Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Громадської організації до Виконавчого комітету міської ради про визнання протиправними та нечинними рішень.
Суть спірних правовідносин у цій справі полягала у тому, що Виконком своїми рішеннями затвердив порядок визначення коефіцієнтів та самі коефіцієнти для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у населеному пункті, а також тарифи на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів. Вважаючи, що ці рішення Виконкому мають ознаки регуляторних актів, ГО звернулася до суду про визнання їх протиправними та нечинними з підстави недотримання під час їх прийняття процедури, встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» для регуляторних актів.
Суд першої інстанції відмовив у задоволені позову, дійшовши висновку про те, що ознаки регуляторного акта має лише рішення Виконкому про затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, яке прийнято із дотриманням встановленої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» процедури.
Однак, стосовно рішень відповідача, якими затверджено порядок визначення коефіцієнтів та самі коефіцієнти для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у населеному пункті суд першої інстанції вказав, що такі рішення не мають ознак регуляторного акта, зокрема такої обов`язкової ознаки, як неодноразове застосовування, оскільки ці рішення вичерпують свою дію з моменту здійснення розрахунку або після їх виконання уповноваженим суб`єктом.
Постановою суду апеляційної інстанції скаргу ГО задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи таку постанову, виходив з того, що спірні рішення Виконкому відповідають ознакам регуляторного акта; оскільки чинним законодавством передбачено спеціальний порядок підготовки, опрацювання, оцінки та оприлюднення регуляторного акта, то недотримання такого порядку є підставою для визнання спірних рішень протиправними та їх скасування.
Проте Верховний Суд підтримав висновки суду першої інстанції, задовольнивши касаційну скаргу Виконкому, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції та залишивши у силі рішення суду першої інстанції.
На підставі аналізу положень статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Суд дійшов висновку, що регуляторним актом може визнаватись як нормативно-правовий акт, так й інший офіційний письмовий документ суб`єкта владних повноважень, який відповідає сукупності певних ознак, зокрема таких як: 1) прийняття уповноваженим на це регуляторним органом; 2) встановлення, зміна чи скасування норм права (застосовуються неодноразово та щодо невизначеного кола осіб). Особливу увагу при визначенні акта регуляторним слід звертати на відносини, що є предметом регулювання цього акта, та його вплив на ці відносини.
Лише за сукупної наявності всіх зазначених характеристик, відповідний акт є регуляторним та при його прийнятті уповноважений регуляторний орган повинен дотримуватись процедури, що встановлена Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Суд також звернув увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 року № 258 затверджено Порядок формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів» (далі - Порядок № 258).
Пунктами 3, 4, 5 та 6 Порядку № 258 передбачено, що тарифні послуги визначаються окремо для відведених і спеціально обладнаних майданчик: відношення річної вартості послуг до річного обсягу їх надання з урахуванням коефіцієнта завантаженості майданчика та коефіцієнтів, що встановлюються органами місцевого самоврядування для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі.
На підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, Верховний Суд зробив висновок, що у спірному рішенні Виконкому, яким затверджено порядок визначення коефіцієнтів (за формулами), містяться приписи, спрямовані на виконання конкретними суб`єктами, а саме - робочою групою, що утворюється Департаментом транспорту та транспортної інфраструктури міськради, а тому це рішення не має такої обов`язкової ознаки для віднесення його до регуляторного акта, як неодноразове застосовування, оскільки фактично вичерпує свою дію з моменту здійснення такого розрахунку.
Щодо рішення Виконкому, яким затверджено коефіцієнти для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у населеному пункті, Суд зауважив, що це рішення було прийнято на виконання Порядку № 258, протоколу засідання Робочої групи з питань визначення коефіцієнтів для досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті та є лише розрахунком коефіцієнтів.
Водночас, судами попередніх інстанцій було встановлено, що під час розробки та прийняття рішення Виконкому про затвердження тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, яке є регуляторним актом, відповідачем було дотримано встановленої процедури, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Суд апеляційної інстанції неправильно визначив правову природу спірних рішень Виконкому Дніпровської МР від 13 квітня 2021 року № 342 та від 20 квітня 2021 року № 410 , а тому помилково відніс їх до регуляторних актів, оскільки не врахував, що такі рішення, хоча і прийняті регуляторним органом, проте не володіють усією сукупністю ознак регуляторного акта, зокрема: не поширюють свою дію на необмежене коло осіб з огляду на те, що адресовані конкретно визначеним суб’єктам, на яких покладено завдання щодо їх реалізації; не є актами неодноразового застосування у зв’язку з тим, що вичерпують свою дію після затвердження відповідних тарифів.
У цій справі Суд також врахував, що метою розробки та прийняття спірних рішень Виконкому було застосування диференційованого підходу до визначення вартості послуг паркування транспортних засобів в залежності від паркувальної зони, що характеризується рівнем наближеності до центральної частини міста та розташування у межах такої зони об`єктів торгівельної, культурної, ділової інфраструктури, що формують попит на паркувальні послуги, а також з метою забезпечення ефективного функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів у місті, досягнення оптимального завантаження вулично-дорожньої мережі у місті, зокрема розвантаження центральної частини міста.
На підставі вищезазначеного Верховний Суд сформулював правовий висновок стосовно способу застосування положень статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у сукупності з положеннями статей 28 та 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого для віднесення акта до регуляторного не достатньо, щоб він був прийнятий регуляторним органом; акт може бути віднесено до регуляторних лише за умови, що він відповідає усім ознакам, визначеним у статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у сукупності, а саме: 1) якщо стосується невизначеного кола осіб; 2) встановлює, змінює або скасовує норми права щодо регулювання господарських відносин, адміністративних відносин між регуляторним органам або іншим органам державної влади та суб`єктами господарювання; 3) приймається на невизначений строк та застосовується неодноразово. Відсутність хоча б однієї з цих ознак унеможливлює віднесення відповідного акта суб`єкта владних повноважень до регуляторного.
Постанова Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 160/3064/22 (адміністративне провадження № К/990/15375/23).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.