Переселенці можуть звертатися з позовами до судів в районах тимчасового перебування, — апеляційний суд

Як раніше писала «Судово-юридична газета», частина суддів першої інстанції, зокрема, і у Києві, зайняли позицію, що внутрішньо переміщені особи не можуть звертатися до суду з позовами за підсудністю за місцем свого фактичного перебування, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не підтверджує зареєстроване місце перебування. На їх думку, такі позови слід подавати до судів, які здійснюють правосуддя замість судів, що опинилися на тимчасово окупованих територіях.

Зокрема, таку позицію висловив Дніпровський районний суд міста Києва в ухвалі про передачу справи за підсудністю від 7-11-2022 по справі №755/10921/22, по справі 755/1912/22, по справі 755/11209/22, Придніпровський районний суд м. Черкаси по справі №711/3655/22, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області по справі 183/8385/22, Катеринопільський районний суд Черкаської області по справі №698/693/22, Приморського районний суд м. Одеси по справі 522/15147/22  та багатьох інших.

Зокрема, у справі №755/10921/22 Дніпровський районний суд міста Києва зазначив, що постановою КМУ від 09.08.2017 № 579 внесено зміни до пункту 9 «Правил реєстрації місця проживання», затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», а саме виключено в абзаці першому слова «та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи». Вказана постанова набрала з чинності 16.08.2017 року.

Отже, на думку суду, з 16.08.2017 року довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце перебування особи.

В іншій ухвалі від 16 лютого 2023 р. по справі №755/12631/22 даний суд, передаючи справу за підсудністю до Харкова, зазначив, що 1 грудня 2021 року набрав чинності Закон «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» 1871-IX:

«Порівняльний аналіз норм Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст. 29 Цивільного кодексу України та Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» дає підстави для висновку, що фізична особа може мати кілька місць проживання, але при цьому задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) вона може мати одночасно лише одне.

Отже, виходячи з норм чинного законодавства, вищевказана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не належить до переліку документів, на підставі яких вноситься інформація про зареєстроване місце проживання особи, а відповідно не підтверджує місце реєстрації (у Києві), що виключає можливість розгляду заяви Дніпровським районним судом м. Києва».

Разом з тим, Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові по справі №320/9940/21  вважає помилковим висновки суду першої інстанції про те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є належним доказом.

«Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Зазначені норми права вказують на те, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на певний період.

Звернувшись з цим позовом саме до Київського окружного адміністративного суду, позивач правильно визначила територіальну підсудність спору, що виник між нею та відповідачем.

У свою чергу виключення довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування, не впливає на визначення територіальної підсудності цієї справи.

Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 «Про внесення зміни до пункту 9 Правил реєстрації місця проживання», узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Колегія суддів наголошує на тому, що місце перебування та місце проживання фізичної особи є різними поняттями у розумінні ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Згідно з вказаною нормою права місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, а місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Як вже зазначалося, постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2017 року № 579 довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи було виключено з переліку документів, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування особи.

Натомість положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зазначену довідку віднесено до документів, що підтверджують місце проживання особи».

Також висновок на користь довідки ВПО як документа, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування при визначенні підсудності зробив Одеський апеляційний суд у справі №522/15147/22 від 23.02.2023 року.

Так, 7 листопада 2022 року чоловік звернувся до суду з позовом до дружини, третя особа: орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2022 року матеріали справи передано на розгляд за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Не погодившись з ухвалою суду, чоловік подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу від 14 листопада 2022року скасувати, справу повернути для продовження розгляду до Приморського районного суду м. Одеси.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач-дружина є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично з 2016 року разом з малолітньою дитиною проживає за адресою, що розташована на території Приморського району м. Одеси, а тому на підставі положень ч.1 ст.27 ЦПК України справа підсудна Приморському районному суду м. Одеси. Апелянт вказав, що предметом заявленого позову є визначення місця проживання дитини, яка проживає у м. Одесі, а тому розгляд справи за місцем проживання малолітньої дитини та за місцем знаходження третьої особи - органу опіки та піклування буде сприяти встановленню фактичних обставин у справі.

Колегія суддів Одеського апеляційного суду вирішила, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як зазначив апеляційний суд, вирішивши питання про передачу справу на розгляд до іншого суду, суд першої інстанції вважав, що надана довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи не є тим документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача у розумінні вимог ст.27 ч.1 ЦПК України. Зазначені висновки суд зробив, пославшись на пункт 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016року, з відповідними змінами від 09 серпня 2017року.

Суд, вказавши про відсутність доказів реєстрації місця проживання/перебування відповідачки на території Приморського району м.Одеси, та пославшись на розпорядження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №2710/38/14 від 02 вересня 2014 року Про визначення територіальної підсудності справ, справу направив на розгляд за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1цього Закону, на момент їх виникнення (стаття 4 ч.1, 2 Закону).

Частиною першою статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1цього Закону.

Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014року №509, зі змінами, регулює як механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, так і облік даних про внутрішньо переміщених осіб, включених до Єдиної інформаційної бази, у тому числі, містить дані про фактичне місце проживання/перебування таких особи, які по суті являють собою реєстрацію фактичного місця проживання/перебування цих особи у зв`язку із тимчасовою окупацією частини території України, на якій була проведена реєстрація місця проживання/перебування осіб до їх переселення до інших регіонів країни.

При цьому, прийнявши рішення про передачу справу на розгляд іншому суду, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022року №265 втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру», на пункт 9 якої посилався суд, як на підставу прийняття рішення в порядку ст.31 ЦПК України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022року №265"Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" прийнятий Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), згідно пункту 4 якого визначено, що особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

На період тимчасової окупації територій у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя положення частини першої статті 4 Закону України Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

Особа, місце проживання якої зареєстроване у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.

Відомості про зареєстроване місце проживання такої особи у житлі, що розташоване на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, вносяться до реєстру територіальної громади, яка здійснила відповідну реєстраційну дію за межами тимчасово окупованої території може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання за межами тимчасово окупованої території України без внесення будь-яких відміток до паспорта громадянина України, виготовленого у формі книжечки.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що переселенці, які покинули домівки внаслідок бойових дій та окупації місць їх постійного проживання, можуть звертатися з позовами до судів в районах тимчасового перебування. Якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як внутрішньо переміщена особа, то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.

Отже, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи можна визнати документом, що підтверджує зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання/перебування відповідача при визначені підсудності розгляду справ за ч.1 ст.27 ЦПК України.

Ураховуючи наведене, колегія судді вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 лютого 2017 року та дійшов помилкового висновку про передачу матеріалів справи на розгляд до іншого суду.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.