли сторона обвинувачення сама оцінює важливість прихованої інформації для сторони захисту і порівнює цю важливість із суспільним інтересом у збереженні інформації в секреті, не відповідає вимогам статті 6 § 1 Конвенції. Це завдання слідчого судді або суду збалансувати інтерес у забезпеченні справедливого судочинства з інтересом держави приховати дані незакінченого розслідування і знайти, прийнявши до уваги конкретні доводи сторін, таку форму доступу до матеріалів, яка максимально досягне цього балансу.
У запереченнях на касаційну скаргу сторона обвинувачення оспорює наявність матеріалів, доступ до яких вимагала сторона захисту, і стверджує, що зазвичай негласне документування розпочинається із затримкою, оскільки потребує певних технічних дій і має враховувати завантаженість технічних підрозділів, що залучені до такої діяльності.
Суд не вважає переконливим цей довід. Час і спосіб проведення НСРД визначаються потребами розслідування, і орган розслідування має виходити з того, що особи, які є ціллю НСРД, не будуть чекати вирішення ним логістичних проблем. У клопотанні про надання дозволу на НСРД сторона обвинувачення підкреслювала обережність підозрюваних осіб, тому в Суду немає підстав вважати, що звертаючись з клопотанням до судді, орган розслідування не оцінив і нагальність таких слідчих дій, і наявність ресурсів для їх проведення.
Крім того, як зазначено в ухвалі суду першої інстанції від 29 червня 2021 року, сторона обвинувачення послалася на необхідність збереження в секреті матеріалів незакінченого розслідування. Суд нагадує, що матеріали НСРД, що проводилися в кабінеті екс-голови ДАЗВ починаючи з 10 березня 2020 року, були розкриті захисту і, таким чином, потреби в їх приховуванні не існувало. Посилаючись на цю потребу, сторона обвинувачення тим самим визнала, що крім записів, розкритих стороні захисту, існують також інші записи.
Про можливу наявність спірних записів свідчить і ухвала слідчого судді у провадженні № 128 від 18 серпня 2020 року, де на обґрунтування клопотання про продовження строку розслідування сторона обвинувачення послалась на допит екс-очільниці та результати НСРД, що здійснювалися в лютому-травні 2020 року на підставі ухвали слідчого судді від 24 лютого 2020 року.
Крім того, ВС зазначає, що цей довід не заявлявся стороною обвинувачення під час розгляду питання судом першої інстанції і, таким чином, не приймався ним до уваги.
На підставі викладеного Суд вважає, що відмовляючи у наданні доступу стороні захисту до запитуваних нею матеріалів суд не забезпечив належний баланс між потребами справедливого судового розгляду в цій справі і інтересами сторони обвинувачення зберегти в секреті відповідні відомості.
Доступ до матеріалів у володінні СБУ
Сторона захисту вимагала також доступу до деяких відомостей, що перебувають у розпорядженні СБУ і стосуються інформації, на підставі якої було складено рапорт від 10 березня 2020 року, інформація з якого була направлена до НАБУ як повідомлення про вчинення злочину, що є предметом цього провадження.
7 лютого 2022 року суд першої інстанції відмовив у наданні такого доступу. Суд вирішив, що «інформація, яка передувала складанню рапорту та могла бути підставою для його складання, а також сам рапорт не має ніякого значення для встановлення важливих обставин у цьому кримінальному провадженні, оскільки на момент його направлення до НАБУ, останнє уже здійснювало досудове розслідування за фактом кримінального правопорушення, про який повідомила екс-голова ДАЗВ у своїй заяві».
Також суд вирішив, що «досліджуватися у цій справі мають виключно обставини поведінки екс-голови ДАЗВ та рішення, дії чи бездіяльність НАБУ в рамках інкримінованого діяння у цьому провадженні». Крім того, суд зазначив «оскільки стороною захисту заявлено про провокацію вчинення кримінального правопорушення, то відсутність такої провокації повинна доводити сторона обвинувачення».
Суд не може погодитися з таким підходом суду першої інстанції до оцінки обґрунтованості клопотання сторони захисту.
Суд першої інстанції в ухвалі звузив предмет дослідження у цій справі, що позначилося і на визначенні належності матеріалів, доступу до яких вимагала сторона захисту. Відповідно до статті 85 КПК, належними є не лише докази, які прямо стосуються предмету доказування, але і докази, що стосуються інших обставин, важливих в контексті конкретного кримінального провадження. Також в контексті забезпечення права на справедливий суд ЄСПЛ зазначав, що релевантними доказами є не лише докази, які мають безпосереднє відношення до фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися прийнятності, достовірності та повноти перших.
Суд першої інстанції встановив, що у розпорядженні СБУ може бути інформація ключову подію в цій справі - розмову, під час якої була висловлена пропозиція хабаря. Виходячи з показань працівника СБУ, ця інформація походила від неназваного ним інформатора, що дозволяє припустити наявність незалежного від екс-голови ДАЗВ джерела інформації про ту ж подію. Суд нагадує, що сам факт і зміст розмови 5 березня 2020 року не підтверджується нічим, крім показань екс-голови ДАЗВ. За таких обставин висновок про нерелевантність цієї інформації є необґрунтованим.
Крім того, Суд нагадує, що в контексті дослідження питання провокації важливо також встановити, чи мали до проведення спеціальної операції органи розслідування надійну інформацію щодо злочинної діяльності особи, щодо якої проводиться така операція. Надійність інформації має оцінювати виходячи з сукупності факторів, у тому числі надійності інформатора, підтвердження повідомлення інформатора іншими обставинами, встановленими з незалежних джерел тощо. У справі немає підтверджень того, що НАБУ перевірило надійність повідомлення екс-голови ДАЗВ, тому матеріали, доступ до яких вимагала сторона захисту, могли мати значення для вирішення важливих в контексті цієї справи питань.
Також в контексті доводів про провокацію було важливо встановити, чи діяла екс-очільниця до 10 березня 2020 року за власною ініціативою чи під контролем і в співпраці з органом розслідування. Інформація, на підставі якої було складено рапорт від 10 березня 2020 року могла мати значення для з`ясування і цього питання.
Крім того, як вже зазначав Суд, питання достовірності показань єдиного свідка важливої обставини є безумовно релевантним в контексті цієї справи, і відомості, доступ до яких вимагала сторона захисту, могли мати значення в цьому відношенні.
Таким чином, відомості, які дали підстави працівнику СБУ скласти рапорт про можливе вчинення злочину, є безсумнівно належними в контексті цієї справи, особливо в світлі дослідження обґрунтованості заяви про провокацію.
Суд не вважає, що обов`язок сторони обвинувачення доводити відсутність провокації позбавляє або обмежує сторону захисту в праві на доступ до такої інформації.
Також Суд не вважає переконливими посилання суду на те, що документи, доступ до яких вимагала сторона захисту, містять відомості, що становлять державну таємницю. Володілець цієї інформації не заявляв про таємність цих документів, тому висновок суду про їх таємність не ґрунтується на встановлених фактах. Посилання суду на відповідні положення закону «Про державну таємницю» не можуть довести факт таємності цих документів, оскільки визначають лише, яка інформація може бути віднесена до державної таємниці рішенням відповідних посадових осіб.
Суд, відмовляючи стороні захисту у доступі до таких відомостей, також послався на те, що більшість з обставин, заради доведення сторона вимагала доступу до матеріалів, можуть бути встановлені шляхом дослідження інших документів. Суд не бачить у матеріалах провадження будь-яких документів, дослідження яких могло б допомогти з`ясувати питання, заради яких сторона захисту вимагала доступу. Не міститься аналізу таких документів і у вироку.
Навіть за умови, якщо частина інформації належить до державної таємниці, вирішуючи питання доступу до таких відомостей, суд має можливість визначити таку форму і спосіб доступу до інформації, яка краще забезпечить баланс інтересів сторони захисту і інтересів суспільства, ніж повна відмова у такому доступі.
Тому Суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення про відмову у доступі до матеріалів, якого вимагала сторона захисту, без достатнього обґрунтування.
Отже, Верховний Суд вважає, що хоча суди попередніх інстанцій здійснили аналіз того, чи не були дії засудженого зумовлені провокацією, цей аналіз ґрунтується на відомостях, отриманих в умовах, коли стороні захисту не були надані адекватні можливості доводити важливі обставини в контексті цього питання.
Суд зазначає, що питання щодо обмеження сторони захисту у доступі до важливої інформації піднімалися нею в апеляційних скаргах. З мотивів, викладених вище, Верховний Суд не може погодитися з висновком апеляційного суду про те, сторона захисту не обґрунтувала свої клопотання про надання такого доступу. Тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.
Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, детально перевірити доводи апеляційних скарг сторони захисту, і вирішити питання про доведеність обставин, важливих в контексті цієї справи, зважаючи, у тому числі, вимогами стаття 17 КПК.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.