Відмежування формалізму від надмірного формалізму під час судового розгляду: позиція Верховного Суду

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Обслуговуючого гаражного кооперативу (далі – ОГК) до міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Спір у цій справі виник внаслідок відмови міськради у видачі позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування автогаражного кооперативу.

Така відмова була мотивована відповідачем тим, що згідно з містобудівною документацією - Генеральним планом міста Миколаїв земельна ділянка відноситься до території багатоквартирної житлової забудови. Відповідно до Плану зонування території міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської МР від 11 серпня 2016 року № 6/3, земельна ділянка відноситься до зони змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови (Ж-4), до переважного та супутнього виду використання якої зазначений об`єкт для зберігання автотранспортних засобів не відноситься. Крім того, зазначено про відсутність документів, що підтверджують право власності на нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці.

Не погоджуючись з такою відмовою, ОГК звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати вищезазначене рішення відповідача.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, позов задовольнив, виходячи з того, що підстава відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Плану зонування території міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської МР від 11 серпня 2016 року № 6/3, який втратив чинність) є неправомірною.

Проте, Верховний Суд вказав на передчасність таких висновків судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу Міськради задовольнив частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що у спірному рішенні Міськради визначено підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на норму частини третьої статті 118 Земельного кодексу України, а саме - невідповідність місця розташування земельної ділянки Генеральному плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням міськради від 18 червня 2009 року № 35/18, а тому є підстави для висновку, що додаткове посилання відповідача на нечинний План зонування території міста Миколаєва, затверджений рішенням міськради від 11 серпня 2016 року № 6/3, можна вважати технічною помилкою, що не може слугувати самостійною підставою для задоволення позову.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки цільовому призначенню земельної ділянки, щодо якої подано заяву про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою, яка відповідно Генерального плану міста Миколаєва відноситься до земель змішаної багатоквартирної житлової забудови та громадської забудови (Ж-4).

З урахуванням судової практики та практики Європейського суду з прав людини щодо розуміння поняття «пуризм» (надмірний формалізм), Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних (публічних) інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним (публічним) інтересам або уникнення правопорушником обов`язку виконувати або дотримуватися законодавства.

Суд також наголосив, що основними правилами (підходами) до відмежування формалізму від надмірного формалізму є:

1) суть, за загальним правилом, переважає над формою;

2) до вирішення публічно-правових спорів, за загальним правилом, є незастосовними підходи кримінального процесу або процесу притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності, у частині оцінки процедурних порушень;

3) процедурні порушення суб`єкта владних повноважень, рішення (дії, бездіяльність) якого оцінюються судом, не можуть легалізувати сутнісні порушення суб`єкта приватного права (порушення з боку одного суб`єкта не можуть легалізувати порушення з боку іншого суб`єкта);

4) процедура вторинна якщо рішення суб`єкта владних повноважень: відповідає визначеним законом завдання (функціям) такого суб`єкта; має легітимну ціль; законодавство не містить імперативних заборон або наслідків недотримання таких процедур;

5) якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення;

6) за порушення процедури, у першу чергу, має нести відповідальність посадова особа, яка допустила таке порушення, а не зазнавати негативних наслідків суспільні (публічні) інтереси або інтереси держави;

7) визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень з огляду на процедурні порушення, за загальним правилом, не повинно позбавляти (звільняти) його від обов`язку невідкладно прийняти нове рішення у відповідних правовідносинах з дотриманням процедури;

8) неможливість дотримання деяких формальних процедур з боку субʼєктів владних повноважень може бути зумовлено об`єктивною ситуацією (доцільність, раціональність, домірність тощо).

Постанова Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі №400/4409/21 (адміністративне провадження № К/990/33229/22).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.