Чи є інвестиційним договір про торгівлю криптовалютою на біржах криптовалют: позиція суду

Київський апеляційний суд розглянув справу №757/36263/20-ц, у якій позивач ставив питання стосовно визнання недійсним інвестиційного договору щодо здійснення операцій по торгівлі електронною криптовалютою на біржах криптовалют.

Обставини справи

У серпні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом до трейдером на криптовалютному ринку, у якому просив визнати недійсним інвестиційний договір від 22.11.2018 та стягнути на його корить 20 000 доларів США.

В обґрунтування позову зазначав, що 22.11.2018 між сторонами укладено інвестиційний договір, за умовами якого він зобов`язується на власний ризик і за власні інвестиції забезпечити реалізацію щодо здійснення операцій по торгівлі електронною криптовалютою на біржах криптовалют, а відповідач зобов`язується на власний розсуд забезпечити організацію щодо здійснення операцій по торгівлі електронною криптовалютою на біржах криптовалют. Сторони договору обумовили, що ним перераховані інвестиції у формі 20 000 USD (ВТС або валюти USD), на підтвердження чого складений акт прийому інвестицій від 22.11.2018.

Зазначає, що правове становище електронної криптовалити не встановлено та не визначено жодним нормативно-правовим актом України, тому укладений договір суперечить  ст. 179, ч.1 ст. 190 ЦК України, ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Договір, предметом якого є криптовалюта, з огляду на те, що вона не відноситься до жодних об`єктів цивільних прав, взагалі не можна виконати; до того ж зазначений договір суперечить загальним засадам цивільного законодавства таким, як справедливість добросовісність та розумність, передбаченим пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вважає, що у випадку визнання договору судом недійсним, з відповідача повинна бути стягнута сума, отримана ним на виконання цього договору.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10.06.2021 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, зазначивши, що суд першої інстанції не врахував, що договір предметом якого є електронна криптовалюта не відноситься до жодних об`єктів цивільних прав, а також не є об`єктом інвестиційної діяльності, передбаченим Законом України «Про інвестиційну діяльність», а тому договір не має юридичної сили та є нікчемним.

Відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання умов оскаржуваного договору. Суд помилково зазначив про те, що на виконання умов інвестиційного договору позивачем внесено на власний рахунок криптовалюту у розмірі еквівалентному 20 000 доларів США. Ці обставини не доведені відповідачем жодним доказом.

Акт звірки взаєморозрахунків від 30.06.2020 не є доказом отримання коштів за договором, оскільки не був підписаний та погоджений стороною. Жодних листів від відповідача з актами звірки позивач не отримував.

Суд безпідставно прийняв до уваги  листування між сторонами щодо умов виконання договору в електронній месенджері «WhatsApp». З цього листування неможливо встановити виконання оспорюваного договору та дійсних осіб відправника та отримувача повідомлень. Суд також не звернув уваги, що відповідач отримав грошові кошти саме у валюті, а не у гривні.

Оспорюваний договір містить умови які є несправедливими, такими коли наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків однієї сторони договору. Також зазначає, що передавши грошові кошти він не мав до них жодного доступу, оскільки всі дії з інвестиціями здійснювались виключно відповідачем. Він не вникав в усі деталі, оскільки вважав, що відповідач є кваліфікованим фахівцем по електронним криптовалютам. Відповідач жодним чином не довів обставину виконання ним умов оспорюваного договору та отримання позивачем коштів. Суд безпідставно не допитав свідка. Клопотання про допит якого було задоволено.

Вважає також неправомірним стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 36 250,05 грн, оскільки відповідач не надав документальних підтверджень надання адвокатом послуг, складу та розміру витрат на правову допомогу, а також їх оплати. Сам по собі договір про надання правової допомоги не може свідчити про його виконання та підтверджувати факт надання послуг. Заявлені відповідачем витрати не є співмірними із складністю справи та наданими адвокатом послугами. Крім того, з договору неможливо встановити в межах якої саме судової справи чи справ адвокатом надавалася правова допомога.    

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначив, що позивач в обґрунтування своїх вимог не навів жодної норми закону, якою б встановлювалася заборона обігу криптовалюти. Більше того, відповідно до ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про нематеріальні активи, які належать суб`єкту декларування, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, криптовалюти. Відтак законодавство визначає криптовалюту як нематеріальний актив, а відтак вона може бути предметом цивільного обороту.  

Згідно загальнодоступної інформації позивач є фаховим аудитором, а тому незрозуміло мету укладення ним договору, якщо він усвідомлював неможливість виконання такого договору та його нікчемність. Наявні у матеріалах докази, зокрема, акти прийому інвестицій, поточні баланси, листування учасників договору, акти звірки взаєморозрахунків, підтверджують виконання цього договору сторонами. Вважає поведінку позивача недобросовісною. Також вказує на те, що предметом договору є проект з торгівлі криптовалютою, а не криптовалюта та відповідач лише надає послуги по розміщенню належної позивачу криптовлюти на біржах. Відповідач нічого не отримував від позивача, а виключно здійснював управління належними позивачу інвестиціями. Крім того, просив стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені при апеляційному розгляді у сумі 12 083,35 грн.      

Позиція суду

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України. Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект (частина перша статті 1 означеного Закону).

Згідно з ч. 1 - 3 ст. 2 цього Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.

З матеріалів справи вбачається, що сторони у 2018 році уклали договір  № 1, який назвали «інвестиційний догові», а сторін договору «інвестор» (позивач) та «трейдер» (відповідач).

Дата укладення договору у самому договорі відсутні.

Відповідно до п. 1 «предмет договору» договір № 1 інвестор зобов`язується на власний ризик і за власні інвестиції відповідно до умов цього договору забезпечити реалізацію щодо здійснення операцій по торгівлі електронною криптовалютою на біржах криптовалют (далі проект), а трейдер зобов`язується на власний розсуд забезпечити організацію щодо здійснення проекту.

Інвестор бере зобов`язання здійснити в повному обсязі фінансування, а саме надати трейдерові для реалізації проекту доступ до криптовалюти «Bitcoin» (далі ВТС), або будь - якого іншого еквівалента, в порядку та на умовах, викладених у цьому договорі.

Отримана вигода від реалізації проекту за рахунок інвестицій, а саме від операцій з ВТС, які знаходяться на рахунку трейдера, на біржах криптовалют, розподіляються між інвестором та трейдером на умовах, викладених у цьому договорі.

У випадку введення інвестором на відкритий рахунок згідно п. 1.4 договору доларів США для подальшої купівлі ВТС, трейдер може надати послугу/рекомендації партнерської мережі для обміну доларів США на ВТС, усі збори, комісії по даному обміну сплачує інвестор.

Визначення сторонами назви договору «інвестиційний договір» саме по собі не є підставою вважати, що сторони уклали інвестиційний договір у розумінні Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Відтак посилання позивача на те, що укладений договір суперечить вимогам ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність», яка не передбачає криптовалюту як об`єкт інвестиційної діяльності не можна визнати обгрунтованими, оскільки сторони не укладали інвестиційний договір відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність».

Вказуючи на те, що криптовалюта не відноситься до жодних об`єктів цивільних прав позивач не зазначає при цьому, на яких підставах ним набута така криптовалюта, оскільки відповідно до п. 2.3 договору інвестування проводиться інвестором шляхом перерахування ВТС на рахунок трейдера (акаунт). Тобто саме позивач перераховує на рахунок відповідача «Bitcoin».

Посилаючись на лист Національного банку України від 08.12.2014 № 29-208/72889 позивач зазначає, що «Bitcoin» не має будь - якого забезпечення та юридично зобов`язаних за нею осіб, не контролюється державними органами влади жодної із країн, та в той же час звертається до суду, як до державного органу за захистом свого права щодо розміщення ним «Bitcoin» на акаунті відповідача.

Відтак доводи позивача про те, що криптовалюта не є об`єктом цивільних прав та не контролюється державними органами суперечать його вимогам про захист державними органами його прав щодо такої криптовалюти.

Позивач просив визнати договір недійсним з чотирьох самостійних підстав: як такий, що не відповідає вимогам закону, оскільки предметом договору є криптовалюта та договір укладено у доларах США; договір укладено всупереч інтересам суспільства та держави; договір суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки його умови є несправедливими; договір є нікчемним, оскільки порушує публічний порядок. Як підставу для визнання недійсним договору позивач також зазначає неможливість його виконання, при цьому стверджує, що він виконав умови договору, передавши відповідачу 20 000 доларів США.

Зазначені позивачем підстави для визнання договору недійсним суперечать одна одній.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має на захист свого порушенного, невизнаного або оспорюваного права, в порядку, встановленому ЦПК України.

Позивачем не зазначено які саме його права чи інтереси порушені відповідачем  укладенням договору, який він просить визнати недійсним. Факт не виконання договору сторонами, чи однією із сторін умов договору не є підставою для визнання договору недійсним.

За змістом договору, укладеного між сторонами, предметом договору є проект щодо розміщення криптовалюти ВТС.

Відповідно до акта приймання інвестицій, який підписаний відповідачем 22.11.2018 останній отримав від позивача інвестиції у розмірі 20 000 доларів США у рамках інвестиційного договору.

Відповідно до термінів, які визначені договором рахунок (акаунт) - це електронний рахунок, на якому зберігаються цифрові ключі, які дають доступ до інвестицій у розумінні данного договору, публічних біткоін-адрес і можливість підписувати транзакції.

Ні умови договору, ні акт від 22.11.2018 не вказують на те, що позивач передав відповідачу 20 000 доларів США. Як уже зазначалося вище відповідно до п. 2.3 договору інвестування проводиться інвестором шляхом перерахування ВТС на рахунок трейдера (акаунт), а не шляхом передачі безпосереднього грошових коштів у сумі 20 000 доларів США. У акті також зазначено про передачу інвестицій у розмірі 20 000 доларів США, а не про передачу грошових коштів.

Суд правильно послався на те, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не навів жодної норми акту цивільного законодавства України, якою б встановлювався факт протизаконності або заборони обігу криптовалюти, між тим Закон України «Про запобігання корупції», який визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень, і який у розділі VІІ Закону «Фінансовий контроль» визначає питання щодо подання декларацій осіб (стаття 45 Закону), інформації, яка зазначається в декларації (стаття 46 Закону), у пункті 6 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» наголошує, що у декларації зазначаються відомості, зокрема, про нематеріальні активи, що належать суб`єкту декларування або членам його сім`ї, у тому числі об`єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті, криптовалюти.

Відтак сама по собі домовленість між сторонами, викладена у договорі № 1 2018 року, який сторони назвали інвестиційний договір стосується лише сторін договору, не зачіпає права та інтереси інших фізичних чи юридичних осіб, чи інтересів держави, обіг криптовалюти не регулюється державними органами та на операції з криптовалютою не поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів». Сам по собі договір не порушує публічний порядок, не суперечить інтересам держави чи суспільства. Законом також не визнано, що такий договір є нікчемним.

Відповідач вказував на те, що позивач є фаховим аудитором, а тому якщо він усвідомлював неможливість виконання такого договору, то він має зазначити у такому випадку мету укладення договору. При розгляді справи суд неодноразово зобов`язував позивача надати відповіді на поставлені відповідачем запитання, проте позивач чи його представник на ці запитання відповіді не надали ні у суді першої інстанції, ні при апеляційному розгляді справи.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що позов не підлягає задоволенню.

Щодо витрат на правову допомогу

Стягуючи витрати на професійну правничу допомогу у сумі 36 250,05 грн суд першої інстанції не звернув уваги на те, що документів на підтвердження витрат саме у такому розмірі відповідач не надав.

У відзиві проведено розрахунок таких витрат, виходячи з 15 годин роботи адвокатат (8 годин - збір доказів, вивчення матеріалів, підготовка відзиву, 2 години - підготовка клопотання про залишення позову без руху, 5 годин - участь у судових засіданнях).

Між тим відповідно до протоколів судового засідання час проведення судових засідань у даній справі 2 год. 40 хв.

Відповідно до п. 6.1 договору про надання правової допомоги від 05.10.2020, який укладений між відповідачем та адвокатом винагорода адвоката складає 2 417,67 грн за годину роботи.

Відповідно до п  6.2 та п. 6.4 цього договору гонорар (вартість послуг) за цим договором оплачується клієнтом протягом одного місяця з дня отримання звіту адвоката, виходячи з розміру витраченого адвокатом часу та погодинної ставки. Оплата послуг здійснюється клієнтом на підставі виставлених адвокатом рахунків протягом 5 днів з моменту отримання рахунку.

Для вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу ні звіту адвоката про кількість витраченого часу, ні рахунку стороною відповідача не подано.

З матеріалів справи вбачається, що адвокат готував відзив, клопотання про залишення позовної заяви без руху, яке було задоволено,  заперечення на відповідь на відзив. Натомість за відсутності звіту адвоката про кількість витраченого часу неможливо встановити, що на підготовку зазначених документів витрачено 17 годин.

Крім того, розрахунок витрат, у якому наведено час участі адвоката у судових засіданнях 5 годин, наведено у відзиві від 05.10.2020, тоді як судові засідання проведені значно пізніше.

Відтак колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення таких витрат до 18 125,03 грн.

Незважаючи на відсутність доказів про сплату відповідачем на користь адвоката витрат за надання правової допомоги, у стягненні таких витрат не може бути відмовлено, оскільки за договором відповідач зобов`язався оплатити послуги адвоката.

Доводи апеляційної скарги про те, що можливо ці витрати стосуються надання правової допомоги у іншій справі ґрунтуються на припущеннях, а тому до уваги не приймаються.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає зміні, із зменшенням таких витрат до 18 125,03 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу, надану у суді апеляційної інстанції заявлені у сумі 12 083,35 грн, виходячи з часу, витраченого адвокатом 5 годин.

Звіт адвоката про кількість витраченого часу не надано.

Відповідно до протоколу судового засідання таке засідання відбулося протягом 47 хвилин.

Адвокатом також подано відзив на апеляційну скаргу.

За відсутності документів, які підтверджують витрату 5 годин для надання адвокатських послуг колегія суддів вважає за можливе стягнути такі витрати лише за 2 години, що складає 4 833,44 грн (2 416,67*2).

Отже, суд апеляційну скаргу позивача задовольнив частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2021 року в частині  стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши суму таких витрат з 36 250,05 грн до 18 125,03 грн. В решті рішення залишив без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.