До Верховного Суду звернулося Товариство із касаційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, які відмовили в задоволенні заяви Товариства про перегляд судового рішення за виключними обставинами та залишили судове рішення, яким вирішено справу по суті, у силі.
Заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами була мотивована тим, що підставою для відмови у задоволенні позову стало застосування судами норми підпункту «а» пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV.
Разом з тим, Конституційний Суд України рішенням від 16 листопада 2022 року №9-р(ІІ)/2022 у справі №3-270/2019(6302/19) визнав таким, що є неконституційним, припис пункту 1 ч. 7 статті 37 Закону №1952-IV в редакції Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення механізму протидії рейдерству» від 12 травня 2022 року №2255-ІХ, а саме «скасування рішення державного реєстратора».
Відмовляючи у задоволені заяви Товариства про перегляд судового рішення за виключними обставинами, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що наявність рішення КСУ не змінює правового регулювання спірних правовідносин, що виникли до цього, та не доводить факту допущення судами помилки під час вирішення спору.
Верховний Суд погодився з таким висновком судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволені касаційної скарги Товариства, виходячи з такого.
При вирішенні питання дії в часі рішення КСУ, яким встановлено неконституційність положень закону, застосованих судом при вирішенні справи, за заявою особи, за конституційною скаргою якої КСУ і визнав неконституційною норму закону, Суд врахував основоположні норми Основного Закону України.
Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є рівні у своїй правах.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться також і у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Положення будь-якого закону однаковою мірою стосується всіх осіб, що були та/або є учасниками відмовних правовідносин в один і той самий період часу, якщо законом не передбачено інше, що повною мірою відповідає конституційному принципу рівності. Законом, як правило, не передбачаються жодні винятки для осіб, які звертаються до суду загальної юрисдикції або КСУ з відповідними позовами або конституційними скаргами.
Зазначений підхід відповідає основним складовим верховенства права, зокрема, таким як рівність, справедливість, правова визначеність та обов’язковість виконання судового рішення.
Суд також врахував, що частина третя статті 152 Конституції України гарантує відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
З огляду на вищевикладені висновки, Суд вказав на необґрунтованість доводів касаційної скарги про те, що рішення КСУ мають зворотну дію в часі.
У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, відповідно до якого в Україні презюмується конституційність та обов’язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципу розподілу влади. Визнана Конституційним Судом України неконституційною норма закону втрачає чинність лише з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні Конституційного Суду України). Вказане свідчить про те, що рішення Конституційного Суду України мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)), гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу влади, стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні та неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб`єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення. Аналогічні підходи стосовно темпоральних меж чинності положень нормативно-правового акта визначені у частині другій статті 265 КАС України, відповідно до якої нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №160/19656/21 (адміністративне провадження №К/990/18083/23).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.