Велика Палата вирішила, чи може слугувати доказом факту поставки товару електронне листування у Telegram, Viber чи WhatsApp

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що листування у месенджерах дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у справі 916/3027/21 (постанова від 21 червня 2023 року).

ВП ВС підкреслила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів), які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

При цьому касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази.

Історія справи

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «К» звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «П» про стягнення 388 323 грн передоплати за договором поставки.

Позов був обґрунтований тим, що між ними було укладено договір поставки у спрощений спосіб, що підтверджується первинними документами (виставленими рахунками та платіжними дорученнями на їх оплату), відповідно до якого відповідач зобов`язався передати у власність позивача товар, а позивач - прийняти та оплатити його. На виконання цього договору позивач здійснив попередню оплату товару (будівельного профілю) на загальну суму 388 323 грн, однак відповідач не здійснив поставку товару та відмовляється в добровільному порядку повернути отримані кошти.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що він фактично здійснив поставку у повному обсязі всього оплаченого позивачем товару, позивач прийняв цей товар та використав у своїх цілях, але при цьому не підписав та не повернув на адресу відповідача видаткові накладні та транспортні накладні за поставлений товар, таким чином намагаючись приховати факт поставки.

Зокрема, 24 травня 2021 року відповідач направив на адресу позивача лист, у якому посилався на те, що свідками здійсненої поставки є багато людей, які можуть підтвердити відповідні обставини, та повторно просив позивача підписати надіслані на його адресу товарно-транспортні та видаткові накладні.

На підтвердження своєї правової позиції щодо здійснення поставки оплаченого позивачем товару у погодженій сторонами кількості, якості та у вказані вище строки відповідач – ТОВ «П» надав суду, серед іншого, роздруківку листування між директором ТОВ «К» та свідком у цій справі, якого директор ТОВ «К» найняв для проведення реконструкції в квартирі у мобільному додатку WhatsApp. Даний свідок, як випливає із матеріалів справи, стверджував, що у квітні 2021 року директор ТОВ «К» «на ґрунті особистої неприязні почав шантажувати його та вимагати повернення коштів за будівельний матеріал».

Крім того, відповідач надав суду нотаріально посвідчені заяви свідків.

В свою чергу, у судовому засіданні 30 червня 2022 року директор ТОВ «К» надав пояснення суду першої інстанції, у яких зазначив, що він співпрацював з цим свідком як фізична особа, а не від імені ТОВ «К». Натомість профіль, замовлений ТОВ «К» у ТОВ «П», який був оплачений позивачем, однак не поставлений відповідачем, призначався для будівництва інших приміщень для потреб ТОВ «К».

На замовлення відповідача Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції провів судову експертизу телефону, модель iPhone Xr, що перебував у користуванні свідка. Згідно з висновком експерта, в пам`яті наданого на дослідження апарату виявлено месенджер WhatsApp з чат-перепискою, де містилися повідомлення користувачів, які в експерта асоціюються з користувачами з назвами, що були вказані замовником «Хмельницький Валентин» та «Константин Морская Симфония» за вказаний період часу «з 18 грудня 2020 року до 29 квітня 2021 року».

Рішення судів

Рішенням Господарського суду Одеської області від 7 липня 2022 року у позові ТОВ «К» відмовлено. У своєму рішенні суд, серед іншого, звернув увагу, що відповідні оплати здійснювались не одноразово, а протягом січня - лютого 2021 року, що свідчить про можливість замовника у цей час встановити відсутність надання спірного товару. Проте за вказаний період жодної претензії або вимоги стосовно порушення виконавцем умов укладеного у спрощений спосіб договору у матеріалах справи не міститься.

Більш того, перша претензія позивача була надіслана відповідачу майже через 3 місяці після останньої оплати та після направлення відповідачем на підпис первинних документів, підтверджуючих поставку спірного товару. Відтак суд відхилив твердження позивача щодо нездійснення поставки товару, сплаченого позивачем, оскільки, по-перше, перерахування мали тривалий характер; по-друге, спірних перерахувань було 3 (три) і вони здійснювались лише після виставлення рахунків.

Також суд зауважив, що спірні господарські операції відображені у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних відповідача. Відповідно, господарські операції із спірного постачання товару за договором були добросовісно відображені в податковому та бухгалтерському обліку відповідача. Водночас усі електронні докази, а саме накладні та квитанції про реєстрацію податкових накладних, позивач має можливість бачити у системі електронного документообігу «M.E.Doc» - комп`ютерній програмі для бухгалтерії підприємств, за допомогою якої здійснюється обмін фінансовими документами. За таких обставин суд вказує, що ТОВ «П» виконувало свої зобов`язання щодо поставки оплаченого позивачем товару – профілю.

Проаналізувавши заяви свідків, суд дійшов висновку про їх відповідність вимогам, порядку складання та засвідчення, визначеним у статтях 87, 88, 90 ГПК України, а тому зазначені заяви є належними та допустимими доказами у цій справі. Відтак суд виходить з того, що на виконання організаційних робіт з будівництва за дорученням директора ТОВ «К» Хмельницький В. В. замовляв у відповідача будівельний профіль, надсилав позивачу рахунки на оплату вказаного товару, які останнім без зауважень були сплачені, та отримував поставлений перевізником товар разом із супроводжуючими документами з подальшою передачею їх директору ТОВ «К» на підпис.

Суд також не вбачав підстав для відхилення висновку експерта. Вказаний висновок разом із роздруківкою виявлених на досліджуваному апараті стільникового зв`язку повідомлень в сукупності з установленими обставинами справи свідчить про отримання керівником ТОВ «К» від свідка виставлених ТОВ «П» рахунків, сплату їх позивачем, його обізнаність про відвантаження спірного будівельного профілю на об`єктах будівництва та, відповідно, здійснення подальших монтажних робіт з поставленого будівельного профілю, а отже, на переконання суду, є належним виконанням відповідачем своїх зобов`язань з поставки сплаченого позивачем товару.

При цьому на підтвердження поставки будівельного профілю та етапів будівельних робіт на об`єктах будівництва ТОВ «К» відповідачем надано роздруківки з листування у додатку «WhatsApp» з посиланням на те, що це листування відбулося між свідком та директором ТОВ «К». Надані відповідачем роздруківки скриншотів листування у месенджері не можуть бути використані як докази у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг», а зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення.

Разом з тим, Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 25 жовтня 2022 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про задоволення позову ТОВ «К». Постанова суду апеляційної інстанції мотивована так.

Відповідач доказів, які б підтверджували належну поставку товару або повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 388 323 грн, не надав та доводів позивача не спростував.

Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що позивачем здійснювались оплати за товар неодноразово протягом січня - лютого 2021 року без жодної претензії або вимоги стосовно порушення виконавцем умов укладеного у спрощений спосіб договору, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки той факт, що позивачем одночасно з оплатою товару не було виставлено претензій, жодним чином не доводить факт отримання ним товару.

Надані відповідачем на підтвердження поставки будівельного профілю та проведення етапів будівельних робіт на об`єктах будівництва ТОВ «К» роздруківки з листування з додатку «WhatsApp» з посиланням на те, що це листування відбулось між Хмельницьким В. В. та директором ТОВ «К», не можуть бути використані у цій справі як доказ належного виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки сплаченого позивачем товару, оскільки вони, по-перше, не відносяться до первинних документів бухгалтерського обліку, зміст таких документів не захищений від внесення правок та викривлення, при цьому наданий відповідачем висновок експерта не спростовує зазначених обставин, по-друге, відповідачем не доведено перебування свідка, з яким велось відповідне листування, у трудових відносинах з позивачем, а також факт уповноваження Хмельницького В. В. на отримання товару та прийняття його саме за дорученням ТОВ «К».

Також, на думку апеляційного суду, не підтверджують факт отримання товару позивачем і наявні в матеріалах справи заяви свідків, оскільки в них не зазначено про отримання позивачем товару, також не є належними доказами наявні в матеріалах справи видаткові і товарно-транспортні накладні, враховуючи той факт, що вони не містять підпису та печатки уповноваженої особи позивача.

Колегія суддів визнає помилковим і посилання відповідача на податкові накладні як на доказ поставки товару позивачу, оскільки і в них також не зазначено посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції з отримання товару, а отже, вони не можуть свідчити про факт поставки товару. Крім того, самі лише податкові накладні не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним і як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

КГС передав справу до Великої Палати Верховного Суду

У листопаді 2022 року ТОВ «П» звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду, у якій просило її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження відповідач вказав пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України (застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду), а також підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, зауваживши про наявність у цій справі питань, вирішення яких має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах, зокрема:

- чи можуть слугувати доказами факту поставки товару, окрім первинних бухгалтерських документів, також показання свідків та інші докази у їх сукупності та системному зв`язку;

- чи можуть слугувати доказами факту поставки товару електронні докази у формі електронного листування за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо) у їх сукупності та системному зв`язку з іншими доказами;

- чи вважається належним та допустимим доказом у судовому процесі висновок судової експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів, проведеної над оригіналом електронного доказу, на якому міститься листування за допомогою месенджерів («Skype», «Telegram», «Viber», «WhatsApp» тощо);

- чи є первинні бухгалтерські документи єдиним беззаперечним доказом факту поставки товару, чи на підтвердження такого факту судом можуть бути прийняті й інші документи як окремо, так і в сукупності та системному зв`язку між собою (показання свідків, електронні докази у формі електронного листування за допомогою месенджерів, письмові докази).

Касаційний господарський суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, зокрема Касаційного цивільного суду.

У своїй ухвалі Касаційний господарський суд зазначив, що під час розгляду касаційної скарги виявлено суперечливу судову практику щодо питання, чи є роздруківки з месенджерів належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України, а також чи можуть вони підтвердити факт існування між сторонами договірних відносин та виконання умов таких договорів.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо використання електронних доказів

Як зазначила ВП ВС, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими зауваження Касаційного господарського суду про наявність протилежних правових позицій Верховного Суду у вказаному питанні та про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Касаційного цивільного суду про те, що роздруківки електронного листування не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц йшлося про невідповідність даних у роздруківці вебсторінки тим відомостям, які містяться на вебсайті за відповідним посиланням, а не про електронне листування. Касаційний цивільний суд вказав на те, що вебсторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду, однак вони можуть містити відомості про обставини, які мають значення для справи, тому суд може провести огляд і дослідження таких документів у місці їх знаходження (на відповідному інтернет-ресурсі за вказаним стороною справи посиланням) з фіксацією таких процесуальних дій у протоколі.

У постанові від 7 липня 2021 року у справі № 587/2051/18 Касаційний цивільний суд зазначив, що відповідач заперечував відповідність оригіналу наданим позивачем відтвореним копіям веблистування із необмеженим колом осіб і просив витребувати оригінали електронних документів, втім суд відхилив зазначене клопотання. Це стало підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

У справі № 643/6581/19 відповідачка стверджувала, що роздруківки листування між сторонами у Viber підтверджують домовленість між ними з приводу проживання відповідачів у квартирі позивачки, що між сторонами було укладено договір найму квартири на невизначений строк з умовою сплати орендної плати у вигляді оплати комунальних послуг за квартиру; тобто вони досягли згоди за всіма істотними умовами договору і виконували його. У постанові від 25 червня 2021 року у цій справі Касаційний цивільний суд, погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, вказав, що посилання заявниці на роздруківки листування у Viber не є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення договору найму житла в розумінні статей 77-80 ЦПК України. При цьому Касаційний цивільний суд не висновував про те, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

У постанові від 11 червня 2019 року у справі № 904/2882/18 Касаційний господарський суд вказав, що надана позивачем роздруківка електронної переписки з відповідачем (паперова копія знімка екрана монітора комп`ютера) не є належним доказом відправлення позивачем та отримання відповідачем письмової заявки про надання послуг за договором. З копії знімка екрана монітора комп`ютера не вбачається, лист якого саме змісту було відправлено на електронну адресу. Роздруківка електронної переписки не може вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, оскільки не містить електронного підпису.

У постанові Касаційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 щодо належності та допустимості скриншоту електронного листа зазначено, що законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон № 851-IV та Закон України «Про електронний цифровий підпис». Першим передбачено визначення електронного документа - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, а також те, що електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора. Другий безпосередньо визначає правовий статус електронного цифрового підпису (ЕЦП) та регулює відносини, що виникають при використанні ЕЦП. Наданий лист - це роздруківка із сайту відповідача, яка не містить вказаних реквізитів. Отже, зазначена постанова Касаційного господарського суду не містить висновку про те, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази.

У постанові від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19 Касаційний господарський суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом, а роздруківка електронного листування не є електронним документом в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV.

У постанові Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року у справі № 910/1162/19 зазначено, що позивач, стверджуючи про укладення договору поставки та виникнення між сторонами господарських зобов`язань, на підтвердження цього факту надав суду скриншоти електронних листів із зображенням надісланих файлів. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що такі роздруківки електронної переписки не є належним доказом укладення між сторонами зазначеного договору та вчинення сторонами дій, спрямованих на виникнення та виконання зобов`язань за цим договором, оскільки вони не відповідають вимогам Закону № 851-IV та не мають електронного цифрового підпису. Проте позивачем не було надано суду документів на підтвердження факту реальної поставки товару, у тому числі поза межами договірних відносин.

У постанові Касаційного господарського суду від 15 квітня 2021 року у справі № 910/8554/20 вказано, що позивач направив відповідачу в електронному вигляді заявку щодо поставки товару, визначеного у специфікації, що підтверджується наявною в матеріалах справи паперовою копією скриншоту вебсторінки електронної пошти позивача. Суд вказав, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV.

У постанові від 28 червня 2022 року у справі № 922/1280/21 Касаційний господарський суд зазначив, що підприємством надано до матеріалів справи роздруківку з його електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка «Viber» як доказ на підтвердження замовлення відповідачем в`язальної машини діаметром 13 дюймів. Надана підприємством роздруківка з електронної пошти та фотокопії листування з мобільного додатка не є належними доказами замовлення товариством товару, оскільки відсутні докази підписання цього листа електронним цифровим підписом товариства. При цьому відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації. За умовами укладеного сторонами договору погоджено чітку форму, в якій має відбуватись замовлення покупцем виробничого обладнання, а саме письмову форму шляхом підписання специфікації до договору, а не будь-яке листування.

Отже, у всіх наведених постановах Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону № 851-IV, які могли б, з урахуванням інших наявних у справі доказів, достовірно підтвердити факти укладення між сторонами договорів та їх виконання в конкретних відносинах.

При цьому в указаних постановах касаційні суди не формулювали висновок, що роздруківки електронного листування взагалі не можуть бути прийняті як допустимі докази, від якого просить відступити Касаційний господарський суд в ухвалі від 24 січня 2023 року в цій справі.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Зокрема, у цій справі відповідач надав суду роздруківки листування між директором ТОВ «К» і свідком . При цьому свідок під час розгляду справи підтвердив, що здійснював вказане листування, а директора ТОВ «К» у судовому засіданні від 30 червня 2022 року на запитання суду, чи підтверджує він обставини щодо здійснення переписки у месенджері «WhatsApp» зі свідком, зазначив, що він не вважає переписку в месенджері доказом, зі свідком він спілкувався не як з юридичною особою, а самої переписки у нього не збереглося.

Отже, директор позивача не заперечував обставин того, що він вів переписку зі свідком подібного змісту, як зазначено у наданих суду роздруківках, не ставив під сумнів відповідність поданої відповідачем копії (паперової копії) оригіналу, а тому суди мали правові підстави для того, щоб оцінювати цей доказ нарівні з іншими доказами у справі.

Щодо вирішення позовних вимог

Перевіряючи доводи касаційної скарги у межах наданих процесуальним законом повноважень, Велика Палата Верховного Суду зазначає про таке.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір купівлі-продажу будівельного профілю, що підтверджено копіями рахунків-фактур ТОВ «П», направлених на адресу ТОВ «К», а також платіжними дорученнями про сплату ТОВ «К» на користь ТОВ «П» коштів у сумах, зазначених в рахунках-фактурах.

Обставини укладення вказаного договору купівлі-продажу будівельного профілю між позивачем та відповідачем та передоплати ТОВ «К» замовленого товару сторонами у справі не заперечуються.

У цій справі спірним є питання, чи передавав відповідач позивачу будівельний профіль, який був зазначений у рахунках-фактурах відповідача та був оплачений позивачем.

Згідно з преамбулою Закону № 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних відносин) цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного вище вбачається, що норми Закону № 996-XIV регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити.

Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом № 996-XIV.

Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Позивач у справі стверджує про те, що відповідач не передав йому оплачений товар - будівельний профіль. На цій підставі ТОВ «К» заявило до суду позов про стягнення 388 323 грн передоплати за договором поставки.

Разом із тим місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази та встановив, що ТОВ «П» виконувало свої зобов`язання щодо поставки оплаченого позивачем товару. На виконання організаційних робіт з будівництва за дорученням директора ТОВ «К» Хмельницький В. В. замовляв у відповідача будівельний профіль, надсилав позивачу рахунки на оплату вказаного товару, які останнім без зауважень були сплачені, та отримував доставлений перевізником товар разом із супроводжуючими документами з подальшою передачею їх директору ТОВ «К» на підпис. Місцевий суд взяв до уваги висновок експерта за результатами проведення судової експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів разом із роздруківкою виявлених на досліджуваному апараті стільникового зв`язку повідомлень в сукупності з установленими обставинами справи, які свідчать про отримання керівником ТОВ «К» від свідка виставлених ТОВ «П» рахунків, сплату їх позивачем, його обізнаність про відвантаження спірного будівельного профілю на об`єктах будівництва та здійснення подальших монтажних робіт з поставленого будівельного профілю, що підтверджує виконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки сплаченого позивачем товару.

Зі свого боку, позивач в особі директора, не заперечуючи проти того, що на початку 2021 року свідок на замовлення директора позивача виконувалися роботи на конкретних об`єктах з використанням будівельного профілю, не доводив суду обставин щодо придбання цього профілю у інших осіб та його оплати цим особам в інший спосіб, ніж наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями на користь відповідача.

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Іншими словами, відсутність у сторін цього судового спору належним чином оформлених первинних документів, які би підтверджували факт поставки будівельного профілю відповідачем позивачу, не усуває обов`язок позивача заперечувати проти доводів відповідача про здійснення спірної поставки шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого відповідачем аргументу (зокрема, надання доказів на спростування аргументів відповідача про те, що будівельний профіль був використаний свідком під час реконструкції на замовлення директора позивача у квартирах, що цей профіль був поставлений саме відповідачем, а не іншою особою, або що цей профіль був оплачений саме платежами від імені ТОВ «К», а не в інший спосіб). Цього позивачем у справі зроблено не було.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд оцінив подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Натомість апеляційний суд обмежився констатацією відсутності у відповідача первинних документів на поставку товару та відсутністю трудових відносин між позивачем та Хмельницьким В. В., а також доручення останньому на отримання товару від відповідача. При цьому апеляційний суд не здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, що не відповідає частині другій статті 86 ГПК України.

Враховуючи наведене, достатньо підставними та обґрунтованими є висновки місцевого суду про те, що поставка ТОВ «П» будівельного профіля, оплаченого ТОВ «К», скоріше була, ніж ні.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що місцевий господарський суд правильно застосував до спірних правовідносин положення чинного законодавства та дійшов обґрунтованих висновків про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «К» про стягнення з ТОВ «П» передоплати за договором поставки.

Натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим Велика Палата Верховного Суду застосовує у цій справі положення статті 312 ГПК України.

Таким чином, ВП ВС виснувала, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «П» слід задовольнити, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області залишити в силі.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.