Верховний Суд: Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 березня 2023 року по справі №725/1824/20.

Крім того, ВС ще раз підкреслив, що обрання позивачами неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

Історія справи

У квітні 2020 року подружжя звернулися з позовом про визнання нерухомого майна спільною частковою власністю подружжя (по частці за кожним) та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивували тим, що з 9 жовтня 1982 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, в період якого чоловік набув право власності на нежитлові приміщення загальною площею 65,8 м кв. Вказували, що в подальшому він відчужив зазначені нежитлові приміщення на користь третіх осіб, не отримавши згоду дружини на укладення правочину щодо розпорядження спільним майном подружжя.

Посилалися на те, що постановою Верховного Суду від 7 серпня 2019 року в справі №725/3829/16 перший договір, на підставі якого нежитлові приміщення вибули з власності подружжя, вже було визнано недійсним, а тому вважали, що мають право на його витребування з власності кінцевого набувача.

Рішенням Першотравневого райсуду Чернівців від 5 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано за подружжям право спільної часткової власності (по 1/2 частці в праві спільної часткової власності за кожним) на нежитлові приміщення; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що вказане нерухоме майно набуте чоловіком у власність під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, що також установлено судами в справі № 725/3829/16. З огляду на принцип рівності часток подружжя в спільному майні суд уважав за доцільне задовольнити позовні вимоги про визнання нежитлових приміщень спільною частковою власністю подружжя з визначенням рівних часток (по ) кожного з подружжя в праві спільної власності.

При відмові в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння суд першої інстанції зазначив, що якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

Оскільки спірні нежитлові приміщення під час перебування у володінні відповідачки зазнали суттєвих змін та були переробленими, суд зробив висновок про неможливість їх витребування на користь позивачів.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2021 року апеляційні скарги задоволено частково. Рішення Першотравневого райсуду в частині задоволення позову подружжя скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Тому позов в частині визнання права власності на спірне нерухоме майно задоволенню не підлягає в зв`язку з обранням позивачами неефективного способу захисту.

Суд апеляційної інстанції також взяв до уваги, що в справі № 725/3829/16 судами встановлено, що нежитлові приміщення належали позивачам на праві спільної сумісної власності, а спір щодо розміру часток у праві спільної сумісної власності на майно повинен вирішуватись між співвласниками такого майна.

Щодо позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння апеляційний суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд указав, що конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.

З урахуванням обставин цієї справи апеляційний суд зробив висновок, що задоволення вимог про витребування з володіння відповідачки нежитлових приміщень становитиме непропорційне втручання у право на мирне володіння майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд апеляційної інстанції також установив, що вартість здійсненого відповідачкою перепланування нежитлових приміщень згідно кошторисної документації становить 421 802 грн, у зв`язку з чим уважав, що дотримання права відповідачки на мирне володіння майном є більш важливим, ніж позитивні наслідки вилучення спірного майна для захисту інтересів подружжя.

У вересні 2021 року позивачка подала до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення, в якій просила їх скасувати як ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про визнання нерухомого майна спільною частковою власністю

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц вказано, що: «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)».

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У справі, що переглядається:

• позивачі пред`явили позовну вимогу про визнання нежитлових приміщень спільною частковою власністю подружжя з визначенням часток позивачів у праві спільної власності;
• порушення свого права позивачі обґрунтовували реєстрацією права власності на спірні нежитлові приміщення за відповідачкою;
• апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що вимога про визнання права спільної часткової власності на майно з визначенням розміру часток позивачів є неефективним способом захисту, оскільки за встановлених судом обставин реєстрації права власності на спірне майно за відповідачкою ефективним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Разом із тим, зробивши правильний висновок про неефективність обраного позивачами способу захисту в цій частині, апеляційний суд послався також і на неналежний склад співвідповідачів за вимогою про визнання майна спільною частковою власністю, вказавши, що спір щодо розміру часток у праві спільної власності повинен вирішуватись виключно між співвласниками такого майна.

Оскільки обрання позивачами неефективного способу захисту порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позову, постанову апеляційного суду в цій частині належить змінити з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Щодо позовної вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/вказано, що:

«можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

при задоволенні позовної вимоги про витребуванні спірної квартири, апеляційний суд не врахував, що: можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно);

як свідчить аналіз оскарженої постанови в частині задоволенні позовної вимоги про витребування спірної квартири апеляційний суд: не з`ясував оплатно чи безоплатно ОСОБА_5 набула спірну квартиру, за умови, що в матеріалах справи відсутній нотаріально-посвідчений акт приймання-передачі нерухомого майна від 21 січня 2021 року за № 6, 7 та не встановив чи є особи добросовісним/недобросовісним набувачем.

За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про задоволення позовної вимоги про витребування із незаконного володіння на користь особи спірної квартири».

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

У справі, яка переглядається, надаючи оцінку обставинам вибуття спірного майна з власності позивачів та набуття відповідачкою права власності на таке майно в контексті її добросовісності, апеляційний суд установив, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення чоловіка без отримання згоди дружини. Тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня.

Суд зазначив, що відповідачка набула права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у в іншої особи , та є четвертим власником нежитлових приміщень після їх відчуження членом подружжя (чоловіком), а тому не знала та не могла знати про те, що це майно вибуло з власності його дружини-позивачки поза її волею. Під час придбання майна відповідач правомірно очікувала, що продавець мала право ним розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Колегія суддів прийняла до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке відповідачка набула у власність, а після придбання нерухомого майна відповідачка понесла витрати на його перепланування та покращення в розмірі 421 802 грн. При цьому, позивачка (дружина) як співвласник нежитлових приміщень не позбавлена права звернутися до іншого позивача (чоловіка) з вимогою про стягнення компенсації вартості її частки в праві спільної власності, відчуженої чоловіком без її згоди.

За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про неможливість витребування спірних нежитлових приміщень у відповідачки, оскільки задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу жінки задовольнив частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 серпня 2021 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання права спільної часткової власності змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови ВС.

Постанову Чернівецького апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння залишив без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.