Врахування критерію добросовісності є прийнятним для віднесення певних вимог щодо рішень субʼєкта владних повноважень до надмірного формалізму, - Верховний Суд

Верховний Суд розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом фізичних та юридичних осіб до районної державної адміністрації (РДА), за участі третьої особи – ТОВ про визнання протиправними та скасування розпоряджень.

Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно правомірності надання дозволу на розробку та затвердження РДА Детального плану території земельної ділянки, яка планується для будівництва та експлуатації об`єктів вітроелектростанції за межами населених пунктів в межах територій сільської ради (далі – ДПТ). Позивачі, зокрема, вважали, що відповідачем порушено порядок проведення громадського обговорення проекту ДПТ, а також не враховано інтереси жителів відповідної територіальної громади.

Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили, виходячи з окремих недоліків процедури розробки та затвердження ДПТ.

Проте Верховний Суд не погодився з такими висновками судів, касаційну скаргу Товариства задовольнив, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове – про відмову у задоволені позову.

Ухвалюючи таке рішення, Суд виходив з аналізу положень пункту 3 частини першої статті 1, частини першої статті 19, статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 555 (далі - Порядок № 555), а також Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 (далі - Порядок № 290).

Верховний Суд дійшов висновку, що ДПТ – містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території, проте ця документація не стосується питання щодо переходу права власності або користування земельними ділянками, що охоплені ДПТ; оформлення права власності або користування на земельну ділянку для розміщення вітроелектростанції здійснюється у встановленому Земельним кодексом України та іншими актами законодавства порядку, що виключає можливість виділення третій особі земельних ділянок, що вже перебувають у власності або користуванні позивачів, без згоди останніх.

Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що спірними розпорядженнями не порушуються права позивачів як власників та орендарів земельних ділянок на території відповідних сільських рад. Крім того, Суд зауважив, що цими розпорядженнями не порушується гарантоване статтею 50 Конституції України право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Враховуючи, що окремі формальні неточності у процедурі підготовки та оприлюднення ДПТ не призвели до порушення прав позивачів на участь у публічному обговоренні та розгляді спірного розпорядження, а відповідач діяв добросовісно, зокрема ним було забезпечено своєчасне та у належний спосіб розміщення оголошення про опублікування проекту ДПТ та оприлюднення заяви про визначення обсягу стратегічної екологічної оцінки, забезпечено доступ до проекту ДПТ у паперовому вигляді за визначеною адресою, організовано та проведено громадське обговорення проекту ДТП за участі замовників, розробників, представників громадськості та інших зацікавлених осіб, а також з урахуванням відсутності встановлених судами попередніх інстанцій фактів невідповідності змісту ДПТ вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», іншим актам законодавства, ДБН Б.1.1-14:2012, а також Схемі планування території, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування спірного розпорядження РДА, яким затверджено ДПТ земельної ділянки, що планується для будівництва та експлуатації об`єктів вітроелектростанції за межами населених пунктів.

Суд також врахував міжнародні зобов’язання в енергетичній сфері, прийняті Україною.

Відповідно до частини другої статті 293 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) сторони докладають зусиль для сприяння і заохочення торгівлі та прямих іноземних інвестицій в екологічно чисті товари, послуги й технології, використання збалансованих джерел відновлюваної енергії та енергозберігаючих продуктів і послуг, а також екологічне маркування товарів, у тому числі шляхом усунення пов’язаних із цим нетарифних бар’єрів.

Статтею 338 Угоди про асоціацію також передбачено взаємне співробітництво у таких сферах, зокрема, як: розвиток та підтримка відновлювальної енергетики з урахуванням принципів економічної доцільності та охорони навколишнього середовища, а також альтернативних видів палива, зокрема стале виробництво біопалива і співробітництво у сфері нормативно-правових питань, сертифікації та стандартизації, а також технологічного і комерційного розвитку; просування Механізму спільного запровадження Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату 1997 року з метою зменшення викидів парникових газів шляхом реалізації проектів у сфері енергоефективності та відновлювальної енергетики.

У статті 2 Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (United Nations Framework Convention on Climate Change) від 9 травня 1992 року (Конвенцію ратифіковано Законом № 435/96-ВР від 29 жовтня 1996 року) зазначено, що кінцева мета цієї Конвенції і усіх пов'язаних з нею правових документів, які може прийняти Конференція Сторін, полягає у тому, щоб досягти у виконанні відповідних положень Конвенції стабілізації концентрацій парникових газів в атмосфері на такому рівні, який не допускав би небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему.

Для посилення реалізації вищезазначеної Конвенції, у тому числі її мети, спрямованої на зміцнення глобального реагування на загрозу зміни клімату в контексті сталого розвитку та зусиль з викорінення бідності, 12 грудня 2015 року учасниками Конвенції було укладено Паризьку угоду (Paris Agreement) (Угоду ратифіковано Законом № 1469-VIII від 14 липня 2016 року), згідно зі статтею 3 якої Сторони домовилися здійснювати національно визначені внески щодо глобального реагування на зміну клімату, амбітні зусилля для досягнення мети цієї Угоди; зусилля всіх Сторін представлятимуть прогрес у часі.

Відповідно до частини першої статті 2 Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату (Kyoto protocol to the United Nations Framework convention on climate change) від 11 грудня 1997 року (Кіотський протокол ратифіковано Законом № 1430-IV (1430-15) від 4 лютого 2004 року) кожна зі Сторін, зазначених у Додатку I, при виконанні своїх визначених зобов'язань щодо кількісних обмежень і скорочень викидів відповідно до статті 3, з метою сприяння сталому розвитку: здійснює та/або продовжує розробляти відповідно до своїх національних умов такі політику та заходи, як:

- підвищення ефективності використання енергії у відповідних секторах національної економіки;

- проведення досліджень, розробка, сприяння широкому використанню та впровадженню нових і відновлюваних видів енергії, технологій поглинання двоокису вуглецю та передових сучасних екологічно безпечних технологій.

Згідно із Законом № 2222-VIII від 5 грудня 2017 року Україна приєдналася до Статуту Міжнародного агентства з відновлювальних джерел енергії (IRENA) від 26 січня 2009 року, до цілей якого віднесено сприяння широко поширеному та зростаючому впровадженню, а також сталому використанню всіх видів відновлюваної енергії, беручи до уваги:

1. a) національні та внутрішні пріоритети й переваги, отримувані з комбінованого підходу до відновлюваної енергії та заходів з енергоефективності, а також
2. b) внесок відновлюваної енергії в збереження навколишнього середовища шляхом обмеження впливу на природні ресурси й зменшення вирубування лісів, зокрема вирубування тропічних лісів, опустелювання й скорочення біологічного різноманіття; у захист клімату; в економічне зростання та соціальну згуртованість, у тому числі в зниження рівня бідності й сталий розвиток; у доступ до енергопостачання й безпеку енергопостачання; у регіональний розвиток і взаємну відповідальність поколінь.

У пункті 1 Директиви 2009/28/ЄС Європейського парламенту та Ради від 23 квітня 2009 року про сприяння використанню енергії з відновлюваних джерел і про внесення змін до Директив 2001/77/ЄС та 2003/30/ЄС та про їх подальше скасування (Directive 2009/28/EC of the European Parliament and of the council of 23 April 2009 on the promotion of the use of energy from renewable sources and amending and subsequently repealing Directives 2001/77/EC and 2003/30/EC) зазначено, що збільшення використання енергії, видобутої з відновлюваних джерел становлять разом з економією енергії та підвищеною енергоефективністю важливі складові комплексу заходів, що вимагаються для скорочення викидів парникових газів та для виконання Кіотського протоколу до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про кліматичні зміни, а також до інших зобов'язань, взятих на рівні Співтовариства та міжнародному рівні з метою скорочення викидів парникових газів; ці фактори повинні відіграти значну роль у підвищенні надійності енергозабезпечення, сприянні технологічному розвитку та інноваціям, а також у створенні перспектив нових робочих місць та регіональному розвитку, зокрема в сільській та ізольованій місцевості.

На виконання вищезазначених міжнародних зобов’язань розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2021 року № 907-р схвалено Стратегію енергетичної безпеки, в якій енергетичну безпеку визначено складовою системи забезпечення національної безпеки та визначено такі стратегічні цілі забезпечення енергетичної безпеки та пріоритетні завдання для реалізації сценарію «позитивної трансформації» і стратегічного вибору, як, зокрема, забезпечення енергетичної ефективності використання енергоресурсів та енергоефективності національної економіки, екологічно прийнятного впливу енергетики на навколишнє природне середовище, інтеграції енергетичного сектору в політичний, технологічний, технічний, економічний та правовий простір ЄС.

У згаданій Стратегії за позитивним сценарієм змін в енергетичній сфері передбачається використання нових технологій виробництва, транспортування, накопичення та споживання енергії, використання відновлюваних та місцевих джерел енергії, цифровізація енерговикористання, що дозволяє наблизити джерела виробництва енергії до споживача та збалансувати режими роботи енергетичних систем.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про альтернативні джерела енергії» основними засадами державної політики у сфері альтернативних джерел енергії є, зокрема, нарощування обсягів виробництва та споживання енергії, виробленої з альтернативних джерел, з метою економного витрачання традиційних паливно-енергетичних ресурсів та зменшення залежності України від їх імпорту шляхом реструктуризації виробництва і раціонального споживання енергії за рахунок збільшення частки енергії, виробленої з альтернативних джерел; додержання екологічної безпеки за рахунок зменшення негативного впливу на стан довкілля при створенні та експлуатації об’єктів альтернативної енергетики, а також при передачі, транспортуванні, постачанні, зберіганні та споживанні енергії, виробленої з альтернативних джерел; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій і підтримка підприємництва у сфері альтернативних джерел енергії, в тому числі шляхом розробки і здійснення загальнодержавних і місцевих програм розвитку альтернативної енергетики.

У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що запровадження та розвиток альтернативних джерел енергії, до яких відносяться і вітроелектростанції, інтеграція їх до Об`єднаної енергетичної системи України, нарощування обсягів виробництва та споживання такої енергії відповідає міжнародним зобов`язанням України, узгоджується із стратегічними цілями та пріоритетними завданнями забезпечення енергетичної безпеки, сприяє зменшенню негативного впливу на стан довкілля та підвищенню енергетичної незалежності держави.

Постанова Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі №400/3396/19 (адміністративне провадження № К/990/34419/22).

Автор: Наталя Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.