Чи можна стягнути з посадовців вартість необґрунтованих активів у дохід держави солідарно, — позиція Верховного Суду

Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Якщо необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами, тобто, має місце множинність осіб, їх вартість стягується в дохід держави у визначених частках. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 4 жовтня 2023 року по справі №991/2396/22.

Історія справи

У липні 2022 року держава в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури звернулася із позовом до відповідачів, які обіймали керівні посади в органах Державної податкової служби, про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів.

Відповідачами в цій справи виступав А., який з вересня 2019 року працював на посаді заступника начальника Східного управління ГУ ДПС у Харківській області, з лютого 2021 року обіймав посаду в Центральному міжрегіональному управлінні Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, та Б., яка з 15 січня 2020 року призначена на посаду заступника начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слобожанського управління ГУ ДПС у Харківській області.

Як зазначено в рішенні суду, відповідно до актових записів в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян Б. є рідною сестрою А.

НАЗК листом від 26 жовтня 2021 року порушено перед САП питання щодо звернення із позовом про визнання необґрунтованими активів у виді житлового будинку, загальною площею 187,7 кв м, вартістю на день набуття 1 686 800 грн та земельної ділянки, вартістю на день набуття 683 882,32 грн, набутих Б., і їх стягнення в дохід держави.

За результатами збору доказів встановлено, що зазначені активи набуто Б. за дорученням А., який опосередковано вчиняв із такими активами дії, тотожні за змістом праву розпорядження ними.

Позивач стверджував, що зв`язок активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та набуття їх у власність Б. здійснено за дорученням А., який міг прямо чи опосередковано вчиняти щодо житлового будинку та земельної ділянки дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, що підтверджується наступними обставинами.

Зокрема 21 травня 2020 року між Б. та В., від імені якого на підставі довіреності від 24 січня 2020 року діяв Г., укладено договір позики грошових коштів на 13 днів, за умовами якого Б. передала у власність В. грошові кошти у сумі 5 358 000 грн, що на момент підписання договору було еквівалентно 200 000 доларів США.

22 травня 2020 року між Б. та В., від імені якого на підставі довіреності від 24 січня 2020 року діяв Г., укладено іпотечний договір, відповідно до якого з метою забезпечення виконання зобов`язання за договором позики від 21 травня 2020 року іпотекодавець В. передав в іпотеку житловий будинок. Також між укладено іпотечний договір, за яким в іпотеку передано земельну ділянку.

Згодом Б. направила В. вимоги щодо виконання зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечних договорів.

Надалі укладено договори про задоволення вимог іпотекодержателя та звернено стягнення на предмети іпотеки – житловий будинок та земельну ділянку.

САП вказувало, що у відповідачів були відсутні кошти від законних доходів у сумі 5 358 000 грн в еквіваленті 200 000 доларів США для їх передачі у позику. Договір позики слугував лише формальною підставою для подальшого отримання житлового будинку та земельної ділянки за дорученням А.

Також САП зазначало, що набуті активи є необґрунтованими. У щорічній декларації за 2020 рік зазначено загальний дохід у розмірі 174 742 грн. Згідно з довідкою про нарахування заробітної плати фактично отримані законні доходи Б. у вигляді заробітної плати за період з січня по травень 2020 (дати укладання договору позики) не могли перевищувати 55 727 грн. Проведеним аналізом виписок за рахунками, що відкриті в ПАТ «КБ «Приватбанк» на ім`я Б., встановлено, що за період з 1 січня 2020 року по 21 травня 2020 року її безготівкові витрати (перекази) становили 71 488,58 грн. Перевищення витрат над доходами свідчить, що вона не мала можливості та відповідних коштів для передачі їх у позику В. та подальшого набуття права власності на активи.

Також САП вказало, що наявність у А. або членів його родини грошових коштів у розмірі 5 358 000 грн в еквіваленті 200 000 доларів США викликають обґрунтовані сумніви. У декларації за 2020 рік зазначено загальний річний дохід у розмірі 219 310 грн. Інші члени родини дохід у вказаному періоді не отримували. У розділі «Грошові активи» відсутні грошові активи. Згідно з відомостями ДФС України доходи останнього за період з січня по травень 2020 року (дати укладання договору позики) не могли перевищувати 107 378,76 грн, за вирахуванням податків - 88 050,59 грн.

Отже, держава в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури просила:

• визнати необґрунтованими активи вартістю 2 370 682,32 грн, а саме: житловий будинок і земельну ділянку;
• стягнути з А. та Б. у дохід держави вартість необґрунтованих активів, а саме: грошові кошти у розмірі 2 370 682,32 грн як вартість на день набуття житлового будинку та земельної ділянки.

Рішенням Вищого антикорупційного суду від 18 жовтня 2022 року задоволено позов САП. Постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 травня 2023 року апеляційну скаргу Б. залишено без задоволення, а рішення ВАКС без змін.

Б. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вищого антикорупційного суду та постанову АП ВАКС.

Позиція Верховного Суду

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Якщо необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто має місце множинність осіб), їх вартість стягується в дохід держави у визначених частках.

У справі, що розглядалася, прокурор САП звернувся до суду із позовом про визнання необґрунтованими активів відповідачів у вигляді житлового будинку і земельної ділянки та стягнення їх у дохід держави.

За обставинами справи, відповідачі обіймали керівні посади в органах Державної податкової служби України. Відповідачка уклала договір позики з особою, яка передала їй в іпотеку будинок і земельну ділянку. Через деякий час шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки вона набула у власність житловий будинок та земельну ділянку, які згодом продала.

Прокурор вказував на те, що зазначені активи відповідачка набула в інтересах співвідповідача (брата), який мав можливість вчиняти дії, тотожні праву розпорядження (безпосередньо спілкувався з боржником, передавав йому письмові вимоги щодо переходу права власності на предмет іпотеки, вчиняв інші дії для набуття активів, залучав рієлторів для пошуку покупців). Це вказує на причетність відповідача до майна. Водночас на момент підписання договору позики відповідачі, згідно з їхніми деклараціями про доходи, не володіли достатніми коштами. І взагалі вони не надавали реальних грошей у позику, тобто при набутті активів відповідачі не використали законних доходів.

Розглянувши касаційну скаргу, КЦС ВС зауважив, що у світовій практиці сформувалося два види конфіскації: проти особи (особиста конфіскація, in personam); проти речі (речова конфіскація, in rem). Традиційно конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому, яке кваліфікується як кримінальне), а in rem – у цивільному.

Касаційний суд зауважує, що українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим:

• виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в: ЦК; ЦПК; Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності;
• характеризується суб`єктами, до яких може бути пред`явлений позов про визнання активів необґрунтованими, є публічні особи та «пов`язані» з ними особи (частина четверта статті 290 ЦПК). Тобто правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб`єктів така конструкція нехарактерна і невластива;
• законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України).

Усталеним як в доктрині приватного права так і практиці касаційного суду є те, що при існуванні множинності осіб у зобов`язанні виникає часткове зобов`язання. Тому кредитор у частковому зобов`язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов`язок у рівній частці. Натомість солідарне (від лат. solidus - цілий, увесь) зобов`язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Законодавець окремо не врегулював ті випадки, за яких необґрунтовані активи набуваються двома або більше особами (тобто має місце множинність осіб). Стаття 541 ЦК України, за відсутності окремого правового регулювання, поширюється на стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів. Законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів.

У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов’язаний навести в позові фактичні дані, які підтверджують зв’язок активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їх необґрунтованість, тобто наявність визначеної ч. 2 ст. 290 цього Кодексу різниці між вартістю таких активів і законними доходами такої особи. У разі визнання судом достатньої доведеності зазначених фактів на підставі поданих позивачем доказів спростування необґрунтованості активів покладається на відповідача (абз. 2 ч. 2 ст. 81 ЦПК України).

У цій справі суди встановили зв’язок активів з відповідачами. Також встановлено, що відповідачі не надавали коштів у позику за договором, що став підставою для набуття активів у власність відповідачкою, тобто при набутті активів відповідачі не використали законних доходів. Тому обґрунтованим є висновок судів, що різниця між вартістю активів і законними доходами не може бути застосована.

Встановивши, що спірні активи вибули з володіння відповідачів, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що на відповідачів покладається обов’язок сплатити їх вартість.

Водночас суди не звернули уваги на те, що законом не встановлено випадків виникнення солідарного зобов’язання для стягнення необґрунтованих активів у дохід держави чи вартості таких активів.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок про солідарне стягнення з відповідачів у дохід держави вартості необґрунтованих активів. Тому оскаржене рішення суду першої інстанції, яке в цій частині залишене без змін апеляційним судом, належить змінити в резолютивній частині, суд має вказати про стягнення із відповідачів у дохід держави вартості необґрунтованих активів у частках.

Отже, ВС рішення Вищого антикорупційного суду, залишене без змін постановою АП ВАКС, змінив у резолютивній частині, визначивши, що з А. у дохід держави слід стягнути вартість необґрунтованих активів у сумі 1 185 341,16 грн, і з Б. - у сумі 1 185 341,16 грн».

В іншій частині рішення Вищого антикорупційного суду та постанову АП ВАКС залишив без змін.

Прикметно, що в цій справі суд касаційної інстанції відхилив доводи касаційної скарги про те, що переписка у месенджері «WhatsApp» не відповідає критеріям достовірності доказів, а також вимогам щодо визначення доказів, оскільки не підпадає під поняття ні письмового, ні електронного доказу згідно статті 76 ЦПК України.

Як зазначив ВС, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини перша, друга статті 76 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21 зазначено, що: «паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України)».

Апеляційний суд встановив, що у судовому засіданні 27 вересня 2022 року під час отримання пояснень від свідка судом та сторонами було оглянуто його мобільний телефон, а саме листування останнього з відповідачем в месенджері «WhatsApp», яке було долучено прокурором в паперовому вигляді. Згідно інформації з журналу судового засідання від 27 вересня 2022 року за результатами огляду вказаного телефону ані в колегії суддів, ані в представника позивача, ані у представника відповідача не виникло питань щодо справжності таких повідомлень та відсутності ознак їх виправлення. Жодною зі сторін не було заявлено клопотання про призначення експертизи з метою перевірки вказаного листування на предмет видалення, зміни повідомлень, встановлення дати їх відправлення і т. д. ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції, тоді як згідно статті 105 ЦПК України така експертиза не передбачена як обов`язкова.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність порушень щодо дослідження переписки в месенджері «WhatsApp», яка у сукупності з іншими доказами свідчить про їх спілкування щодо продажу активів, відносно яких вирішувалось питання про їх необґрунтованість.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.